Спляча красуня

Та чому в нього стріляли?

Людина, що раділа зі своєї спритності, тепер уже не сиділа, спокійно покурюючи люльку. Вона блукала навколо будинку, де жив Авакум, примушувала когось дзвонити йому по телефону і цілила йому в голову з безшумного пістолета.

Авакум глянув на годинник. Наближалась північ.

У каміні ще тліли жарини. Підкинувши дров, він присунув до вогню крісло, натоптав люльку й закурив.

А за вікном ішов дощ.

Чому ж усе-таки в нього стріляли? Адже він не так багато знав у цій справі, А те, що знав, нічого не важило. Все це знали і полковник, і лейтенант, і навіть перемерзлий сержант. Добре, що він примусив його випити чарку коньяку. Проте в них ніхто не стріляв. Коли б таке сталось, його неодмінно повідомили б. Напевно в них ніхто не стріляв. А коли стріляли тільки в нього, отже, гадають, що він знає щось дуже важливе, чого інші не знають.

Полум'я в каміні затанцювало. Авакум простяг ноги до вогню. Навіть заради самої цієї насолоди — грітися біля вогню та слухати, як потріскують дрова в каміні,— навіть заради цього гостра куля не повинна була його пронизати.

Отак він просидів з півгодини.

І раптом його охопив якийсь нестримний шал діяльності. Він вийняв плівку з кінокамери і кинувся з нею в комірку за кухнею, де обладнав собі невеличку фізико-хімічну лабораторію. А вже хвилин через двадцять, намотавши проявлену плівку на бобину проектора, натиснув на пускові кнопки. На стіні навпроти засяяло усміхнене обличчя Прекрасної Феї...

Авакум прокрутив плівку кілька разів, часом сповільнюючи, а то й зовсім зупиняючи її. Очі в нього палали, як У лихоманці.

Потім, одягнувшись і взявши електричний ліхтарик та туристську сокирку, Авакум вийшов.

Сіяв дощ із снігом.

Пригинаючись і пильно вдивляючись у темряву, Авакум рушив навпростець до останнього будинку на вулиці Латина.

Піднявши вранці штори на дверях веранди, Авакум побачив, що падає пухнастий, тепер уже справжній зимовий сніг.

Лейтенант Петров прибув точно о восьмій годині. Авакум налив йому чашку гарячої кави, а сам підійшов до дверей, ближче до світла, щоб розглянути матеріали лабораторних досліджень, які приніс лейтенант.

Отже, колишній кок останнім торкався бронзової ручки дверей, Харі останнім торкався спинки чудо-крісла, а на гудзику із зіркою лишився слід професорового великого пальця.

— Лейтенанте,— сказав Авакум,— ви, здається, обіцяли , художникові повернути його гудзик? Пригадуєте? Гадаю, офіцер повинен додержувати свого слова, навіть даного такому дріб'язковому і жадібному суб'єктові, яким, на жаль, є наш художник. Ви надто по-джентльменському трималися з ним учора ввечері, і зараз вам доведеться спокутувати свою надмірну гречність непередбаченою прогулянкою. Візьміть з лабораторії цей знаменний гудзик і віднесіть його Харі. Попросіть у нього пробачення за вчорашню неприємність і повідомте, що похорон його дядька переноситься на завтра — на десяту годину ранку. А цей лист,— він узяв зі столу запечатаний конверт,— будь ласка, передайте полковникові Манову особисто.— Трохи помовчавши, Авакум зауважив: — До п'ятої години дня ви вільні і навіть можете потанцювати десь, як і годиться молодій людині. А о п'ятій десять ми з вами зустрінемося при вході в зоологічний сад. Запам'ятали?

Лейтенант вийшов.

Авакум постояв біля скляних дверей, задумливо дивлячись на повільний лет сніжинок. Тоді підкинув дров у вогонь, натоптав люльку тютюном і знов сів до свого рукопису про античні пам'ятки та мозаїку.

Опівдні він вийшов з дому. Пообідав у Російському клубі. Згодом навідався до Академії наук і просидів дві години в бібліотеці. Рівно о п'ятій десять Авакум зустрівся при вході в зоологічний сад з лейтенантом Петровим.

