Слід «Баракуди»

Ми потрапили в міцні обійми.

Потім усіх запросили за стіл — начальника експедиції, капітана, представника посольства, командира батискафа Кіма Михайловича Луніна, морського геолога Альфреда Трохимовича Зайця. Ну і мене, молодшого акванавта — Василя Петровича Гайового.

У залі ніде було сісти — стільки зібралося кореспондентів газет та інформаційних агентств багатьох країн світу.

Прес-конференцію відкрив Євген Лук'янович.

— Насамперед, — сказав він, — від імені посольства СРСР в Австралії хочу привселюдно привітати відважних синів Радянської Батьківщини — екіпаж батискафа — з благополучним поверненням із безодні, з тим, що потрапивши до рук нелюдів, вони вижили і перемогли, довівши, на що здатна радянська людина. Цей, я не побоюся сказати, героїчний подвиг сьогодні, коли мілітаристи брязкають зброєю, перед усім світом доводить: для нас, радянських людей, немає нічого важливішого, ніж збереження миру на землі! Миру для сучасників і прийдешніх поколінь.

Прес-конференцію вважаю відкритою.

І почалося. Один за одним посипалися запитання.

Деякі з них та відповіді, що їх ми дали кореспондентам світової преси, хочу навести.

Кореспондент «Індонезія таймс» (Джакарта). Останнім часом у пресі з'явилося чимало публікацій про Міжнародну експедицію «Гондвана». Публікації суперечливі і не дають ясного уявлення про те, яка ж насправді мета й програма експедиції. Розкажіть, будь ласка, про це.

Начальник радянської експедиції на науково-дослідному судні «Садко», професор Г. С. Горлач. Питання слушне, і я на нього постараюся дати відповідь.

За висловом одного зарубіжного океанолога, дно Індійського океану люди знають гірше, ніж поверхню Місяця, хоч вивчення підводного рельєфу почалося давно. Можна назвати експедиції на кораблях «Терор», «Челенджер», «Енергія», «Ентерпрайз» та інші, що їх посилали в минулому столітті в Індійський океан деякі країни світу. Працював там і наш легендарний корвет «Витязь» під керівництвом Степана Осиповича Макарова.

Але серйозне вивчення почалося вже в наш час, конкретніше — якихось три десятиліття тому.

Добрим словом хочеться згадати експедиції на суднах «Дискавері», «Альбатрос», «Галатея», на наших радянських науково-дослідних кораблях «Витязь», «Ю. Шокальский», «Михаил Ломоносов», Радянські дослідники робили й роблять вагомий внесок у вивчення голубого континенту. Розгорніть хоч би карту рельєфу дна цього океану, і ви побачите: Афанасій Нікітін, Витязь, Курчатов, Вернадський, Канаєв — гори, жолоби, улоговини, відкриті нашими співвітчизниками й названі російськими іменами.

Як ви знаєте, не так уже й давно — в кінці п'ятдесятих років — багато країн світу, в тому числі й Радянський Союз, проводили в Антарктиді дослідні роботи за програмою Міжнародного геофізичного року. Потім, за рішенням ЮНЕСКО, почалося дослідження Індійського океану, багатолітня робота на його просторах Міжнародної індоокеанської експедиції МІОЕ, у якій взяли участь Індія, Шрі Ланка, Австралія, Індонезія, СРСР, Японія, США, Франція, інші країни.

Перед нашою ж експедицією, яку умовно назвали «Гондвана», згідно з Міжнародною програмою вивчення верхньої мантії Землі, стояло питання: з'ясувати, чи існував у Південній півкулі Землі доісторичний материк, що згодом розпався й поринув в океанську безодню.

У наукових колах існує думка, що походження улоговин та підводних хребтів Індійського океану викликане саме загибеллю Гондвани. Як зауважив мій колега, професор Віктор Пилипович Канаєв (цитую): «Хоч питання про існування Гондвани досі ще не з'ясоване, проте незаперечна наявність тісного зв'язку в будові і розвитку окраїнних частин океанічних улоговин із довколишніми материками — те, що дає змогу використовувати дані наземної геології для міркувань і про розвиток океанського дна».

