Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:

Він схопив важелі керування. «Люцифер» затремтів і ринувся вперед. Здалека долинув гуркіт нових вибухів. Але вони стали дедалі тихшими. Не знаючи, що «Люцифер» швидко відпливав убік, міноносець кидав одна за одною глибинні бомби на тому місці, де занурився корабель Сивого Капітана.

Мовчки, з нахмуреним, гнівним обличчям Ернан Раміро керував «Люцифером». Ось він натиснув великі важелі, що регулювали занурення й підняття. Ніс «Люцифера» пішов угору. За кілька секунд на екрані з’явилася поверхня моря. Ернан Раміро мовчки передав керування Валенто Клаудо і швидко вийшов з каюти. Олесь ішов слідом за ним. Що задумав зробити Капітан? Про яку помсту, про яке лихо

говорив він щойно? Навіщо він пішов на такий риск — вивести «Люцифер» на поверхню моря, де його можуть розстріляти з гармат?..

Люк на палубі був уже відкритий. Сивий Капітан вийшов нагору і спинився біля поруччя, ще мокрого від морської води. Недобре прищулені його очі дивилися на фалангістський військовий корабель.

Міноносець був уже близько. По його палубі перебігали люди, метушилися біля гармат і механізмів. Звичайно, вони зразу помітили, що «Люцифер» виринув із води. З труб "Сан-Себастіана" повалили густі хмари диму. Корабель описав півколо і ринув прямо на «Люцифер». Водночас почали опускатися нижче й нижче стволи його гармат, готуючись намацати ціль. Ернан Раміро наче не помічав загрози, що насувалася, він спокійно дивився на "Сан-Себастіана", не роблячи жодного руху й не виймаючи рук з кишень.

Олесь розгублено поглядав то на нього, то на міноносець. Що ж станеться зараз? Адже ворог ось-ось почне обстріл? З такої відстані не можна промахнутися, снаряди влучать у «Люцифер»… а Капітан нічого не діє, він залишає «Люцифер» під загрозою неминучого розстрілу… та невже ж Капітан розгубився, вагається? Але ж тоді — цілковита загибель, кінець…

А стволи гармат все опускалися. Ось вони вже опинилися на рівні якоїсь уявлюваної прямої лінії, що з’єднувала "Сан-Себастіан", вкритий стальним панциром грізний міноносець — з беззбройним «Люцифером», що лінькувато погойдувався на хвилях. Зараз, зараз пролунає оглушливий залп, що рознесе «Люцифер» на шмаття…

І раптом гармати міноносця спинилися, застигли в незакінченому русі, наче в них застопорилися механізми. А "Сан-Себастіан" замість того, щоб затриматися на тому курсі, при якому його гармати були б наведеними на «Люцифер», чомусь продовжував повертатись, мов по інерції. Олесь почав догадуватися, в чому річ.

— Ха-ха-ха! — пролунав коло нього сухий, короткий сміх, у якому не було нічого веселого. Навпаки, той сміх звучав погрозливо, в ньому відчувалися водночас і гнів, і глузування. Олесь озирнувся: то сміявся Сивий Капітан, схопившись за поруччя.

— Ха-ха-ха! — пролунав іще раз той холодний сміх. І Ернан Раміро заговорив голосно й чітко, так, що кожне його слово долітало до людей на міноносці. — Ви не чекали цього? Ви думали, що так легко буде розстріляти мій «Люцифер»? Даремні сподівання, фалангістські наймити!

Він трохи нахилив голову до переговорної труби:

— Вперед, Валенто!

"Люцифер" ожив. Його металевий корпус завібрував від руху потужних механізмів. Ніс повільно повернув у бік "Сан-Себастіана". «Люцифер» почав наближатися до міноносця.

Олесь зрозумів: дією своїх скерованих генераторів, їх електромагнітними коливаннями Сивий Капітан спинив усі механізми на міноносці, як спиняв раніше мотори танків і автомобілів. Грізний досі "Сан-Себастіан" став безпорадним! Він не міг більше самостійно рухатися, ним не можна було керувати, він став іграшкою морських хвиль.

