Собака, що лазив на дерево

Через хвилину він уже спав.

Я вирішив не зганяти його вночі, а побалакати з ним як слід уранці, заставши його на диванчику.

Тільки сонце зійшло, я прокинувся і глянув на диванчик. Але Джана там уже не було. Він таки успів прокинутись раніше від мене, тихенько зліз з диванчика і пішов назад на свою рвану рядюгу.

Ще разів зо два, не спавши вночі, я бачив, як він лягав на диванчик. Але як рано я не прокидався, ніколи не заставав його там — такий це був розумний собака.

Коли я поїхав у Прикаспійські степи, щоб написати нову книгу, хазяйка зараз же продала Джана. Кілька разів він виривався від нового хазяїна і прибігав, шукав мене — на шиї теліпались обірвані мотузки, а то й ланцюг. Але хазяйка відводила його назад. Кінець кінцем він перестав прибігати.

Мабуть, він вирішив, що я вмер.