Сочинения в ХД, 1816

Лучше б мені с киверечком,

Чим носиться с букваречком.

Як би гарно було в тасці!..

Щоб учених взяли трясці!

Я би в війсці легулярним,

Там би був не титулярним;

Тутенька ж в сим згину чині,

Що ж робити в сій годині? –

Своє горенько терпіти,

Щоби мед опісля пити.

Обізвалась так година;

І поїхав парубчина! [13]

(ХД № 5).

Песнь семейству

13

Песня сия не совершенно на малороссийском языке написана, а на смешанном, или, так сказать, украинском.

Гой там, по Зміївській дорозі,

За Васищевим за селом,

За Удами при перевозі,*

В селі маленьком В….

Стоїть хороша нова хата,

Людями добрими багата!

___

Який живе там добрий пан,

Яка живе там добра паня! –

Так добрі, любі, хоч Бояна,

То стане в пинь і сам Боян.

А панночка… та що казати,

Її неможна описати!

___

О, як криви учених товки.

Чи є у них на шах ума?

Все пишуть, що остались вовки,

А що людей зовсім нема.

Є люди, та шукать не хочуть,

Брехнею цілий світ морочать.

Коли б вони панів сих знали,

Таких писулек не писали!

___

А….. зветься добрий пан,

А паня люба Л……,

А люба панночка Н…..,

Її я б радістю назвав!

Вона отцю і справді радість!

А матері – потиха сладість!

___

Є ще у них якась панянка,

Багатая на імена,

Хто називає – Прасковьянка,

А хто зове її – Княжна.

А хто і он як називає:

Що будто би вона сіяє!

Дай Бог їй доброго здоров’я!

Тож добра панночка Прасковья!

___

У пана є іще паничик,

Його зовуть всі Сашурок,

Моторний, шаловлив, як бісик,

Но буде умний парубок.

Уж пів Граматики він знає,

І по-латинському читає!!

Хто не шалив, як був малим?

Не треба тілько бути злим.

___

Я і великий, та шалю;

Но злого серця я не маю;

За то себе і почитаю,

За то себе я і люблю.

___

Панів сих вік я не забуду,

Коли би всі такі були!

За них за всіх молиться буду,

Щоби здоровенько жили!

Хіба ведмедем треба бути,

Щоби їх ласки позабути!

___

О, як вони мене кохали!

Не гість у них – родний я був!

Ще раз приїхати прохали –

І я би зараз к ним задув,

Хоч сю минуту сів на дрожки –

Та занятий ділами трошки.

(ХД № 6).

Стихотворения Василия Масловича, написанные им от имени некоего «Русского Солдата»

К меновщикам на столах

Насмешники, начто публично, средь базара,

Вы перья с деньгами кладёте в знак товара?!

(ХД № 4).

Послание Марса к Аполлону

В Олимпе мой содруг почтенный,

Возлюбленный о Зевсе брат!*

Сойди с горы своей священной,

И мне позволь себя обнять.

Ты бог наук – а я бог брани,

Ты краснослов – а я солдат,

В твоих руках перо – а у меня

Меч в длани; –

Но, несмотря на то, мы всё родня с тобой.

Хотя ты с музами беседуешь спокойно,

Когда я в ночь не сплю, а днём пускаюсь в бой;

Но честь тебе воздать достойно,

И лавр твой – знает Зевс – не лучше ль моего? –

Довольно уж того

(И мне не стыдно в том признаться),

Что без сынов твоих не мог бы я сражаться.

Да кстати! Вот один,

Брадатый Эскулап, твой сын,