Солодка Даруся

–  Чого ви слинитеся, небого? — як міг лагідно, запитав Михайло, подаючи їй горня води. — У мене, чули? жінка пропала, цицькова дитина лишилася, і я не плачу… що плач поможе?

Василина затягнулася запашним димом, потримала в носі, а потому випустила крізь ніздрі в'юнкими кільцями:

–  Флинькаю, [31] Міську любий, бо, як надумаю, що нас усіх тут чекає, то й камінь би заплакав. Ти подивися на оцю голоднечу, що забралася в наш край! Скажи, мені, Міську срібний, що вони нам можуть зробити доброго і що можуть дати доброго, коли самі мало не голими сраками світять?! А подивися на їх онучі! А на оті постоли, з березової кори сплетені. Видиш, ти щодень ходиш у добріських свинських постолах. А на пролюдень маєш телячі вироб'єки. [32] Так чи не так? — сама питала і сама собі відповідала Василина. — То подумай собі у своїй голові, що у них може бути на пролюди, про неділю чи свято, якщо вони перший раз ступили межи такі ґречні, як ми, ґазди, голодранцями?! Тяжкі часи нас чекають, Міську. Згадаєш мої слова.

31

Флинькати (діал.) — плакати, схлипувати.

32

Вироб'єки (діал.) — взуття, святкові постоли з телячої шкіри.

Ти пам'ятаєш нашого дідича Флорескула? Ой, не пам'ятаєш, ти ще май малий тогди був. А хоча би згадай нашого двірника Їлашка, що дідичем ніколи не міг бути. Чоловіче, чи ти видів колись їх коло людей як будь, із латками, помняцканими, [33] ніби їх пси тягали? Та ніколи! А ти пам'ятаєш, як від ріки можна було видіти польських панів з того боку, завсігди виквасованих, як до шлюбу? То також була влада. Ти того не помниш, бо ти ще май малий був, але я добре чую на собі й потепер раховані Флорескулом буки за зрубану не в тому місці деревину… Дідич був грамотний, акуратний і чистий, а який поганий та лютий був до людей! То що ти собі думаєш, таке обірване і ніяке, як оце, що плює перед дзвіницею, і не знати, де йому пуп рубали, може бути май ліпше чи добріше, як румунський жандарм чи учений дідич? Ти собі годен надумати, що хтось з постерунку міг би плюватися перед церкви?! А ти питаєш, чого я хлипаю… Ой, чує моє серце, це нам так не минеться.

33

Мняцканий (діал.) — зімнутий, непрасований.

Дмитро Попович мовчки слухав Василину, цюкаючи топірцем гравій навколо обнесеної деревом і накритої бляхою круглої криниці, а далі й собі випустив дим крізь білі, закочені догори, вуса:

–  Видиш, Міську, правду каже Василина: нічого з цего доброго не буде.

–  Ви так думаєте? — перепитав для годиться Михайло.

–  А ти подивися на їх офіцерів, що снують селом, як ошеленні. Я на австрийській войні не був старшим офіцером, я був всього лиш старшим куда пішлють — солдатом. А по войні я ще два роки служив у армії. То можу тобі казати не гірше від розумного, як воно і що воно буде. То скажу, тобі, Міську, що навіть я, коли був солдатом, задурно так не бігав та порохи не збивав дорогою, пужаючи псів, як ці тепер шурують від дзвіниці до жандармерії, ніби їм помилилося в голові. Ти ж видиш, наша Анниця—біданка, що стратила розум, — і та по селу ходить поважно, навіть коли їй у голову вдаряє. Що руками махає — то нічого. Але на людей страх не наводить. А ці якісь такі нарвані. Нервові люди не можуть заспокоїти других людей.

Михайло дивився від криниці до дзвіниці — і чув розлиту в середині гарячість від того, що все було так, як казав колишній австрійський вояка Попович:

–  Скажи мені, щось горить чи палає, що вони метушаться і лиш людям нерви роблять? Як нова влада, Міську, приходить людям голови каламотити, [34] то вона має бути степенна, сопокійна, аби втихомирити народ, як хоче, аби було добре там, куда вона приходить. А як так — галай—палай… Ми це вже не раз виділи.

34

Каламотити (діал.) — крутити, колотити.

Я так собі думаю… Прийшли — ну, то й добре. Зберіть людей до порядку. Розтолкуйте, що до чого.

