Серця трьох

— Я людина відверта, Леонсіє. Я кажу те, що думаю, — коротко і прямо…

— Чим ви і відрізняєтеся від нас, іспанців, — перервала вона його. — Ми найпростіші думки любимо вбирати в пишні слова.

Проте Френк вів далі:

— Ось ви, Леонсіє, саме й належите до таких хитрюг. Я говорю щиро і відверто, як і личить чоловікові. А ви хитруєте й пурхаєте, ніби метелик, аби уникнути сачка, — це, слід визнати, властиво жінкам, — і мені треба було цього чекати. І все ж це несправедливо… щодо мене. Адже я прямо викладаю вам, що в мене на серці, і ви це добре розумієте. А самі нічого не кажете мені про свої почуття. Ви хитруєте і викручуєтеся. І я вже просто нічого не розумію. Отже, ви ставите мене в невигідне становище. Ви ж знаєте, що я кохаю вас. Я вам відверто в цьому зізнався. А ви сказали щось?

Леонсія сиділа червона, опустивши очі, і не знала, що сказати.

— Ось бачите, — не вгавав Френк. — Ви мені не відповідаєте! Ви ставитеся до мене привітно і тому здаєтеся мені привабливішою, аніж колись, і все ж ви лукавите, і нічого не кажете про свої почуття і наміри. Чому? Тому що ви жінка чи тому що іспанка?

Його слова схвилювали Леонсію. Проте, над силу зберігаючи цілковиту незворушність, вона спокійно подивилася на нього і так само спокійно вимовила:

— Я можу бути англійкою, американкою чи ким завгодно, але я вмію прямо дивитися на речі і називати їх своїми іменами. — Вона помовчала, холоднокровно обмірковуючи, що сказати далі, і настільки ж холоднокровно продовжувала: — Ви докоряєте за те, що, сказавши мені про своє кохання, не почули бажаної відповіді. Так, я кохаю вас.

Він простягнув до неї руки, але вона відсунулася від нього.

— Заждіть! — владно сказала вона. — Хто ж з нас поводиться як жінка… або як іспанка? Адже я ще не скінчила. Я кохаю вас. І я пишаюся цим. Але це не все. Ви запитали мене про мої почуття і наміри. На запитання про почуття я відповіла. А щодо намірів, то ось вам моя відповідь: я збираюся побратися з Генрі.

Така англосаксонська прямолінійність приголомшила Френка, і він через силу вичавив із себе:

— Але, заради Бога, поясніть чому?

— Тому що я кохаю Генрі, — відповіла вона, сміливо дивлячись йому в очі.

— Але ви ж… ви ж кажете, що кохаєте мене? — тремтячим голосом вимовив він.

— Вас я теж кохаю. Я кохаю вас обох. І я зовсім не така вже непорядна жінка — принаймні так мені завжди здавалося. І досі так здається, хоч розум і підказує мені, що доброчесна жінка не може кохати одночасно двох чоловіків. Ну й гаразд. Виходить, я погана — така вже я народилася, нічого не вдієш.

Вона замовкла, але Френк усе ще не міг вимовити й слова.

— То хто ж з нас тепер англосакс? — запитала вона з легкою посмішкою, чи то кидаючи йому виклик, чи то тішачись з його замішання. — Я сказала вам, не хитруючи і без ухилень, про свої почуття і наміри.

— Але це безглуздо! — гаряче запротестував він. — Не можете ж ви, кохаючи мене, побратися з Генрі!

— Очевидно, ви мене не зрозуміли, — з докором сказала Леонсія. — Я збираюся побратися з Генрі. Я кохаю вас. І Генрі теж кохаю. Але не можу ж я одружитися з вами обома! Це заборонено законом. А тому я вийду заміж тільки за одного з вас. І я зупинила свій вибір на Генрі.

— Тоді чому… чому ж ви умовляли мене залишитися? — запитав він.

— Тому що я кохаю вас. Адже я вже сказала вам!

— Якщо ви будете повторювати це, я збожеволію! — вигукнув Френк.

— Мені самій іноді здається, що я божеволію, — сказала вона. — Якщо ви вважаєте, що мені легко зберігати англосаксонську витримку, то помиляєтеся. Зате жоден англосакс, навіть ви, якого я так кохаю, не може ставитися до мене з презирством за те, що я ховаю в душі якісь ганебні почуття. Мені здається, що краще просто сказати вам про це. Якщо, по-вашому, це риса англосаксів — що ж, вважайте так. Але, можливо, це риса іспанців чи щось суто жіноче, властиве особисто мені, як представниці родини Солано, — мені все одно, думайте як хочете, тому що — так! — я іспанка, я жінка… І я представниця іспанської родини Солано, хоч і не жестикулюю, коли говорю, — жартівливо додала вона після недовгої паузи.

