Сьомий хрест

_{Похмурий, майже хворобливий колорит відрізняє ці два твори від найперших, а навмисне неемоційна, стримана манера оповіді споріднює з наступними. Водночас характер цих наступних оповідань, їхня загальна світоглядна орієнтація свідчать про напрочуд швидку еволюцію письменниці.}

_{У згаданій збірці поряд з «Грубечем» і «Ціглерами» вміщені й написані між 1926–1929 роками оповідання «По дорозі до американського посольства» та «Селяни з Грушова». В першому змальована картина пролетарської демонстрації, що протестує проти суду над Сакко і Ванцетті; у другому — особливо цікавому для українського читача — розповідається про революційні події в закарпатському} селі, які розгортаються під впливом Великого Жовтня.

_{Проте найбільш показовою для першого етапу творчості Зегерс є повість «Повстання рибалок Сан-Барбара».}

_{Ані місце дії, ні її час точно не окреслені, хоча, виходячи з деяких побічних прикмет, їх можна віднесли до Бретані минулого сторіччя. Однак усе це не має вирішального значення. Найважливіше — це типовість ситуації, її, сказати б, злободенність саме для часу, в який письменниця створювала повість. Страйк рибалок закінчується поразкою: роз’єднані внаслідок хитрих маневрів підприємців, змучені голодом, вони виходять у море, так нічого і не домігшись. І все ж вони твердо вірять: «У наступному році або через кілька років за ними, безперечно, підуть і рибалки інших областей».}

_{Оглядаючи пізніше творчий шлях уже вславленої письменниці, літературознавець Пауль Рілля зазначив: «Тут уже накреслений мотив, про який можна сказати, що він назавжди залишиться лейтмотивом цього художника. Бо про що б вона не розповідала, це буде розповідь про вирішальні бої… Придушене повстання є запорукою переможних революційних виступів завтрашнього дня».}

_{Однак повість цікава не тільки цим. Хоч у ній ще відчувається деякий вплив експресіоністської манери, написана вона загалом фарбами улюблених авторкою нідерландських майстрів — темнуватими, чіткими і водночас глибокими. Вже майже сформувався особливий стиль Анни Зегерс: здатність розмовляти спокійно, ледь не «байдуже», не накидаючи нам своїх суб’єктивних симпатій і антипатій, але водночас із якимось незбагненним умінням викликати ті симпатії і антипатії в нас самих.}

_{За повість «Повстання рибалок» та оповідання «Грубеч» письменниці було присуджено Клейстівську премію — одну з найзначніших у тогочасній Німеччині. Навряд чи слушно вважати цю премію нагородою за «буржуазні хиби» письменниці, — а так інколи вважала надто «ортодоксальна» критика. Ні, швидше то було визнання (може, в чомусь і несвідомо вимушене) літератури, що породжувалася новою добою. З цього погляду Зегерс (уже на початку свого письменницького шляху) являла собою щасливий виняток серед своїх літературних однодумців.}

_{Того ж таки 1928 року славетний режисер Ервін Піскатор поставив у СРСР фільм за мотивами першої повісті Анни Зегерс.}

_{Ще виразніше звучить підкреслений Паулем Рілля лейтмотив творчості Зегерс у романі «Супутники» (1932). Тут показана небезпечна і не завжди переможна боротьба комуністів» різних країн — Угорщини, Польщі, Китаю, Болгарії тощо — у важке для всього інтернаціонального робітничого руху десятиліття 1919–1929 pp., у період, коли капіталізм тимчасово стабілізувався і реакція знову піднесла голову. Проте книжка ця — аж ніяк не реквієм, а, навпаки, оптимістичний гімн мужності й солідарності світового пролетаріату.}

