Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник

Ранок і гроза. Як давно не було такого. Повоювавши зранку, можна, взятись за мирні справи. Учора почала писати третій розділ і виявила, що дві відьми з «Макбета» у мене вже є. Залишилось знайти ще одну. А може, це все-таки Парки?

Треба знову повертатися до пруської міфології. У ній — головне. Це початок початку Кенігсберга.

Пружина так стистута, що боляче тримати її в руках. А випустиш — болітиме ще більше. Тому пишу дуже мало і швидко втомлююсь. Доводиться стримувати себе, щоб слова не вирвались і не накоїли лиха. Невже це справді мій останній роман? Останні чари.

05.08.2009

Дорожна карта тевтонських лицарів. Вони будували замки в Трансильванії у XIII столітті, допомагали угорському королю Андрію позбутися половців, потім він же їх і прогнав, а після цього вирушили завойовувати Балтику. Там вони так само будували замки, називаючи тими самими іменами, наприклад Марієнбург. А тим часом у Польщу й Трансильванію увірвались орди монголо-татар, і не було кому їх захищати. Я не очікувала, що довідаюсь про замки-двійники, як не здогадувалась раніше про існування Нового Кенігсберга. Люди приходять зі своїми порядками в чужий край — ось так і відбувається глобалізація світу.

09.08.2009

Письменник не повинен відновлювати минуле, а створювати нову реальність, переносячи туди декілька старих речей, непримітних, однак пам’ятних. Костюмована процесія на чолі з автором, вирядженим у старі лахи, — це так нудно. Або старосвітська мова, важко зрозуміла й пихата.

Попіл, темна вода Прегеля, битва пахощів жасмину й бузку, гуркіт танків, ніби грім небесний…

10.08.2009

Не збрехати пам’яті значно важливіше, ніж відтворення так званого колориту. Він буде сам проявлятися, незалежно від задуму. Учора я вирушила до Кенігсберга, не замислюючись, і мої подорожні нотатки раптом наповнились зустрічним вітром. Мене цікавили почуття чоловіка, якого в дитинстві разом з матір’ю відкинуло місто, бо вони були бідними. Через те йому шпилі кірх видались наче занурені в оцет, через що повільно розчинялись. Іти навмання — найкращий шлях. У місті, як і в лісі, потрібна інтуїція. Правила легко можуть маніпулювати людиною.

11.08.2009

Поки що я мандрую собі потаємними стежками, уникаючи людей, і кожна дрібничка тішить мене: слимак на дорозі, жменя ожини, незвично розлоге дерево, під яким можна посидіти. Усе, що мені потрібно, я можу знайти в дорозі. Мені не треба тягнути на собі цілий дім, щоб вижити у цій подорожі. Так подорожували підмайстри й учні в Гессе.

І так подорожують біженці в пошуках притулку. Уникаючи людей і великих доріг. Їх також тішить усе, що можна використати для порятунку. Вони відкидають зайві речі.

Два боки дзеркала, два боки Місяця. Яку треба було мати силу духу, щоб писати «Гру в бісер» під час війни.

На це не дуже звертають уваїу. Книга вийшла у 1943 році. У цьому контексті роман видається сном, утопією.

13.08.2009

Роман Поля Бурже «Учень» починається з розповіді про те, як лише одного разу Кант змінив свій маршрут прогулянки, бо дізнався, що того дня почалась Велика французька революція. Його головний персонаж, філософ Сікст, дещо списаний з Канта. У ті часи його філософія була дещо ближчою, набагато ближчою, ніж зараз, аж настільки, що могла змінити долю окремої людини. Жахіття для філософа — звинуватити його в тому, що його вчення спровокувало злочин. Ідею, як відомо, підхопили і Стендаль, і, особливо, Достоєвський, тим самим змінивши хід літератури.

