"Сатурна" майже не видно

— А я плюнув на все і димлю, наче фабрика, — розсміявся Клюге. — Один мій полковник підкинув мені заспокійливу формулу. Він сказав: на війні, якщо не курити, то треба пити. А я якраз із ваших же міркувань не п'ю. — Клюге подивився на годинник. — Я слухаю вас, полковнику.

— У нас стався конфлікт з тутешнім начальством СД, — почав Зомбах. — Раптово, не попередивши нас, вони ліквідували розташований за п'ять кілометрів звідси табір військовополонених, з якого ми набирали необхідні нам кадри.

— Що значить ліквідували? — запитав Клюге.

— Просто повантажили всіх полонених в ешелон і вивезли кудись на захід.

Клюге невдоволено сказав:

— Чортзна-що! Ми своїх поранених не можемо вчасно вивезти… — Він повернувся до столика з телефонами і схопив одну з трубок. — Полковник Гашке? Це — Клюге. Чому ліквідували місцевий табір військовополонених? Так… Так… добре. Мій штаб ви про це інформували?… Так… добре, спасибі.— Він поклав трубку і повернувся до Зомбаха. — Табір, виявляється, не ліквідували, звідси тільки вивезли контингент, щоб мати можливість на цьому місці збудувати зимові бараки. Будівництво закінчиться через місяць, і табір знову буде наповнений. Вас це влаштовує?

— Але нам уже тепер необхідне безперервне надходження полонених.

— А табір під Гомелем? Це ж зовсім недалеко.

— Але й не близько… — заперечив Зомбах. — Коли табір близько, ми маємо можливість вести там щоденні дуже важливі для нас спостереження над полоненими. А поїздки до Гомеля можуть просто зриватися через ті самі снігові замети, через які я не зміг учора приїхати до вас в Оршу.

Клюге подивився в вікно, за яким лютувала хуртовина, і зітхнув.

— Так, росіяни цілком можуть назвати зиму другим фронтом.

— Невже вона так ускладнила наші дії? — обережно спитав Зомбах.

— Дуже, — довірливо, наче доброму другові, сказав Клюге. — Страждають від неї і техніка і особливо люди. За останні два дні ми маємо сотні обморожених солдатів.

— Значить, це факт? — запитав Зомбах. — А я піддав сумніву донесення свого агента.

— Даремно. Це в Берліні повинні знати.

— Але ставка, напевно, знає все, — заперечив Зомбах, уже починаючи догадуватись про причини поспішної люб'язності фельдмаршала. — Адже ви із ставкою зв'язані щоденно.

— Зв'язаний-то зв'язаний, але в нас нема звички доповідати ставці про отакі неприємні речі, тим більше, якщо вони не мають прямого відношення до ходу воєнних дій, — облишивши свій довірливий тон, роздратовано сказав Клюге і додав поспішно: — Але якщо й ви теж будете мовчати про сумніви, це буде схоже на змову брехунів.

Тепер Зомбах остаточно зрозумів, чому Клюге так захотів його побачити: вирішив з'ясувати, чи доносить фюреру розвідка про те, чого сам він повідомляти не наважується.

— Про труднощі під час осіннього бездоріжжя ми повідомляли регулярно, — сказав Зомбах, вирішивши трохи заспокоїти і підбадьорити Клюге.

— Можу вам за це лише подякувати. До речі, чи цілком точні ваші дані про те, що росіяни підтягують до нашого району свіжі і досить великі резерви.

— Цілком. Дані перевірені і підтверджені кількома нашими агентурними точками.

— Фюрер про це теж знає?

— Звичайно. Наші дані вже фігурують у матеріалах головної ставки.

— О, це нічого не значить, — махнув рукою Клюге. — Матеріали ставки могли пройти і обминувши фюрера. А зараз, як ніколи, фюреру потрібна абсолютно точна і регулярна інформація про наш фронт. Вам, мабуть, відомо, полковнику, що недавно я був у конфлікті з фельдмаршалом Боком з приводу тактичної мети групи «Центр». Я дотримувався початкових планів фюрера, щоб наші армії зупинились на річці Десні, а вихід на Москву здійснювати з півдня. Але потім перемогла позиція Браухича, і війська «Центр» атакують Москву. Браухич схилив до цього рішення і фюрера. А для нас, солдатів, наказ є наказ — ми, не рахуючись ні з чим, рвемося вперед. Не рахуємось ми і з повідомленнями про те, що росіяни підтягують резерви.

— Але ж і для росіян, — сказав Зомбах, — контрнаступ утруднений тими ж зимовими умовами.

— Ви так думаєте? — з іронією запитав Клюге. — У росіян є дуже точна приказка: дома і стіни допомагають. А ми тут в гостях, полковнику. Ви бува не читали мемуари наполеонівського генерала Коленкура? Обов'язково прочитайте… — Клюге кивнув головою через плече, запитав: — Ваші агенти… там… не проґавлять моменту, коли готовність росіян до контрудару стане цілком реальною?

— Не повинні. У прифронтовій смузі з того боку в нас більше десятка добрячих агентів.

— Я іноді думаю про цих ваших людей. Сміливий народ. І я чув, усі вони росіяни? Це правда?

— Так. Майже всі.

— Таємнича нація, слово честі, таємнича!

— Чому? — запитав Зомбах. — Люди, схильні і навіть закохані в ризиковану професію розвідника, є в кожній нації. І ми їх добре готуємо, надійно споряджаємо, ми багато платимо тим, хто добре працює. Ви пригадуєте наші зведення по району Гжатськ — Вязьма?

— Аякже! Аякже! — ожив Клюге. — Це була дуже цінна інформація, вона дала мені можливість вивільнити з бою і перекинути в інше місце три дивізії. І силами однієї дивізії я зробив те, на що збирався кинути майже всю армію. Це був приклад блискучого контакту армії і її розвідки; користуюсь нагодою подякувати вам за це.

— За цей епізод ставка нагородила наших людей орденами, — сказав Зомбах.

— Заслужено, заслужено, полковнику! — швидко промовив Клюге і знову замислився.

— Прагнення до такого контакту повинно бути постійним і взаємним, — сказав Зомбах. — Дуже прикро, коли стикаєшся з нерозумінням і неповагою до наших завдань.

— Що я можу зробити для вас? — Клюге підсунув до себе великий блокнот.

— Чи ви не можете віддати наказ, щоб поки тутешній табір буде побудований і заповнений, ми одержували полонених безпосередньо з військ? Ми будемо робити відбір, а решту пересилатимемо в найближчі табори.

Клюге розгонисто записав щось у блокноті.