Отож, як бачите, крім цілком теоретичних проблем, пов'язаних з існуванням Гондвани, проблем, які можуть доповнити й розширити науку про Землю, — наша експедиція ще й з'ясовувала процеси, що відбуваються у верхній мантії Землі. Це має практичне, народно-господарське значення, бо допомагає зрозуміти: як і де в товщі Землі формуються корисні копалини.

Кореспондент «Бізнес Дей» (Маніла, Філіппіни). Ви хочете сказати: вивчаючи дно океанів, дослідники прагнуть здобути ключі від комори земних надр — Плутонії?

Професор Гліб Семенович Горлач. Саме так. І, до речі, ключі від покладів не лише океанського дна, а й всієї планети.

Кореспондент «Нейшн Рев'ю» (Бангкок). Чи можна вважати, що Радянський Союз, досліджуючи Індійський океан, ставить мету практично використовувати його надра?

Професор Гліб Семенович Горлач. У Міжнародну індоокеанську експедицію МІОЕ свої кораблі послали майже двадцять країн світу. Радянський Союз — теж. І якогось іншого завдання, крім наукового, загальновідомого, ми не ставили.

На заключній сесії конференції ООН із морського права, яка відбулася в місті Монтего-Бей на Ямайці, сто дев'ятнадцять країн підписали важливий міжнародний документ — конвенцію з морського права. Нею визначено порядок використання морського дна і його ресурсів поза континентальним шельфом, які оголошено спільним надбанням людства. За цією конвенцією, розвідка й розробка ресурсів має проводитися й контролюватися створеним у Монтего-Бей міжнародним органом із морського дна, дія якого грунтується на принципах рівноправ'я, недопущенні дискримінації, врахуванні інтересів держав, незалежно від того, до якої соціально-економічної системи вони належать. Скажу й таке: на берегах Індійського океану багато слаборозвинутих в економічному відношенні країн. Кому ж як не їм у першу чергу й освоювати підводні комори цього океану!

Кореспондент «Лос-Анджелес Таймс» (США). Що шукала експедиція «Гондвана»?

(Сміх у залі).

Професор Гліб Семенович Горлач. Гондвану.

Кореспондент індійського інформаційного агентства «Прес Траст оф Індіа». До цього часу не ясна причина загибелі підводного апарата типу «пірнаюче блюдце» — «Оріон», хоч про це писалося дуже багато. Хочеться почути Вашу думку.

Капітан радянського науково-дослідного судна «Садко» Г. Г. Величко. Дозвольте на це питання відповісти мені?

Головуючий на прес-конференції, представник радянського посольства в Австралії Євген Лук'янович. Будь ласка, Гордію Гордійовичу.

Капітан Г. Г. Величко. Йдучи у цей зал, де зібралися представники преси майже всіх континентів, ми, моряки «Садка», ніби передчували, що буде таке запитання. Тому, щоб не бути голослівними, взяли з собою вахтовий журнал «Садка» за період плавання, коли а підводними апаратами трапилося лихо.

Як ви, напевне, знаєте, вахтовий журнал — офіційний документ, куди занотовується все, що стосується плавання судна. Виправлення в журналі та записи заднім числом не робляться. Хто з вас хоче пересвідчитися в достовірності мною прочитаного й сказаного, може підійти сюди й побачити журнал на власні очі.

Ось ті записи. Вони, мені здається, проливають світло на причину загибелі «Оріона» та зникнення батискафа з чотирма акванавтами на борту.

Головуючий на прес-конференції, представник радянського посольства в Австралії Євген Лук'янович. Шановний адмірале, сер Д'Юк, а Вас просимо зачитати виписку з бортового журналу загиблого підводного апарата «Оріон» — запис, зроблений рукою одного з акванавтів за кілька хвилин до смерті.

Адмірал сер Д'Юк. З великим задоволенням зроблю це! Тим паче, що загинули мої люди.