"Сатурна" майже не видно

— Можете зробити це і ввечері,— пробурчав Мюллер.

— Базар, пане підполковнику, збирається лише вранці,— спокійно пояснив Рудін.

— Не розумію, коли в вас встигають мерзнути ноги, — сказав Мюллер. — Від місця, де ви живете, до роботи, навіть повільно ідучи, досить п'яти хвилин, а більше ж ви нікуди не ходите.

— Тому й не ходжу, — посміхнувся Рудін, зафіксувавши собі, що Мюллер, очевидно, цікавився, чи ходить він до міста.

— Ви закінчили зведення про зимові дії партизанів?

— Так. Здав на машинку. До мого повернення воно буде передруковане.

— Гаразд, ідіть, — сказав Мюллер.

Відчуття, що Мюллер і досі не довіряє йому, не проходило. Всі його доручення Рудін виконував, як кажуть, не за страх, а за совість, дорікнути собі було ні в чому. Зомбах уже двічі дякував йому за роботу, а цей тип наче знає щось…

Рудін ніс Бабакіну для передачі Маркову докладне повідомлення про стан справ. Єдине цінне, що було в ньому, — список прізвищ і розстановка сил у «Сатурні» і, нарешті, опис того, як майстерно засекречено всю справу. Це повинно пояснити Маркову, чому нема конкретних результатів роботи Рудіна. Він чесно і щиро пише в донесенні, що проникнення в «Сатурн» було найлегшою частиною операції.

Рудін, випроставшись, ішов проти вітру, не ховаючи обличчя від пекучого снігу. Протоптаної стежки не було, і Рудін навмання прямував серединою вулиці. Це була вулиця Леніна. На перехрестях таблички були зірвані, але на номерних знаках будинків напис «Вулиця Леніна» залишався. Рудін поглядав на номерні знаки справа і зліва, і йому здавалось, ніби самі будинки вперто твердили: незважаючи ні на що, це вулиця Леніна, і ми її охороняємо. «Так, незважаючи ні на що, це вулиця Леніна»… — в ритм крокам повторював Рудін.

Усіх, хто був у той час на базарі, можна було перелічити на пальцях. Але найнебезпечніше було те, що все це були люди, які хотіли щось або виміняти, або продати, і Рудін опинився серед них єдиним покупцем. Усі вони обступили його і навперебій пропонували свій товар.

— Мені потрібні вовняні шкарпетки, — сказав Рудін бабусі, яка насідала на нього, тримаючи в руках якісь пожовклі від часу мереживні речі. Старенька тільки вертіла замотаною хусткою головою і трясла перед Рудіним мереживом. Очевидно, розмовляти на холодному вітрі їй було важко.

На Рудіна насунувся синьопикий дядько в подертому піджаку.

— Маю аспірин у порошках, пірамідон в таблетках.

— Не потребую… — Рудін мимоволі відвернувся: від торговця ліками тхнуло кислим самогонним перегаром. — Куплю вовняні шкарпетки.

Розмовляючи з хлопчаком, який продавав ґноти для каганців, Рудін обмінявся поглядом з Бабакіним, що із свого рундука одразу помітив прибулого на товкучку товариша. Хлопчак з ґнотами немов знав, що треба Рудіну, і показав на ларьок Бабакіна.

— Шкарпетки якщо є, то хіба он у тієї шкури в рундуку.

Рудін підійшов до рундука. Товкучка ревниво стежила за ним.

— Здрастуй, Саню, — тихо сказав він, відчуваючи невимовну приємність від того, що може назвати живе, справжнє людське ім'я і дивитися людині в вічі з щирою радістю.

— Здоров, Петре! — так само тихо обізвався Бабакін, і в очах його Рудін побачив власну радість і хвилювання.

— Мені потрібні вовняні шкарпетки ручної роботи, добре було б дві пари, — сказав Рудін.

— Серйозно потрібні?

— Так, Саню, але не зараз, а днів через три. Сьогодні я скажу, що мені лише пообіцяли їх знайти.

— Зрозуміло. Післязавтра шкарпетки будуть. Фірма не підведе, — усміхнувся Бабакін.

— Покажи що-небудь… Для розмови…

Бабакін викинув на прилавок старе драпове пальто. Рудін став його розглядати і непомітно поклав перед Бабакіним складений до розміру гривеника папірець з донесенням.

— Спішно? — ховаючи донесення, запитав Бабакін.

— Не дуже, — зітхнув Рудін.

— Передам не по радіо. А це тобі від Маркова… — Бабакін поклав на прилавок папірець, скручений у тверду, схожу на сірник трубочку. — Як настрій?

— Не дуже. Бувай.

— Бувай здоров…

Вони подивились один одному в вічі, злегка кивнули головами, і Рудін пішов.

— Гей, служивий! — голосно кричав йому вслід Бабакін, потрушуючи старим пальтом. — Бери, пожалкуєш. Інші візьмуть!

Рудін не озираючись пішов далі.

На майдані Рудін зайшов до вбиральні, поквапливо розгорнув паперову трубочку і прочитав радіограму Маркова:

«Для Рудіна. Впевнений, що все гаразд, вітаю з успішно проведеним першим станом операції. Тепер головне — міцно закріпитися, завоювати їхнє довір'я. Водночас вивчайте кадри, що оточують вас. Не поспішайте. Ще раз — не поспішайте. Удар, якого вони скоро зазнають, повинен примусити «Сатурн» активізуватися; вони почнуть квапитись, і це полегшить ваше завдання. Передайте Андросову, що ми віримо в щирість його рішення і раді за нього. Все інше в його долі залежить лише від нього. Ще і ще раз — не кваптеся. Ми чекаємо терпеливо і з цілковитим розумінням труднощів на вашому шляху. Привіт. Марков».

Рудін перечитав радіограму кілька разів і негайно її знищив.

Повернувшись у «Сатурн», Рудін одразу ж зайшов до Мюллера.

— Я був відсутній сорок п'ять хвилин, — доповів він.

— Де шкарпетки? — глузливо спитав Мюллер.

— Будуть післязавтра, — Рудін усміхнувся. — Сьогодні був аспірин, пірамідон і мереживні речі. Між іншим, я замовив спекулянтові дві пари шкарпеток — одну для вас, пане підполковнику. Коли ви їх надінете, ви зовсім інакше поставитесь до російського морозу і до мого прагнення придбати шкарпетки.

Мюллер вперше глянув на Рудіна з зовсім людською цікавістю і сказав:

— Гаразд, спасибі, побачимо, — і додав звично сухо: — Де зведення про партизанів?

Але, перш ніж піти по зведення в машинне бюро, Рудін заглянув до Андросова. В похмурому кабінеті Андросов сидів за столом і читав. Побачивши на порозі Рудіна, він здригнувся і квапливо відсунув од себе папір. Але Рудін встиг помітити, що перед ним лежав зовсім чистий аркуш.

— Що з вами? — тихо спитав Рудін, сідаючи до столу.