Серця трьох

— Де один, там має бути й другий, — зауважив Генрі, недовірливо поглядаючи на отвір, звідки лилося денне світло.

— Тут єдиний вихід, — сказала Королева, показуючи на ріку. — Ходімо, мій коханий. Разом ми прорвемося крізь пітьму до вільного світу. Пам’ятай: я ніколи не бачила його і незабаром завдяки тобі побачу вперше.

Вона простягла до нього руки, і Френк прийняв їх.

— Це всього лише отвір у стрімкій скелі, а під ним провалля завглибшки з тисячу футів, — поділився Френк зі своїми супутниками тим, що бачив, коли проліз крізь павутину. І, обійнявши Королеву, він стрибнув разом з нею в потік.

Генрі теж обійняв Леонсію і збирався стрибнути слідом за ними, але вона зупинила його.

— Чому ви прийняли жертву Френка? — запитала вона.

— Тому що… — Він замовк і з подивом втупився в неї. — Тому що я хотів бути з вами, — закінчив він. — І ще тому, що я з вами заручений, а Френк був тоді вільний. До того ж, якщо я не помиляюся, Френк цілком задоволений своєю долею.

— Ні, — заперечно похитала вона головою. — Просто він лицар і поводиться відповідно, щоб не ображати почуття Королеви.

— Ну, не знаю. Пам’ятаєте, перед вівтарем біля Великого Дому я сказав, що піду і запропоную Королеві руку і серце, а він засміявся і сказав, що вона не одружиться зі мною, навіть якщо я буду благати її про це. З цього можна зробити тільки один висновок: що він сам хотів із нею одружитися. Та, власне, чому б йому і не одружитися? Він парубок. А вона така красуня.

Але Леонсія навряд чи слухала його. Несподівано вона ривком відхилилася назад і, зазираючи йому в очі, запитала:

— Як ви мене кохаєте? Жагуче? Шалено? Чи можете ви сказати, що я для вас — усе на світі і навіть більше, набагато більше?

Він тільки з подивом дивився на неї.

— Так чи ні? — допитувалася Леонсія.

— Звичайно, можу, — повільно відповів він. — Але мені ніколи й на думку не спадало такими словами освідчитися вам у коханні. Боже мій, та ви ж для мене єдина жінка на світі! Якщо вже говорити про своє почуття, то я б швидше сказав, що люблю вас глибоко, гаряче, ніжно. Їй-право, я так звик до вас, що, здається, знав вас усе життя. І таке почуття в мене було з першого дня нашого знайомства.

— Вона огидна жінка! — зовсім невлад вигукнула Леонсія. — Я з першого погляду зненавиділа її.

— Боже мій, яка ви зла! Страшно навіть уявити, як ви зненавиділи б її, коли б із нею одружився я, а не Френк.

— Стрибаймо краще в річку, — сказала вона, припиняючи на цьому розмову.

І Генрі, вкрай здивований, міцно обійняв її і стрибнув разом з нею у бурхливий потік.

На березі ріки Гвалаки дві дівчини-індіанки вудили рибу. Навпроти них, трохи вище за течією, стирчала з води стрімка скеля. Ріка проносила мимо свої шоколадні води, але біля ніг дівчат була тихенька заводь. А в тихій заводі і риба вудилася помалу. Волосінь вудок дівчат звисала нерухомо над водою: їхня принада не спокушала нікого. Одна з дівчат, на ймення Нікоя, позіхнула, з’їла банан, знову позіхнула і, взявши кінчиками пальців шкірку від з’їденого плоду, замахнулася нею, аби закинути подалі.

— Ми з тобою увесь час сиділи занадто тихо, Конкордіє, — зауважила вона, — а дивися: жодної риби не впіймали. Зараз я здійму шум і збаламучу воду. Адже правду кажуть: “Що кинеш угору, те впаде на землю”. А чому не може бути навпаки? От я кину зараз оце ось униз, і подивимося, чи не випливе щось угору. Отже, дивися!

І, кинувши шкірку від банана у воду, дівчина ліниво втупилася в те місце, де вона упала.

— Коли щось має виплисти з води, то хай це буде щось велике, — також ліниво пробурмотіла Конкордія.

І раптом перед їхнім здивованим поглядом з бурих глибин з’явився величезний білий собака. Дівчата ривком витягли вудки з води, кинули їх на берег і, обійнявшись, почали спостерігати за собакою, а той підплив до берега — там, де було нижче, виліз із води, обтрусився і зник між деревами.

Нікоя і Конкордія скрикнули у захваті.

— Спробуй ще! — попросила Конкордія.

— Ні, тепер ти! Подивимося, що в тебе вийде.

Не вірячи в успіх своєї спроби, Конкордія кинула в річку грудку землі. І з води негайно ж з’явилася голова в шоломі. Міцно притулившись одна до одної, дівчата побачили, як людина в шоломі підпливла до берега на тому ж місці, де виліз собака, і теж зникла у лісі.

І знову дівчата скрикнули у захваті, але тепер уже, як вони не вмовляли одна одну, ні в однієї не вистачило сміливості ще кинути щось у воду.

Згодом, коли вони все ще продовжували верещати і сміятися, їх помітили два молоді індіанці, що пливли в каное за течією, зовсім близько від берега.

— Що це вас так розсмішило? — спитав один з них.

— Ми тут таке бачили! — розреготалася Нікоя.

— Мабуть, випили пульки? — озвався другий юнак.

Дівчата заперечно похитали головами, і Конкордія сказала:

— Нам зовсім не потрібно пити пульку, щоб бачити всякі дива. Спочатку Нікоя кинула у воду шкірку від банана — і з води вискочив собака, білий собака завбільшки з гірського тигра…

— А коли Конкордія кинула грудку землі, — підхопила її подружка, — з води вилізла людина з залізною головою. Що, не диво? Виходить, ми з Конкордією — чарівниці!

— Хосе, — сказав один індіанець другому, — з цього приводу варто випити.

І вони, кожен по черзі, поки другий утримував веслом каное на місці, приклалися до великої квадратної пляшки з-під голландського джину, до половини наповненої пулькою.

— Ні! — сказав Хосе, коли дівчата попросили почастувати їх. — Один ковток пульки — і ви знову побачите білих собак завбільшки з тигрів та людей із залізними головами.

— Добре, — сказала Нікоя. — Тоді візьми і кинь у воду свою пляшку з пулькою і побачиш, що буде. У нас з води вискочили собака і людина, а в тебе, може, вискочить чорт.

— Мені б вельми хотілося побачити чорта, — сказав Хосе, знову ковтаючи з пляшки. — Від цієї пульки в мене стільки сміливості, аж через край. До смерті хочеться побачити чорта.

Він передав пляшку приятелю, жестом показуючи, щоб той допив її.

— А тепер кидай! — наказав Хосе.

Порожня пляшка ляпнула у воду, і негайно на поверхню річки спливло дивовижне волохате тіло убитого павука. Це вже було занадто для звичайного індіанця. Юнаки так відсахнулися убік, що перекинули човна. Коли голови їх виринули з води, швидка течія віднесла їх уже далеко від заводі, а за ними, дещо повільніше, пливло перекинуте каное.

Тут дівчатам стало не до сміху. Вони дивилися на чарівні води, в той же час краєчком ока спостерігаючи за переляканими юнаками, які нарешті впіймали каное, витягли його на берег, а самі прожогом кинулися в ліс.