Щит і меч

Йоганн прикинув, як звучатиме це прізвище, якщо переробити його на український лад, і раптом збагнув, що це прізвище відомого всій країні шахтаря. Ім'я в анкеті, видимо, було вказано справжнє, і воно теж збігалося.

Увечері Йоганн прийшов у спецблок, викликав блокфюрера й безапеляційним тоном заявив, що з відома пана оберштурмбанфюрера Клейна капітан абверу Дітріх уповноважив його допитати двох в'язнів. Так само категорично він наказав привести на допит № 740014, а рівно через годину після цього — «кролика» з лисиною на брові.

Добре вишколений, і, очевидно, звиклий беззаперечно коритися, блокфюрер провів Вайса у відсік, спеціально одведений для допиту в'язнів, і залишив його тут самого.

Йоганн оглядівся. Його увагу насамперед привернула висока, до самої стелі шафа з нещільно причиненими дверцями. Йоганн відчинив дверці й сахнувся.

Шафа призначалась для підвішування, розтягування в'язнів під час допитів. Це була навіть не шафа, а футляр, що приховував змонтоване в ньому особливе хитромудре обладнання. Зі стелі звисали на блоках ручні кандали, а внизу лежали каидали для ніг. Йоганн спробував підняти їх і не зміг: такий важкий був прикріплений до них бетонний вантаж. Видимо, честь винаходу цього страхітливого розп'яття належала Флінку. Він якось кинув мимохідь, що з дитинства не може бачити крові. І завтра, а можливо, ще й сьогодні Йоганн зустрінеться з цим Флінком, і потисне йому руку, і всміхнеться йому, і поцікавиться його самопочуттям, і говоритимуть вони про якісь там незначні дрібниці: про погоду, про нові пластинки…

Йоганн причинив шафу, сів за стіл і щосили стиснув гумову палицю з нанизаними на неї металевими гайками. І враз його пальці розтулилися. Він зрозумів, що перед ним цього разу Рейсів винахід, яким той не раз чванився, жартома називаючи це знаряддя «жезлом з обручками».

Постукали. Блокфюрер завів в'язня № 740014, виструнчився біля дверей, чекаючи наказу. Йоганн знову взяв у руки гумову палицю, підійшов, наказав блокфюрерові вийти з камери. Розмахуючи палицею перед лицем в'язня, спитав по-російськи:

— Ну, що скажеш? — І нібито випробовуючи знаряддя допиту, щосили вдарив по одвірку. Потім відчинив двері, визирнув. Коридор був порожній.

Йоганн підійшов до столу, сказав:

— Сідайте.

В'язень глибоко зітхнув, як перед стрибком у воду, і сів на вгвинчену у підлогу масивну табуретку.

Пильно дивлячись йому у вічі, Йоганн назвав його справжнє ім'я. Додав:

— Стахановець. Шахтар. Комуніст. Так?

В'язень, не підводячи очей, похмуро розглядав свої руки. Обличчя в нього лишалося незворушним, мертвим. Йоганн закричав:

— Кажи, тварюко, кажи! — І вдарив палицею по столу. — Кажи!

Шахтар повернувся до нього спиною, звично обхопив голову руками.

Вайс сів, запропонував:

— Покуримо…

В'язень вражено втупився в нього.

— Правильно, — схвалив Йоганн. — Все правильно. Молодець.

— А ти сволота, — дуже спокійно, з гідністю промовив шахтар. — Пес у вовчій шкурі.

— Зрозуміло, — сказав Йоганн, — точне формулювання. — Порадив: — А ви все-таки візьміть усю пачку, ну як трофейну, чи що.

Шахтар недовірливо потягнув до себе сигарети, швидко запхнув за пазуху. Спитав:

— Купити думаєш?

— Ну, коли б ви були продажний!

— Такий, як ти?..

— Ну ось що, — попросив Вайс, — досить. — Нахилився. — А коли я тобі вірю?