Френк тільки хотів було щось сказати, як Леонсія шикнула на нього, і обоє прислухалися: у чагарнику почувся шурхіт — хтось, очевидно, наближався до них.

— Послухайте! — швидко прошепотіла вона і благаючим жестом доторкнулася до його ліктя. — Я буду востаннє англосаксонкою і скажу вам усе. А потім завжди буду хитрувати і крутити, як це властиво, по-вашому, іспанкам, і мені в тому числі. Отже, слухайте: я кохаю Генрі, це правда. Але вас я кохаю більше, набагато більше. Я вийду заміж за Генрі… тому що кохаю його і пов’язана з ним клятвою. І все ж вас я завжди буду більше кохати.

Перш ніж Френк устиг щось заперечити, з чагарнику, прямо на них, вийшли старий жрець майя і його сип. Очевидно, навіть не помітивши Френка і Леонсію, жрець упав на коліна і вигукнув іспанською:

— Уперше мої очі бачать очі Чіа!

Він перебрав пальцями вузлики священного грона і почав молитися мовою майя. І коли б присутні могли розуміти його, то вони почули б таке:

— О безсмертна Чіа, велика дружино божественного Хцатля, який створив суще з небуття! О безсмертна дружино Хцатля! Ти, що є матір’ю злаків, божественна серцевина проростаючого зерна, богиня дощу і плідних сонячних променів! Ти, що живиш насіння, корені і плоди, необхідні для підтримки життя людини! О славетна Чіа, чиї вуста шепочуть на вухо Хцатля! До тебе смиренно звертається із молитвою твій жрець! Будь поблажлива до мене і всемилостива. Відкрий золотим ключем із твого рота вухо Хцатля. Дозволь твоєму вірному жерцю дістатися до скарбу Хцатля… Не для себе прошу, о Богине, а для сина мого, котрого врятував грінго. Твої діти — плем’я майя — зникають із землі. Їм тепер уже не потрібні скарби. Я твій останній жрець. Разом зі мною помре і те, що людям відомо про тебе і про твого великого чоловіка, чиє ім’я я вимовляю лише пошепки, упавши ниць. Почуй мене, о Чіа, почуй мене! Я падаю до твоїх ніг ниць!

Близько п’яти хвилин старий жрець лежав, розпростершись на камені, здригаючись від судом, ніби епілептик, а Леонсія і Френк з цікавістю дивилися на нього, поглинуті урочистістю молитви, дарма, що вона була їм незрозумілою.

Не чекаючи на Генрі, Френк знову зайшов до печери. Він і Леонсія йшли попереду, показуючи старому жерцю дорогу. А старий, не перестаючи перебирати свої вузлики і щось шепотіти про себе, сунув за ними, тим часом як пеон залишився на варті біля входу. Коли вони підійшли до мумій, жрець благоговійно спинився — не стільки через мумії, скільки через священні вузлики.

— Тут ось що сказано, — поважно мовив він, вибираючи один із них. — Це були лихі люди, розбійники. Їхня доля — завжди стояти біля порога печери, де схована таємниця племені майя.

Френк швиденько провів старого повз купу кісток його батька і завів до другої печери, де старий майя відразу ж розпростерся перед двома ідолами і довго і гаряче молився. Потім він уважно оглянув вузлики священного грона і повідомив Френку й Леонсії те, що прочитав мовою майя. Френк знаком показав, що вони нічого не зрозуміли. Тоді старий повторив ламаною іспанською мовою:

— “З вуст Чіа до вуха Хцатля” — так говорять вузли.

Френк вислухав цю загадкову фразу, зазирнув у темний отвір рота богині, вставив вістря свого мисливського ножа в замкову шпару у величезному вусі бога, постукав по каменю руків’ям ножа і помітив, що статуя порожниста. Потім він повернувся до статуї Чіа і, постукавши по пій ножем, переконався, що вона теж порожниста. Але тут старий майя пробурмотів:

— “Ноги Чіа спочивають над порожнечею”.

Френк, зацікавившись цим, змусив старого перевірити свої слова на вузликах.