Сигнали з Всесвіту

— Не занепадай духом… Можливо, їм ще не вдалося побудувати передавач…

— Не може цього бути. Для такого чудово спорядженого корабля це не проблема… Мабуть, з ними щось сталось, інакше вони давно відповіли б. Адже застережне повідомлення та інструкцію для побудови передавача ми надсилаємо вже півроку.

У дверях з’явився Юрко в піжамі. Солом’яно-жовте волосся його було скуйовджене, як гороб’яче гніздо.

— Таточку, побудуйте ще один “Промінь” і пошліть їх шукати…

— Про це вже була мова… — сказав задумливо Заяц. — А чому це ти ще не спиш? Ану, хутко в ліжко!

Хлопець швидко причинив за собою двері.

— Хіба Юрко винний; що ти на нього гримаєш? — прошепотіла Заяцова. — А чому б, справді, так не зробити?

— Ти уявляєш собі все надто простим і легким, Ганочко! Як ти сподіваєшся знайти кого-небудь в нескінченному Всесвіті? Це ж тобі не братіславська Петржалка, а сонячна система! Та ще й не одна, а три зразу! Швидше знайдеш голку в копиці сіна… Але що, як сигнали туди зовсім не дійшли?.. Може, наші розрахунки помилкові.

— Я цього не допускаю! — заперечила Заяцова. — Адже підтримуєте ви з допомогою гравітації зв’язок з обсерваторіями на Місяці та експедицією на Марсі?!

— Це правда, але хіба можна порівнювати Марс і тризір’я Центавра, — засміявся він гірко. — До Центавра світло летить понад чотири роки, а в Марс замалим не влучиш каменем. А втім, коли поміркувати, наші розрахунки можна перевірити, побудувавши нову ракету. Піду в Академію, поговорю з Хотенковим…

— Зараз? — здивувалася дружина, помітивши, що чоловік взявся за портфель.

— Так, негайно. Думки все одно не дадуть мені спати.

* * *

Завіса біля входу одлетіла вбік, і до печери вбіг схвильований Северсон:

— В складі з’явилась небезпечна розколина! Ми повинні негайно дослідити склепіння.

Коли печеру було забезпечено підпорами і всі знову зібрались у “вітальні”, Молодінова рішуче сказала:

— Дослідницькі експедиції поки що відкладаються. Ми повинні негайно почати будівництво жилого будинку і нової атомної електростанції. Наші печери розташовано надто близько від вулкана. Найменший землетрус — і ми будемо поховані в них живцем.

Після хвилинного мовчання Навратіл подивився на присутніх:

— Виробляти будівельні матеріали штучно, в атомних лабораторіях, було б надто забарно. У нас лишається єдина можливість: використати устаткування, привезене з Землі, та матеріали, які нам дає тутешня природа. Від нашої кмітливості та знань залежить, як ці засоби використати найкраще…

— Я цілком переконана, що тут, в околицях, ми знайдемо вапняк, придатний для виробництва цементу, — сказала Молодінова. — Це завдання візьме на себе наша група. Ваша група, товаришу Навратіл, могла б тим часом дослідити рослинність, щоб з’ясувати, чи можливо використати квартянське дерево для обшивки. Сталі для залізобетону не бракуватиме.

Зразу ж після цієї короткої наради обидві групи вирушили на розвідку.

Група Навратіла повернулась досить швидко, але принесла не дуже втішну звістку: древесина квартянських дерев виявилась надто м’якою і вологою. Висихаючи, вона скручувалась і жолобилась; це було не винятком, а правилом, бо група дослідила не менш як сто видів рослин.

Групу Молодінової теж спіткала невдача. Будівельні матеріали знайшли у багатьох місцях, але місцевий вапняк і глини мали надто великий процент вуглекислої солі і зовсім непідходящі пропорції окисів кремнію та кальцію. Вони були такі засмічені домішками, що для виробництва цементу аж ніяк не годились.

— Ну що ж, доведеться мені обнародувати мою чудесну ідею! — бадьоро заявив Фратєв. — Якщо ми не можемо спорудити будівлю з бетону, — використаємо каміння.

— Я теж такої думки, — погодився Навратіл. — Але як його видобувати? У нас на Землі спеціальні машини вирізають будівельні блоки певних розмірів і форми просто зі скелі.

— У нас на Землі!.. — засміявся Фратєв. — У нас на Землі, мабуть, не сушили б мозок над цим! А тут — доводиться. Але коли ми трохи пильніше оглянемо “Промінь”, то, напевно, знайдемо досить частин, з яких можна скласти потрібну машину.

— Це все чудово, проте головного таки не вистачає — круглої пилки для каміння. Стривайте, але ж її можна зробити теж? Твердого металу в нас досить, інструмент є… Фратєв, ви — молодець!

— Я дуже радий, що нарешті моя талановитість дістає загальне визнання! — комічно набундючився той.

— На “Промінь” вирушимо одразу ж. Переведіть зореліт на дистанційне управління, а Чан-су візьміть сюди. Кожна пара робочих рук тепер буде потрібна тут.

* * *

“Ластівка” пропливла мимо кількох острівців, що поросли буйною рослинністю, і попрямувала до заплутаної дельти могутньої ріки.

— Жодного сліду будь-якої цивілізації, — дивувався Мак-Гарді. — Просто не віриться, що за сто кілометрів звідси живуть розумні створіння. Береги пустельні; здається, ніби тут ніколи не ступала нога людини.

— Мабуть, квартян річка не цікавить, — міркував Краус. — Вони мають крила і тому не потребують човнів.

— Звідки ти знаєш, що вони мають крила? Чи ти гадаєш, що у селищі, яке ми бачили, живуть оті літаючі мавпи? Сумніваюсь! Б’юсь об заклад, що мешканці селища — цілком інтелігентні створіння, мабуть, такі, як ми…

Краус єхидно посміхнувся:

— Якщо вони такі інтелігентні, як ти, Грубер, то красненько дякую!

Грубер уже хотів був відповісти, але несподівано зупинився. Мовчки показав рукою на правий берег і подав бінокль.

У Крауса від здивування очі полізли на лоб.

— Що трапилось? — запитав Мак-Гарді.

— Краще не питай, а натисни на педаль. Не хотів би я зустрітись з отими потворами віч-на-віч…

“Ластівка” помчала по річці так, що аж бризки полетіли на всі боки. Велетенських ящерів на березі це анітрохи не потривожило. Час від часу вони витягали свої довгі шиї і відкушували по кілька довгастих листків з високих кулястих дерев, що нагадували наші цикаси з вторинного періоду. Злякався тільки кругленький низький ящір з кількома гострими рогами на потворній голові. З войовничим виглядом він помчав просто на бронтозаврів. Ті відступили з дороги, але продовжували спокійно пастись.

— Вони досить сумирні, — зітхнувши з полегкістю, промовив Краус і повернув Груберу бінокль.

Річка почала швидко вужчати. З обох боків її стискували круті береги, а над ними здіймалися в небо гори з круглими верхів’ями. Після годинного плавання “Ластівка” спинилась у вузенькому проході перед небезпечними порогами.

— Ми, мабуть, біля брами царства справжніх квартян, — висловив припущення Краус. — В цій розколині добіса темно, увімкніть прожектори, щоб краще було видно дорогу. Цілком можливо, що на протилежному кінці проходу на нас чекає якась охорона.