Щит і меч

Вайс помітив, що в'язні уважно слідкують за його маніпуляціями. Закінчивши, він підвівся з підлоги, оглянув усіх і сухо промовив:

— Однак, панове, це не по-солдатськи — відмовити пораненому в допомозі.

— Це що — повчання? — роздратовано спитав білобрисий офіцер.

— Так, — сказав Вайс, — повчання. — І порадив: — Пильнуйте нерви, вони ще вам згодяться.

Рушив до ліжка, де сидів, звісивши ноги, сивий офіцер, видно, старший тут за званням, бо всі інші поглядали на нього з деякою поштивістю. Виструнчився перед ним, представився:

— Обер-лейтенант Йоганн Вайс, засуджений до страти через повішення.

— Уже? — тільки й спитав офіцер.

І раптом з верхнього ліжка Вайс почув вражений голос Гуго Лемберга:

— Мій боже! Ви живі?

Вайс усміхнувся Гуго. Той зіскочив з ліжка на підлогу, обійняв його.

— Не можу сказати, що радий бачити вас тут, але збрехав би, якби приховав своє суто егоїстичне задоволення від нашої зустрічі, — признався Йоганн.

— Ви поводитесь молодцем!

— А що мені ще залишається?

— Ви знаєте, що сталося?

Вайс похитав головою.

Гуго став шепотіти йому на вухо:

— Пам'ятаєте полковника Штауфенберга, ну того, без руки, ви познайомилися з ним у мене?

Вайс кивнув.

— Полковник зробив замах на життя Гітлера, але невдало: бомба вибухнула, а Гітлер врятувався. Кажуть, він при цьому промовив історичну фразу: «Ох, мої нові штани — я ж тільки вчора їх надів!»

Обличчя Гуго сіпалось, зіниці розширились, він істерично розсміявся.

— Може, дати вам води? — спитав Вайс.

— Ні, не треба. — Гуго затримав Вайса і зашепотів, задихаючись: — Ви не уявляєте собі всієї тієї безодні зрадництва, боягузтва, що відкрилася в цій змові проти Гітлера! — Промовив з розпачем: — А я от не встиг застрелитися, як інші. І тепер мене повісять. Повісять, правда ж?

— А Штауфеиберг?.

— Його розстріляли разом з іншими в дворі при світлі автомобільних фар. Розстріляли ті, хто зразу ж зрадив справу, дізнавшись, що фюрер живий. Розстріляли ще до прибуття есесівців, щоб замести за собою сліди, а тепер деякі з тих, що розстрілювали, теж тут — онде один з них лежить на ліжку. — Крикнув несамовито: — Все загинуло, Вайсе, все! — Помовчав. Потім сказав хрипким голосом: — Останні слова Штауфенберга перед розстрілом були: «Хай живе вічна Німеччина!» — Спитав з надією: — Але ви, можливо, помітили: мої погляди відрізнялись від думок Штауфенберга? «Хай живе велика Німецька імперія!» — от що крикнув би я, бувши на його місці.

— Очевидно, ви ще матимете таку можливість, — стримано сказав Вайс, зрозумівши, що навіть перед лицем смерті Лемберг вважає за потрібне підкреслити, як різняться його політичні погляди від позицій Штауфенберга.

Але, хоч би там як, завдяки Гуго всі ув'язнені тут офіцери признали у Вайсі людину свого рангу і пройнялись до нього довір'ям. Йоганн досить швидко зайняв становище старшого, і не тільки як досвідчений в'язень, але і завдяки своєму вмінню організовувати будь-яких людей у будь-яких умовах.

Він запропонував, щоб усім пораненим та побитим було дано місце на ліжках. Виняток зробив для сивого полковника, сказавши, що перевага дається тільки людям похилого віку.

Під час тривалого перебування в тюрмі він здобув у персоналу репутацію зразкового в'язня, і йому пощастило випросити в наглядачів деякі медикаменти.

Кільком в'язням пощастило зберегти обручки. Вайс порадив використати їх для підкупу наглядачів з тим, щоб можна було по якій-небудь одній адресі переслати загальне послання близьким з коротким, можливо, прощальним привітом від кожного.