Метрів за сто від міноносця «Люцифер» знову спинився. Звідси було видно всю безпорадну метушню, яка почалася на палубі "Сан-Себастіана". Мабуть, люди на міноносці не

розуміли, що сталося, чому застопорилися всі механізми. Звідти долітали збуджені, сердиті вигуки, чиясь роздратована команда, свистки.

У цьому гаморі несподівано пролунав одинокий сухий постріл. Куля, випущена з пістолета, просвистіла десь угорі, над «Люцифером». Сивий Капітан, не звертаючи на це ніякої уваги, підвів руку. Широким, владним жестом він простягнув її в напрямі міноносця. То був виразний знак того, що він хоче щось сказати. На "Сан-Себастіані" це зрозуміли. Враз на палубі міноносця стало тихо, люди завмерли там, де стояли, змовкли вигуки і галас, які досі долинали з військового корабля.

— Чи чуєте ви мене? — запитав гучно Ернан Раміро.

— Що ви хочете сказати? — долинула відповідь з "Сан-Себастіана". Голос був той самий, що його Олесь чув раніше, але в ньому не було вже ані впевненості, ані погрози. Навпаки, в ньому відчувалася розгубленість.

— Мені нема про що довго з вами говорити, — спокійно і владно, з відтінком явного презирства промовив Сивий Капітан. — Насамперед не витрачайте даремно куль з гвинтівок чи пістолетів. Не долетівши до мене, всі кулі впадуть у море. Якщо ви пізнали мій «Люцифер», то, сподіваюсь, можете згадати і про таку його властивість, про яку ви, напевне, чули.

Відповіді не було. Стривожене мовчання панувало на "Сан-Себастіані".

І голос Ернана Раміро ставав дедалі загрозливішим, він дзвенів, немов метал, у цій дивній тиші.

— Я знешкодив вашу зброю. Електромагнітними хвилями моїх генераторів я спинив усі електромеханізми на вашому кораблі. Ваші гармати застигли, нерухомі, бо їхні механізми також відмовилися працювати, покірні мені. Все це зробив я. Але це не все, що я зроблю з вами!

Здавалося, багатозначна тривожна тиша ще поглибилася, і ніхто на "Сан-Себастіані" не наважувався її порушити.

— Ви хотіли розстріляти мене — за це ви загинете самі! І так буде з усіма, хто надалі спробує заважати моїй великій помсті. З цього часу я вважаю всі розмови зайвими. Хай тепер говорять не слова, а дії! Ваш Фернандес оголосив мені війну — гаразд, я прийняв її. Йому все одно ніщо не допоможе, а ви, що виконуєте його накази і полюєте на мене, загинете самі. Ті з вас, хто випадково залишиться живий, зможуть передати мої слова іншим: хай опам’ятаються, поки є ще час! Рівно через п’ять хвилин "Сан-Себастіан" злетить у повітря від вибуху його власних снарядів і бомб! Я, володар техніки, людина, яка не боїться нікого і нічого, бо нею керує святе почуття помсти катам, — тепер єдиний, хто має право наказувати всім! Я не хотів вашої загибелі. Але ви самі накликали її на себе. Хай ваша доля навчить інших. Такий мій вирок.

Нахилившись до труби, Ернан Раміро наказав:

— Поставте охоронну завісу, Валенто! Приготувати електричну міну!

— Єсть, Капітане! — долинула глуха відповідь з труби.

— Іди вниз, Олесю, — не повертаючись до юнака, кинув Ернан Раміро. Це був холодний наказ. Це був зовсім незвичний для юнака тон, у якому не лишалося й тіні тих дружніх інтонацій, що до них Олесь звик протягом перебування на "Люцифері".

Спускаючись у люк, Олесь ще раз поглянув на Сивого Капітана. Ернан Раміро нерухомо стояв на палубі, заклавши руки в кишені шкіряної куртки, нахмуривши брови, не зводячи погляду з приреченого ним на загибель міноносця. Різкі, глибокі зморшки з’явилися на його обличчі, що враз немов постарішало. Він щось тихо шепотів. А на палубі "Сан-Себастіана" метушилися злякані люди…

Поделиться с друзьями: