Сходження Ганнібала

— Так, — відповіли разом обоє.

Руфін кивнув.

— Включайте його в життя родини якомога глибше. Він відтане і прихилиться до вас так, як ви й уявити собі зараз не можете.

18

Середина французького літа, квітковий пилок стелеться плесом Есон, [35] качки в очереті. Ганнібал так і не заговорив, але почав спати без сновидінь, у нього з’явився нормальний для підростаючого тринадцятирічного хлопця апетит.

35

Есон — річка, що тече через однойменний департамент, який тепер адміністративно входить до складу Великого Парижа, але у своїй південній частині залишається патріархально-сільським.

Дядько Роберт був делікатнішим і не таким поміркованим, яким був Ганнібалів батько. Він часто проявляв артистичну нестриманість, що не вгасала, а тільки посилювалася з віком.

На даху була галерея, де вони зазвичай прогулювалися. Там у ринвах скупчувався пилок, золотив мох, за вітерцем дрейфували павучки на своїх павутинках. Крізь верхівки дерев просвічував сріблом вигин ріки.

Граф високий, схожий на птаха. На даху, під яскравим сонцем, його шкіра здавалася сірою. Він поклав на перила руки, тонкі, але такі схожі на руки Ганнібалового тата.

— Наша родина, ми всі, трохи незвичайні люди, Ганнібале, — сказав він. — Ми зрозуміли це давно, думаю, і ти тепер теж. Тобі легше буде в майбутньому, якщо тебе це непокоїть зараз. Ти втратив свою родину й дім, але в тебе є я і Шеба. Хіба вона не чудо? Батько привів її на мою виставку в токійському музеї Метрополітан [36] двадцять п’ять років тому. Я в житті не бачив такої гарної дитини. Через п’ятнадцять років, коли він став послом у Франції, вона теж приїхала з ним. Я не міг повірити своєму щастю й одразу зробив візит до амбасади, оголосивши, що бажаю прийняти віру сінто. [37] Він пояснив, що моя релігія його не обходить. Що він ніколи не симпатизував мені, але йому подобаються мої картини. Картини! Господи… Ось моє ательє.

36

У Токіо є декілька музеїв і галерей, у назві яких є слово «Метрополітан». Напевне, автор має на увазі заснований у 1926 році Tokyo Metropolitan Teien Art Museum, який із 1983 року міститься у колишній резиденції принца Асака, побудованій у стилі ар-деісо У 1933 році французьким архітектором Анрі Рапеном.

37

Сінто («шлях богів») — традиційна релігія Японії.

Велика побілена кімната на верхньому поверсі шато. Незавершені полотна на мольбертах, а ще більше їх долі, стоять, приставлені до стін. Шезлонг на низькому подіумі, а поряд з ним на вішаку висить кімоно. Неподалік на мольберті картина, завішена тканиною.

Вони пройшли до сусідньої кімнати, де стояв великий мольберт із пачкою чистого газетного паперу, лежала пастель і кілька тюбиків із фарбами.

— Я підготував це місце для тебе, це твоє власне ательє, — сказав граф. — Ти матимеш тут розраду, Ганнібале. Коли відчуваєш, що ось-ось вибухнеш, краще малюй! Пиши фарбами! Широкі помахи руки, багато кольорів. Не намагайся планувати свою роботу або підправляти її під час малювання. Втім, найкраще тобі порадить Шеба. — Він поглянув на річку за деревами. — Побачимося за обідом. Скажи мадам Брижіт, Щоб знайшла для тебе капелюха. Надвечір, після твоїх уроків, ми поплаваємо на човні.

Коли граф пішов, Ганнібал не одразу став до мольберта, він вештався по ательє, розглядаючи незакінчені роботи графа. Поклав руки на канапу, торкнувся кімоно, що висіло на гачку, припав до нього обличчям. Став перед мольбертом і підняв тканину. Граф зобразив леді Мурасакі ню на канапі. Ганнібал широко розплющеними очима вдивлявся в картину, краплини світла грали в його зіницях, світлячки сяяли посеред його ночі.

Наближалась осінь, і леді Мурасакі на сходження повні влаштовувала пікніки, щоб послухати співи останніх цикад. Поки чекали на появу місяця, поки ще не розспівалися цвіркуни, у темряві грала на цитрі Чійо. Ганнібал точно знав, де зараз перебуває леді Мурасакі, орієнтуючись лише на шурхіт шовку й аромат.

— Французьким цвіркунам далеко до невимовно дзвінких японських судзумуші, [38] та добре, що в нас хоч такі є, — пояснив йому граф. До війни він неодноразово замовляв у Японії цвіркунів судзумуші для леді Мурасакі, але жоден із них не пережив подорожі, і він їй про це не казав.