Він навіть визначив кількість слів: по десять на чоловіка. Бо довге послання або кілька послань наглядачеві важко буде сховати і потай винести з тюрми. Чорнила Вайс наготовив, знаючи хімічний склад одержаних медикаментів. Перо зробив, розплющивши знайдену на мундирі одного з офіцерів обламану застібку від медалі за зимову кампанію 1941–1942 років у Росії.

Протягом першого тижня майже третину в'язнів було відведено на страту зразу ж після допиту.

Вайс щосили старався полегшити перебування в камері ув'язнених офіцерів, хоч і не всі вони викликали симпатію і далеко не всі заслуговували співчуття. Наприклад, полковник, високо оцінюючи боєздатність дивізій СС, нарікав на те, що фюрер не виявив бажання сформувати такі ж привілейовані частини із складу армії вермахту. Вони могли б з не меншим успіхом виконувати функції СС, а також функції зондеркоманд гестапо, які енергійно очищають окуповані території від надмірного населення і від тих, що опираються законам переможців.

Полковник збирав зморшки на низькому, впертому лобі і вирікав гнівно:

— Гадаю, що заслужую розстрілу як офіцер, але не шибениці як державний злочинець, бо я залишаюсь вірний тим цілям, які переслідував фюрер. Керівники путчу наводили докази, які свідчать про те, що рейхсфюрер Гіммлер сповіщений про наше невдоволення Гітлером і ставиться до нас співчутливо. І до нового складу уряду військової диктатури ввійдуть найбільш досвідчені генерали, здатні придушити всяке невдоволення мас з не меншою рішучістю, ніж СД, СС і гестапо.

— Значить, учасники путчу перебували під опікуванням Гіммлера? — спитав Вайс.

— На жаль, це можна назвати не більш як поблажливим потуранням, — сумно зітхнув полковник. — Але мені здається, — перейшов він на ледве чутний шепіт, — що рейхсфюрер був розлючений не стільки тим, що скоївся замах на життя фюрера, скільки тим, що він був безрезультатний. І не випадково він дав змогу й час одним керівникам змови заподіяти собі смерть, а інших звелів без допиту розстрілювати на місці.

— Ви пояснюєте це тільки тим, що він хотів знищити свідків свого, як ви висловлюєтесь, «поблажливого потурання»?

— Ні, — похитав головою полковник. — Не тільки цим. Гіммлер, безперечно, розумний і далекозорий чоловік. Він був інформований про хід підготовки путчу і, очевидно, передбачав усю небезпеку його.

Вайсове обличчя виявило подив.

— Я маю на увазі ту величезну небезпеку, яка загрожувала рейхові, якби замах мав успіх. Це розв'язало б дії широких, опозиційних фашизмові верств населення нашої країни, і червоні, вийшовши з підпілля, зуміли б очолити їх. Таким чином, ми могли зробитися мимовільними винуватцями революційного повстання. І за це нас треба було вже не повісити, а розтерзати, утопити в нечистотах, а наші імена віддати на вічне прокляття. — Полковник заявив палко: — І коли я до кінця усвідомив це, я переконався, що заслужив страту і готовий на неї!

— Ну що ж, — усміхнувся Вайс. — Ви мужня людина, якщо з такою твердістю готові зустріти смерть.

— Але ми, виявилося, роззяви, — сумовито вигукнув полковник, — тому що дали прилучитися до своєї змови молодшому офіцерству, а воно ж мислить інакше, ніж ми, старше покоління! Особливо небезпечний, виходить, Штауфенберг — найактивніша особа в організації путчу. На жаль, ми занадто пізно дізнались, наскільки ця постать зловредна. Штауфенберг почав настоювати на блоку не тільки з різними опозиційними групами, але навіть з лівими соціалістами і, уявіть собі його зухвалість, з комуністичним підпіллям. Мало того, він пропонував вступити в переговори з Росією! Але він завоював таке довір'я та авторитет серед молодих офіцерів, що нам важко було з ним боротися. Крім того, він людина приголомшливої відваги й твердості духу і, виявилось, єдиний з усіх нас здатний на терористичний акт — іншого такого не було.