Але я про інше. Про роман Поля Бурже, точніше, його атмосферу. Париж ближчий до Кенігсберга, ніж, припустимо, Берлін. Чомусь так мені здалося. І роман ідеї не вдалося написати Бурже, тобто первісний задум перетворився в дещо інше — детектив. Очевидно, письменник теж непомітно для себе звернув з дороги, передчуваючи, що у XX столітті роль пристрастей буде зведено до мінімуму.

15.08.2009

Ніхто досі не написав дослідження про взаємовплив літератури і філософії. Тема, звісно, всеохоплююча, не для нашої доби, коли тріумфує спекулятивне мислення. Просто часом мені трапляються тексти, де згадують філософів, того ж таки Канта, хоча про вплив його поглядів не йдеться. Те саме спекулятивне мислення, бо з контексту нічого не випливає.

Трохи смішно читати спогади 22-річного Карамзіна, який відвідав Канта. Текст видається надто відредагованим як на мандрівні нотатки. Особливо те місце, де філософ має вигляд світської людини. Треба буде знайти записки Андрія Болотова.

Коли хтось читатиме мій майбутній роман після щоденника, то побачить, що там нема нічого з того, про що я писала в щоденнику. Лише історії двох людей. «Ми зіткані із наших снів». Мабуть, це єдиний мій аргумент проти їхнього розчарування.

16.08.2009

Такий тихий недільний ранок. Але на душі немає спокою. Учора ввечері перевтомилась. Усі дні напружені, важкі, від того й безсоння. Але якщо сповідувати філософію Поліанни, то і цей досвід годиться для творчості. Хоча отупіння легше пережити. В романі я використовую принцип снігової кулі: усе незроблене чи зроблене не так, поступово нагромаджуючись, переходить в іншу якість, змінює життя.

І дежа вю. Зустріти людину, від якої залишився слід у генетичній пам’яті, я повинна про це написати також. Трохи згодом. Можливо, навіть наприкінці. Я вже уявляю, як це буде.

17.08.2009

Бог покинув Кенігсберг раніше, ніж його мешканці. Одні храми замкнуті, інші зруйновані. Їхні шпилі розчинились у оцті вічності. Коли костели й кірхи перетворюють на храми іншої конфесії, вони втрачають свою харизму, хоча Бог — один для всіх. Може, тому, що віра надто міцно зрослась з обрядом і втратила свою первинну сутність.

Теперішній надмір церков і надто часте згадування Бога на землі, яку Він покинув, теж неприродне. Фарисейство ще більш небезпечне, ніж переслідування віри, бо разом з Богом відходить любов.

18.08.2009

Після кожного прожитого дня залишаються невикористані й утрачені можливості. Після вчорашніх прочитаних текстів залишаються слова, без яких можна обійтися. Вночі думала про те, чому мені подобається тепер класична форма написання. Ніби склеюєш розірване на клапті власне існування, укріплюєш його послідовністю сюжету. Але ж можна відшукати й інший спосіб…

19.08.2009

Мераб Мамардашвілі разом з Прустом поставив питання: чому, коли людина прокидається, то залишається тією самою? Що тоді робиться зі світом, який ми створюємо уві сні силою власної уяви?

І ще одне. Як вплинули містики на німецьку класичну філософію? Чому Кант раптом зацікавився Сведенборгом, аж так, що навіть вирішив приїхати до нього? Але не вийшло, хоча це могло неабияк вплинути на Маленького магістра. А може, він хотів його попередити?

20.08.2009

Учора читала розмірковування Канта про внутрішній суд — так він називає сумління. І про суд зовнішній — закони суспільства. І про те, що вони не повинні конфліктувати між собою. Власне, звідси крок до прав людини. І я можу, нарешті, зрозуміти, чому мене як письменника не приваблюють окультні таємниці Кенігсберга, бо вони є лише суто зовнішнім декором і краще поставити своїх героїв в умови законності й беззаконня, аніж бавитися всілякою чортівнею. Етичні студії Канта — задля цього він зруйнував усю філософську методологію. Цікаво, кого б із письменників обрав Мамардашвілі, щоб пояснити етику Канта?