Щит і меч

З гером Шіком обмінявся думками про значення хімії. В інституті Олександр Бєлов вивчав хімію, і тому він мав змогу зацікавити Шіка своїми знаннями в галузі переробки бурого вугілля.

Професора Віртшафта Вайс зацікавив повідомленням про те, що вже стародавні єгиптяни робили трепанацію черепа, — про це він чув од екскурсовода в ленінградському Ермітажі.

Вайс давно помітив одну цікаву й важливу для нього закономірність. Хоч до якого роду служби або групи людей належали б тут німці, вони неухильно і розсудливо стримувалися від розмов, що стосувалися їхньої особистої діяльності і вищестоящих осіб даної групи, але все, що було за межами цієї групи, обговорювалося охоче, з всебічною обізнаністю.

Від співробітників гестапо, наприклад, він довідувався про керівників абверу більше, ніж від самих абверівців. А його спільники по службі казали про роботу гестапо таке, що ніколи і нікому не посмів би сказати жоден із співробітників гестапо.

Есесівці зі складу табірної адміністрації розповіли Вайсові про свої зв'язки з найбільшими концернами Німеччини, які вони постачають робочою силою, і про ті колосальні суми, що виплачують фінансовому управлінню СС за подібні послуги різні фірми. Що ж до уповноважених цих фірм, то вони звичайно скаржились Вайсові на службу СС.

Отож чи не кожний, з ким зустрічався тут Вайс, умів зберігати секрети, пов'язані з діяльністю служби, яку він репрезентував, але охоче розповідав про свої досить-таки широкі відомості відносно таємних справ інших служб, тим паче, що це було безпечно: жодні закони, правила і устави не наказували зберігати чужі таємниці.

Вайс успішно з цього користувався.

Так, про будівництво нових підприємств він довідувався від адміністрації табору, а про створення нових таборів — від представників різних фірм, які розглядали табори як джерела рабської робочої сили і або ж наближали свої нові підприємства до цих джерел, або ж домагалися від керівництва СС, щоб нові табори створювалися поблизу вже існуючих підприємств.

Кожний із гостей баронеси цікавив Вайса. Науково цікавив, якщо можна так висловитись. Навіть побіжного знайомства з ними було досить, щоб зрозуміти, як сильно втілювали вони в собі те, що становило сутність устрою, який породив фашизм.

Щиро, по-людськи зацікавив Вайса лише один гість баронеси — інженер-хімік Карл Будгофт, що працював на провідному «ІГ Фарбеніндустрі» будівництві заводу штучного каучуку.

Це був значний спеціаліст з виробництва синтетичного каучуку, що його гостро потребувала Німеччина. Будгофт належав до когорти необхідних рейхові людей і тому тримався зовсім незалежно. Він міг дозволити собі багато дечого, знаючи, що навряд чи хто насмілиться його хоча б пальцем зачепити.

Сивоголовий чоловік з моложавим обличчям, нервовий, дразливий, він був схильний до необачливих, дошкульних суджень.

На запитання, де він живе, Будгофт відповів:

— У поганенькому провінціальному містечкові Освенцімі, яке незабаром уславиться у віках як світовий центр работоргівлі.

— Скажіть краще, Карле, — запитав його професор, — що нового ви збираєтесь подарувати науці?

Будгофт усміхнувся.

— Працю про вплив тісних мундирних комірців на зір солдатів.

— Але це ближче до медичної проблеми, — усміхнувся професор. — Ви жартівник, Карле! З вашим розумом і знаннями, — улесливо додав він, — ви давно могли б подарувати рейхові що-небудь незвичайне.

— Професоре, — жваво обізвався Будгофт, — я цілком до ваших послуг. Вам треба кислотні розчинники для трупів умертвлених вами немовлят? Скільки палива можна заощадити! Адже ви, здається, відправляєте їх у крематорії?

— Вам не слід багато пити. І, до речі, серед моїх пацієнтів немає ніяких немовлят. Ви все перебільшуєте.

— Применшуєте, ви хочете сказати?

— Облиште, Карле! Кожен із нас робить своє діло.

— Робить, але по-різному.

Професор, ніби не розчувши, люб'язно налив по вінця коньяку у вузький зверху і широкий знизу келих, який тримав у долонях Будгофт. Той машинально зробив кілька ковтків. На запалих скронях інженера виступили крапельки поту. Дивлячись на пана Шіка, він запитав:

— Слухайте, пане Шік. Знаєте, як карають військовополонених у нас на будівництві?

— Якщо порушення не дуже злісного характеру, кладуть на козли і дають не більше як 25 ударів по м'яких частинах тіла.

— А хто лічить ці удари?

— Звичайно, сам винний.

— А коли він після 10–15 ударів втрачає свідомість?

— Роблять перерву.

— І хто ж мусить потім лічити далі?

— Він же.

— Але людина, що тільки-но прийшла до пам'яті, не спроможна лічити.

— Звичайно.

— 1 тоді його забивають на смерть?

— Солдати діють за інструкцією, — нагадав Шік. — Лічити мусить винний, і йому ж гірше, що він не використовує цього права. — Запитав уразливо: — Вас самого хіба не шмагали в школі? І батько не шмагав? Дивно!

Щоб пригасити лютий спалах Будгофта, Вайс запропонував йому прогулятися парком. Той, трохи зніяковілий через свою запальність, охоче погодився.

Темні шеренги лип з цурпалками обрізаних гілок, льодова кірка на доріжках, тонкий жалібний місяць… Обличчя Будгофта було майже таке ж біле, як його волосся. Він сказав Вайсові з відчаєм у голосі:

— Ви не уявляєте, яке це пекло — табори!..

— Чому ж не уявляю? — Йоганн усміхнувся. — Ви, очевидно, забули, до якого роду служби я належу?

— Але ж ви не гестапівець?

Вайс відповів:

— За переконанням — ні.

Будгофт підхопив жваво:

— Ви маєте рацію, серед нас є гестапівці не за фахом, а за складом мислення.

— Ви маєте на увазі тих? — Вайс кивнув у напрямку до будинку.

Будгофт запитав:

— Ви вважаєте, що я був не правий, коли сказав, що Освенцім — центр работоргівлі?

— Я думаю, ви помиляєтесь.

— А чому?

— Є й інші райони таборів, не менші за масштабами.

— О! — радісно вигукнув Будгофт. — Ця ваша поправка дає мені надію, що ви не засуджуєте мене за мої слова.

— Навпаки! Я просто вважаю, що ви були не зовсім точні, характеризуючи наше місто.

Будгофт поскаржився:

— Готель, де я живу, переповнений представниками різноманітних фірм, що прибули придбати робочу силу. І, оскільки я тут уже майже абориген, вони звертаються до мене за порадами. Адміністрація табору збуває їм людей, які перебувають у такому стані, що половина з них помирає в дорозі. Це не так збитково, як дещо незручно для фінансової звітності, яка мусить зберігатися в архівах фірми.

— І що ж?

— Ну, як ви не розумієте! — розсердився Будгофт. — Адже в бухгалтерських книгах Стіннесів, Фліків, Борзігів значитимуться сотні тисяч трупів, за які було сплачено гроші.

— А до чого тут ви?

— Ну як же! Філіали «Фарбен» тут заснувалися давно, і співробітники управління робочою силою концерну вдалися до особливої бухгалтерської методики, щоб зашифрувати такі збитки.

— Виходить, представників інших фірм турбує етична сторона справи? — запитав Вайс.

— Так. І, очевидно, тому, що все це злочинно і мерзенно.