_{Те ж саме знаходимо і в романі «Шлях через лютий» (1935).}

_{Книга присвячена шуцбундівському повстанню 1934 року в Австрії — одній з найдраматичніших сторінок в історії робітничого руху нашого сторіччя. Написанню книги передувала напружена дослідницька праця. Зегерс виїздила до Австрії, на місця колишніх боїв, розмовляла з їх самовидцями та учасниками, виЬчала} документи. По свіжих слідах цієї дослідницької роботи вона написала документальне оповідання «Остання путь Коломана Валліша» (1935). Валліш, соціал-демократичний бургомістр містечка Брук-на-Мурі, перед повстанням — опортуніст і супротивник комуністів, коли ж воно спалахнуло, визнав свої помилки і взяв активну участь у спільній боротьбі. Його відчайдушну спробу на чолі решток робітничого загону пробитися через гори, щоб продовжувати боротьбу за кордоном, і описала Зегерс.

_{Завдяки всім цим попереднім студіям романові «Шлях через лютий» притаманна була не тільки чиста і переконлива правда, а й майже документальна достеменність.}

_{Зегерс показала зародження, хід і трагічний фінал шуцбундівського повстання. Зраджений правосоціалістськими лідерами, австрійський робітничий клас зазнав поразки. І все ж таки ми бачимо, як загартовувалася в цих суворих і кривавих боях Комуністична партія країни, як багато хто з рядових соціал-демократів, пересвідчившись у зраді своїх вождів, переходив до її лав.}

_{І в «Супутниках», і в «Шляху через лютий» письменниця вдається до композиційного прийому, який за аналогією до кіномистецтва дістав назву «монтажу». Окремі невеличкі епізоди швидко змінюють один одного. Дія немовби одночасно розгортається у багатьох місцях. Цей прийом притаманний більшості найпопулярніших творів письменниці. Це — її манера вести дію, мабуть, у чомусь закономірна, враховуючи не тільки її власні смаки, а й поставлене нею собі ідейне і мистецьке завдання. Бо ж до цієї форми вдавалися і Еренбург у своїх романах 40-50-х років, і Луї Арагон у «Комуністах».}

_{У «Супутниках» та в «Шляху через лютий» нема ні центрального героя, ні чітко окресленого, так би мовити, індивідуального сюжету. Багато хто з персонажів не знають один одного, один з одним не стикаються. Присвячені кожному з них сцени зв’язані між собою лише загальною темою та ідейним письменницьким задумом.}

_{Зразу ж після приходу націстів до влади Зегерс, як і майже весь цвіт німецької культури, залишає країну. Справа не тільки в тому, що жити в гітлерівському рейху для неї небезпечно, але й у тому, що боротися з цим рейхом вона — письменниця — може, тільки перебуваючи за його кордонами.}

_{Вона живе в Парижі, але не як бездіяльна і скорботна вигнанка (серед німецьких емігрантів було немало саме таких), а як невтомний діяч і боєць. Вона виступає на конгресах і численних зборах разом з Віландом Герцфельде, Оскаром Марією Графом та Яном Петерсеном, який нелегально живе в Німеччині, видає антифашистський часопис «Нойє дойче блетер», що виходить у Празі. Але, звичайно, головна її зброя — художня творчість, один із зразків якої — «Шлях через лютий» — уже тут розглянутий. Однак ще показовішими для цього етапу її творчості є романи, присвячені буттю її батьківщини.}

_{Німеччина була країною найміцнішої в Західній Європі комуністичної партії — партії Ернста Тельмана. Але Німеччина ж була і тією країною, де внаслідок змови остельбських юнкерів, рурських промисловців і генералів рейхсверу до влади прийшла найзлочинніша і найкривавіша з усіх реакційних диктатур — диктатура Гітлера. Колючий дріт концтаборів, моторошні, на середньовічний лад аранжовані процесії оскаженілих садистів, вогнища, складені з книг, потоки брехні і наклепів — усе це не тільки жахало деяких буржуазних гуманістів старої Німеччини, але й позбавляло їх віри й надії. Опинившися в еміграції, такі письменники вдалися в безпросвітний розпач, втратили всяку надію на порятунок батьківщини і свого багатостраждального народу від фашизму.}