— Купуєш, — уперто повторив шахтар.

Йоганн простягнув до нього руку й мало не звалив зі столу велику жерстянку з розведеним гіпсом. Спитав машинально:

— На якого біса це тут?

— Розігруєш? — так само спокійно спитав шахтар. — Прикидаєшся новачком? Мало ти нам роти гіпсував, щоб під час мордувань не кричали?

— Так, цікаво. — Йоганн злегка вмокнув пальця в холодну рідину в банці. Він подивився на годинник, звелів:

— Підійди до мене.

Той покірно наблизився. Йоганн відчинив шафу.

— Ставай.

Шахтар звично простягнув руки до кандалів.

— Не треба. Поворушись, порухайся.

Шахтар виконав і це.

— Тепер стань, зіпрись об стінку й щоб ані звуку, ані шереху. Зрозумів? — І, востаннє суворо глянувши в розгублене, здивовано обличчя шахтаря, зачинив шафу і вийшов.

У коридорі нікого не було. Перед спецблоком — теж ані душі. Табір, оповитий промозглим туманом, що аж смердів гнилим баговинням, здавалось, вимер. Різке, якесь мертвотне світло прожекторів клубочилося разом з туманом. І відчуття нереальності всього навколишнього на мить охопило Йоганна. Та тільки на мить. З напівзабуття його вивів блокфюрер. «Кролик», який прийшов з ним, виразно підморгнув, указуючи на шафу.

Блокфюрер сказав з повагою:

— А я думав, пане єфрейтор, вам асистент потрібен, а ви самі впоралися.

Втрьох вони зайшли до камери. Йоганн сів за стіл. «Кролик», що тримався з догідливою розв'язністю, теж сів, не чекаючи запрошений.

— Встати! — крикнув Йоганн і, схопивши гумову палицю, з розмаху вдарив нею по голові.

«Кролик» схлипнув, затулив обличчя руками.

— Мовчати! — наказав Йоганн і махнув рукою блокфюреру. Коли той вийшов, Йоганн ледь прочинив дверці шафи, пильно подивився на «кролика». — Ти!.. — І назвав номери ще трьох інформаторів, причому вимовив це голосно, чітко. Потім розвалився на стільці й, похитуючи головою, вів далі: — Усі ви четверо, — він знову виразно повторив номери, — своєю роботою на гестапо заслужили підвищення.

— Дякую, пане обер-єфрейтор!

— Мовчати! Я не закінчив. Служба абверу бере вас у свою систему. А ти… — Вайс подав «кроликові» аркуш паперу й олівець, — пиши, хто тут за твоїми даними підлягає негайній ліквідації.

«Кролик» схопив папір, почав квапливо писати. Від старання його лоб заросився потом. Коли він простягав списаний папір Вайсові, од попередньої його розв'язності не лишилося й сліду.

Йоганн переглянув список.

— Усі? А тепер геть звідси. І запам'ятай: ми, абверівці, повісимо тебе, якщо патякатимеш. — Визирнув у коридор, наказав блокфюреру, що чекав там: — Одвести його, та не забудь дати кілька разів по пиці, щоб він мав такий вигляд, як і належить мати після виклику в спецблок. — І провів їх до дверей.

Повернувшись, почекав трошки, знову визирнув у коридор, потім відчинив шафу.

— Виходь. — Спитав: — Усе чув?

Шахтар кивнув головою.

— Поглянь на список.

Шахтар підійшов до столу.

— І мій номер виписав, гадюка…

— Так, — сказав Йоганн, — це добре, що він тебе не забув.

— Кому добре?

— Ну, скажімо, мені. — Спитав суворо: — Тепер ти зрозумів?

Шахтар знову кивнув. Вайс суворо попередив його:

— Через два дні — не раніш.

— Гаразд, — спокійно сказав шахтар. — Через два дні задушимо.