Вони поручкались і якийсь час ішли разом. На землю сипав густий, пухнастий сніг.

— Лейтенанте,— тихо промовив Авакум.— Візьміть п'ять машин з радіопередавачами і поставте їх при вході в театр опери та балету через десять хвилин після початку вистави. А зараз ідіть до касирки театру і попросіть у неї два квитки, що замовив для мене секретар академії. Один квиток залиште собі, а другий дасте мені при вході в театр за дві хвилини до початку вистави. Запам'ятали? Лейтенант кивнув.

— І ще,— вів далі Авакум.— Візьміть п'ять співробітників, які супроводитимуть машини з радіопередавачами. Дайте їм фотоапарати, журналістські посвідчення і накажіть увійти до зали після другої дії... Все.

Він махнув рукою і повільно пішов до парку.

Ніжний Дезіре вкляк перед Сплячою красунею і святобливо, з безмежною любов'ю торкнувся губами її уст.

Ту ж мить музика сповістила про повернення весни.

Спляча красуня прокинулась. Прокинулось від довгого сну і сонне царство короля Флорестана.

В антракті Авакум сказав лейтенантові:

— Накажіть своїм людям пильно стежити за першим рядом. Там сидять троє з букетами. Треба запам'ятати, у кого з них які квіти. Після вистави пошліть своїх співробітників на машинах слідом за ними і накажіть їм підтримувати безперервний зв'язок з вами. А ви їхатимете слідом за мною і чекатимете розпоряджень.

Він передав записку Прекрасній Феї. «Харі шкодує, що не може провести вас додому, бо у нього дуже важлива і пильна справа, й попросив це зробити мене. Чекатиму вас біля вашої вбиральні».

І поспішив повернутися до зали.

Спляча красуня і ніжний Дезіре викопували сонячний гімн всепереможного кохання. Крилаті квіти — добрі феї, зачаровані чаклуном, захоплено вітали дівчину. Всі були дуже щасливі. Спляча красуня і Дезіре натхненно виконували свій весільний танок.

Якесь таксі проїжджало повз театр, коли Авакум з Прекрасною Феєю виходили з під'їзду. Авакум махнув рукою, і машина зупинилась.

Дорогою Авакум сказав, що вона танцювала цього вечора блискуче, що він просто зненавидів Дезіре, а коли той поцілував її, відчув непереборне бажання скрутити йому в'язи.

Ці слова розсмішили Прекрасну Фею. Вона поклала свою руку на його і злегка її потиснула.

Коли вони під'їхали до її будинку, Прекрасна Фея попросила Авакума взяти букети й віднести в кімнату, бо в неї страшенно замерзли руки. Він із задоволенням погодився, взяв букети, розплатився з шофером і відпустив таксі. А Прекрасна Фея, хоч Авакум мав провести її тільки додому, зовсім не здивувалась, що він одпустив таксі.

Або, можливо, не звернула на це уваги.

Коли вона порпалась у торбинці, шукаючи ключа від кімнати, Авакум вигукнув:

— Що я наробив! Відпустив таксі! У мене було таке відчуття, ніби я приїхав додому, от я й відпустив його.

— Правда,— сказала Прекрасна Фея.— Але в мене є телефон, і ми цю справу якось улаштуємо. Можна викликати таксі зі стоянки.

— Дякую,— кивнув Авакум.

У кімнаті було тепло й затишно, пахло парфумами. Лійко було застелене покривалом із золотастого шовку.

— Принесіть квіти сюди,— сказала Прекрасна Фея, відчиняючи двері до ванної.

Авакум поклав їх у раковину вмивальника і спитав:

— Що ви робите з цими квітами?

— Нічого,— відповіла вона, скидаючи пальто, і знов повторила: — Нічого. Я не дуже кохаюся в квітах, але завжди зберігаю їх для Харі — він потім забирає ці букети і малює натюрморти. Якось я викинула один букет, і Харі дуже засмутився.

Вона підійшла до дзеркала й поправила зачіску.

— Який телефон стоянки таксі? — стурбовано спитав Авакум.