Серед бурі
Шрифт:
Горпина
Так я піду.
Оксана
Ідіть та спіть, бабусю!
Горпина виходить. Оксана знову сидить біля стояу, замислившися. Увіходить тихо чоловік середнього зросту, в звичайній мужичій одежі, білявий, з усами, без бороди. Увійшовши, озирається, не важучися нічого робити. Оксана, почувши його, підводить голову і відразу встає... придивляється...
Оксана
Се хто такий?.. Ой хто се? (Пізнає.)
Боже правий!..
Чоловік
Не
Оксана
Ні, я пізнала... ви... Се, батьку, ви...
Пилипенко
Се я... Чого ж злякалась?
Поблідла чом?.. Хіба я дикий звір?
Оксана
Та ні, се так... се я... не сподівалась…
Я думала, що вас немає тут...
Пилипенко
Та не лякайсь!.. Я не прийшов ганьбити
Тебе за те, що ти за Василя
Свого пішла, від батька втікши нишком,
До ворогів пристала...
Оксана
Батьку, ні!
Не вороги вони мені, а рідні.
Той ворог нам, хто наш плюндрує край:
Не я, а ви, мій батьку, з ворогами.
Пилипенко
Мовчи уже, коли ще не клену!
Я не про те тут маю розмовляти.
Оксана
А я про те: покиньте, тату, їх,
Вернітеся до нас! Вас привітаєм
Як рідного, коханого ми всі…
Любитиму, коритимусь!.. Верніться!
Пилипенко
Облиш, кажу!.. Не в тім сьогодні річ!
Повинна ти мене обрятувати:
Сюди вночі я тайником уліз,-
А поки тут ходив, то тайника
Засипано,- зоставсь я мов у пастці.
У бур'яні пролежав цілий день,
А се добравсь по-темному до тебе.
Оксана
Але чого ж ви опинились тут?
Пилипенко
А що тобі? За ділом опинився…
Рятуй тепер і випусти мене!
Оксана
А як же вас я випущу? Всі брами
Скрізь замкнено, і вартові стоять.
Пилипенко
То одури тих вартових, як знаєш,
А випусти відсіль мене мерщій!
Оксана
Та як же я їх можу одурити?
Пилипенко
Ти вимудруй! Ти знаєш ліпше це!
Оксана
Дурить своїх? Ні, я того не хочу.
Пилипенко
Ану облиш ти вигадки дурні!
Оксана
Не вигадки,- не можу я зробити.
Пилипенко
Не зробиш ти,- я проклену тебе!..
Я задавлю тебе!.. Пускай мене!
Оксана
Не можу я!
Пилипенко
У, проклята тварюка!
(Проходить по хаті й вертається. Спокійніше).
Та слухай же! Розваж же, нерозумна:
Коли мене не випустиш вночі,-
Піймають
же мене і накарають.Оксана
Я Василя прохатиму, щоб він... Поможе він...
Пилипенко
На його я не вірю.
Та й він не сам: є присуд військовий:
І завтра я на шибениці буду
Чи голову катюга втне мені.
Оксана
Ой, господи!
Пилипенко
Та пожалій же батька!
Вже раз його ти скривдила так тяжко,
Тепер його на страту віддаєш.
Проллється кров моя і упаде
На голову тобі: ти вбила батька!
Моя душа на божий стане суд,
І я йому, єдиному, на тебе
Жалітимусь...
Оксана
Ой, боже! Що чинити?
Пилипенко
Жалітимусь: у неї не було,-
Скажу йому,- жалю в жіночім серці.
Вона могла кривавий батьків труп
Без голови вбачати на помості,
Вона мене убила, се вона:
Карай її, мій господи єдиний!
Оксана
Ні, не кажіть так, тату, не кажіть!
Пилипенко
Казатиму!.. У тебе серце добре...
Я ж батько твій, зростив тебе, кохав...
Тепер прошу: рятуй мене від смерті!..
Оксана
Стривай-бо!.. Подумаю…
(Мовчить).
А, так! Надумала!
Пилипенко
Надумала? Кажи ж бо!
Оксана
Тут поблизу в саду у нас є хвіртка
Маленькая у мурі... ключ у нас...
Пилипенко
Веди ж мене! Веди мерщій, не гайся!
Оксана
Стривайте, бо - неначе хтось іде...
(Прислухається).
Василь іде. Отам сховайтесь поки.
Я все зроблю, що сила буде,- йдіть!
Виводить батька в другу світлицю, сама вертається. Коваленко - ввіходить.
Коваленко
Оксаночко, тут не було Карпа?
Оксана
Не бачила його...
Коваленко
А мав він бути... А може, він в пекарні дожида?
Ти глянь піди! Нехай сюди увійде.
(Оксана виходить.)
Коваленко - сам, дивиться услід Оксані.
От бог послав мені оцей клейнод!..
І утомлюсь, і знеможусь без міри,
А ззирнемось, очима всміхнемось,-
І де вже та і втома, і знемога!..
Коли б її у мене бог одняв,
То хоч і вмри, бо що життя без неї?
Холодний світ без радощів і втіх,
Без щирості, без правди... кров та бійка
Щоденная... гризеться з братом брат...
А нащо се?.. Велична річ - лицарство,-
Я все життя із шаблею прожив,
А часом так подумаєш: мій боже,