Бо вони ще не встигли прийти, а слава іде перед ними. Там то на Україні який голод був, а вони нам про це сказали? Не сказали. Переказували люди з Ґаліції, що стільки звідти самих ґаздовитих людей забрали у світ, і навіть фамілія не знає, де вони й що вони. То хто буде дихати на них рівно? Як вони не всю правду кажуть — то щось, значить, є. А ти дивися, яка у світі колотнеча робиться. Пожар. А тут тобі ще й такий пожар роблять у людськім нутрі, що не знаєш, чим його прийдеться гасити.

Так що правду каже Василина, нічого доброго не чекай, лиш шукай свою жінку, бо то твоя найбільша приятелька, а більше чоловікові в цім світі ніхто не є приятелем.

–  Що мені до них, коли в мене своя гризота? — непевно запитав Михайло, дивлячись то до дзвіниці, то на Василину з Поповичем.

–  Е—е–е, не скажи… Ти думаєш, що ти без них обійдешся, але вони без тебе не обійдуться точно. Точно тобі кажу, Михайле! І не думай навіть!

А далі Михайло скинув перед обома капелюха і побрів порожньою вулицею додому.

Навпроти дзвіниці іще донедавна містилася румунська жандармерія. Тепер на її ґанку сиділи ті самі вояки, що перед цим перегороджували вхід до дзвіниці, і далі плювали на землю гарбузове насіння. Говорили між собою голосно, так, що Михайло навіть розпізнавав деякі слова. Але їх мова була трохи не наша… і Михайло не пішов до них мельдувати. Його жінка — його гризота. Лиш завернув до Марії по дитину.

–  Ви би, Михайлику срібний, якось заглагоїли [35] дитину. Дали би квач з маковиння — хоч би спала. Бо так дві добі біднятко без цицьки плаче — волосся на голові диба стає. Та й грижу може з плачу дістати.

35

Глагоїти (діал.) — заспокоювати.

–  Я даю дитині кулешу і молока Марія приносить. Та й дитина все більше у Марії, дай Боже, їй здоров 'я. А маковиння давати не буду. Дитина має бути розумна. Знайдеться Матронка — дитину відгодує.

–  …Щось буду казати вам, Михайлику ґречний, але не майте на мене зла за це казання, бо то є свята правдичка, абих так до завтра дочекала. Казала якось—то вашій ґаздині: не годуй, ґаздинько, дитину лиш цицькою, все може трафитися. Перетри фасуль, барабуль та й нагодуй — здоровіша буде. А вона ні — лиш цицьковим молоком годувала. Що то є молодий розум! Молоде — дурне. А старшого слухати не хоче.

–  Матронка мала молока багато, то добре робила, що давала дитині. Життя — штука довга. Хто його знає, чим буде дитина годована в цьому житті? А від цицькового молока здоровіша рости буде.

–  Так то так, Михайлику злотний, але видите, що си спричинило… А коли би була ваша ґаздинька слухала других ґаздинь, то, може, була би гостила ліпше…

***

…МАТРОНКА знайшлася на третю добу. Точніше, на третю добу Михайло знайшов її там… де три доби шукав, як рибу, — під камінням: у лузі.

Щось таке говорили по тому люди, що вона нібито поночі впала з дамби і пролежала увесь цей час без пам'яті в ямі, куди сільська громада тачками звозила непотріб.

Якщо по правді, то яма таки була доста велика. Але якщо іще правдивіше, то мало хто вірив, що Михайло не промацав ту яму до самого дна, коли сам шукав Матронку. Та й якої дідьчої мами було п'їланитися [36] на дамбу, коли корови пасуться ближче до скалистого берега, на лузі, а дамба йде за лугом, та ще й відгороджена від пасовиська дротом і воринням? Або який любчик призначив їй здибання над самою водою, або з якою нечистою силою зналася, що понесло її увечір на дамбу, та ще коли чоловіка нема вдома. Матронка — скритна жінка. І яка біда її туди затягнула — лиш вона сама знає.

36

П'їланитися (діал.) — лізти, дертися.

Навіть якщо ніхто з чоловіків у яму—сміттярку не зазирав, то Михайло вже точно…

Але що тільки на світі не буває. Жінка знайшлася, а корова, бачте, пропала без сліду. Як таке може бути? Якби корова розбилася, то корову би знайшли здохлу. Якби її взяла вода — то десь би з другого села дали знати, що сплила здохла корова. А так нема корови — як би й не було. Чудо — та й ґата. [37]

Так слово за словом переказували люди. А як воно сталося насправді — Бог його знає. Свідків не було. Село вгомонилося скоро: кожен має свою біду у своїй хаті. А тут ще таке — нова влада селом спацірує та лиш кров холодить у жилах.

37

Ґата (рум.) — по всьому.