Тихими вечорами, коли повітря після дощу сочилося вологістю, вони грали у «вгадай запах», Ганнібал на слюдяній підставці підпалював різні палички й ароматичні речовини, а Чійо їх розпізнавала. У такі вечори леді Мурасакі сама грала на кото, допомагаючи Чійо зосередитися, водночас вона подавала їй музичні натяки, яких не міг збагнути Ганнібал.

38

Судзумуші («судзу» — дзвіночок, «муші» — комаха) — цвіркун завдовжки см, що водиться на заході Японії. Самці двиготять широкими крильцями і так «співають» високим голосом, схожим на віддалений звук металевих дзвіночків. Про естетичну насолоду від їх співу згадується в класичній японській літературі, дехто і тепер тримає цих цвіркунів удома.

Він почав ходити до сільської школи і через свою неспроможність говорити одразу став об’єктом цікавості. На другий день занять якийсь старшокласник плюнув у волосся малому перваку і Ганнібал негайно зламав телепню куприка і носа. Його одразу ж виключили зі школи, але на нього це не справило жодного враження.

Удома він почав відвідувати уроки Чійо. Чійо давно була засватана сином дипломата, чия родина жила в Японії, і тепер, коли їй уже виповнилося тринадцять, вона навчалася від леді Мурасакі знань, які мали стати їй у пригоді.

Уроки дуже відрізнялися від тих, що давав йому пан Яков, проте предмети були по-своєму приворожливими, як математика пана Якова, а крім того, Ганнібалові просто подобалося вчитися.

У своєму салоні, стоячи біля сповненого світлом вікна, леді Мурасакі викладала каліграфію, вона демонструвала неабияку витонченість, виписуючи великим пензлем на шпальтах щоденної газети. Ось вона малює символ вічності, трикутник, що запрошує до споглядання. Під цим граціозним символом впадає в очі заголовок газетної статті «У Нюрнбергу звинувачення висунуто лікарю».

— Ця вправа називається «вічність вісьмома штрихами», спробуйте самі.

У кінці кожного уроку леді Мурасакі і Чійо складали по одному паперовому журавлику, щоб віднести їх на олтар на горищі.

Ганнібал взяв аркуш паперу для оригамі [39] і сам спробував зробити журавлика. Запитальний погляд, що кинула Чійо в бік леді Мурасакі, примусив його на мить відчути себе зайдою. Леді Мурасакі подала йому ножиці. (Вона пізніше вкаже Чійо на її ляпсус, неприпустимий у дипломатичних відносинах.)

39

Оригамі — буквально «складений папір», стародавнє мистецтво складання фігурок із паперу, яким колись захоплювалися тільки вищі класи, а тепер багато людей в усьому світі.

— Чійо має кузину в Хіросімі на ім’я Садако, — пояснила леді Мурасакі. — Вона помирає від радіаційного отруєння. Садако вірить: якщо скласти тисячу паперових журавлів, вона одужає. Чи вилікують її журавлі, чи ні, — але коли ми їх робимо, ми думаємо про неї і про всіх інших, повсюди, про тих, хто отруєний війною. Вам слід було б складати журавлів для нас, Ганнібале, а нам для вас. Проте давайте разом робити журавлів для Садако.

19

Щочетверга у містечку під тентами навкруг фонтану, напроти статуї маршала Фоша, [40] відбувався гучний ярмарок. Вітерець доносив запахи солоного оцту від яток із маринадами, а від тих, де на підстилках із водоростей лежала риба й устриці, линуло духом океану.

40

Фердинанд Фош (1851–1929) — у Першу світову війну начальник французького Генштабу і верховний головнокомандувач збройних сил Антанти.

Кілька радіоприймачів змагалися між собою різними мелодіями. Шарманщик, котрого з його мавпочкою, як звичайно, після сніданку випустили з буцегарні, безкінечно накручував «Sous les Ponts de Paris», [41] аж поки хтось не подав кухоль вина й шматок арахісової халви, кожному з них відповідно. Шарманщик залпом лигнув своє вино, конфіскував у мавпочки половину її халви, проте вона своїми пильними оченятами примітила, до якої кишені поклав ласощі її хазяїн. Пара жандармів зробила музикантові звичне пусте зауваження і попрямувала до ятки кондитера.

41

«Мостами Парижа» — пісня, написана 1914 року композитором Вінцентом Ското на слова Жана Родора, популяризована Морісом Шевальє, входила до репертуару багатьох шансоньє.