Сплячий лелека

— Добре, що вас не чує пан Хейніш! — з чарівним усміхом дошкулила йому Крістіна. — Малюєте такі великі переваги…

Шниряєв зиркнув на неї.

— То звідки ж цигарки? — не відставав Майєр.

— Це — просто: іноді підрозділи РОА удають із себе партизанські загони і приходять в села, що на підозрі… Камуфляж від кирзяків та вушанок до «Біломору» і махорки. Усе до нитки — справжнє, радянське. Ото й збереглися…

— Отам, у партизанських селах, і хрест заробили? — спитав Віллі і значуще глянув на Крістіну.

— Добре, що не осиковий кілок на могилу, — знехотя зронив редактор.

— Чому так похмуро?

— А ви самі хоч раз брали участь в каральних акціях, в ході яких села спалюють, а населення знищують? Я мав таку сумнівну честь, аби заслужити довіру…

— Сміливо кажете! — знову втрутилась у розмову Крістіна.

— А чого лякатися? — Він втупився у неї важким поглядом. — Після тих акцій мені все одно… Тільки навіжений полізе добровільно у зашморг… До того ж я не з породи страусів, щоб під піском ховати очі. Єдине, чого побоююсь, — довершив галантно, — що порушена тема для вас, фрейлейн, зовсім не цікава.

— Можете запропонувати цікавішу?

— Якщо є таке бажання, спробую.

— Чекаємо!

— Що ж! — прийняв виклик редактор. — Приміром, вам, фрейлейн, до вашої форми бракує гарної оздоби. Безумовно, до чорного найкраще пасує золотий партійний значок [12] , але ж ви не належите до когорти «старих бійців».

— Неважко дійти до такого висновку.

— Так, молодість зраджує, — мовив і сам злякався двозначності, тому заспішив: — Я лише хотів сказати, що вам би личило золото. Але золоте шитво на вашому мундирі теж є надто проблематичною перспективою.

12

«Золотим значком» нацистської партії нагороджувалися старі, ще «мюнхенської доби» гітлерівці, зрідка — діячі рейху з «особливими заслугами», як, наприклад, лихозвісний «гарматний король», «гендляр смертю» Крупп. Значок надавав привілеїв, скажімо, позачергових аудієнцій у Гітлера.

— Кажіть прямо: для німецької жінки — неможливою.

— Так, це точніше. Життєве коло німкені окреслене трьома «К»: кюхе, кірхе, кіндер [13] … Хоча ви особисто зараз далеченько від цього.

— Слухайте, пане! — осмикнув його Віллі Майєр. — Що ви варнякаєте? Чи уявляєте, до чого вас призведуть ці теревені?

— Гм, уявляю… Але маю також надію, що ви зараз, пане оберштурмфюрер, зміните думку щодо мого глузду. Річ у тім, що у нашого редакційного перекладача з кримських фольксдойче є стародавній златник часів Володимира Святого, уславленого князя Київської Русі. Ця золота монета була виготовлена в обмеженій кількості з єдиною метою — звеличення новоствореної держави. На одному боці її зображено самого князя, на зворотному — карбовано родовий знак Рюриковичів. Нині златник воістину ціни не має — по музеях і приватних колекціях усього світу цих монет налічується лише десяток. Отже, у нашого перекладача є одинадцята. Але й це ще не все! Златник підвішено по центру на звичайнісінький ланцюжок. Навколо нього — по шість з кожного боку — всі дванадцять зодіакальних монет середини другого століття нової ери. Монети зі знаками Зодіака теж унікальні, бо теж були виготовлені в Александрії єгипетській в обмеженій кількості — на ознаменування шістдесятиріччя з дня народження римського імператора Антонія, який над усе вірував у гороскопи. І хоч монети карбовано з міді — золоті і срібні виготовлялися монопольно в Римі, вони мають величезну вартість. Оце намисто носить наш фольксдойче під білизною, на голому немитому тілі, бо не наважується роздягатися в солдатській лазні, а до іншої йому — зась…

13

Кухня, церква, діти (нім.).

— Звідки ж ви дізналися? — недовірливо запитав Майєр. Було видно, що історія монети його зацікавила.

Заслухалась і Крістіна.

Шниряєв відповів ухильно:

— Пощастило… Випадково побачив… Та суть не в цьому…

Майєр не дав йому уникнути прямої відповіді:

— Точніше — де і як?

Але хто не дасть збрехати людині, коли вона прагне щось приховати?

— На медичному огляді! Підходить? — відкараскався Шниряєв. — Але повторюю: суть не в цьому. Я спитав, звідки у нього таке оригінальне намисто. Він навіть злякався. А потім почастував мене баєчкою для невігласів, бо не знає, що я розуміюся на історії і працював у музеї. «Така собі дрібничка, — каже, — типова оздоба. у кримських татарок… От і виканючив у одної старої відьми, що в могилу дивилась… як сувенір на спогад про східний похід». — «Скільки ж та річ коштувала?» — питаю. «Страшенно дорого! — поскаржився він. — Тій скаредній відьмі я віддав свій місячний харчовий пайок, хоч і міг дешево обміняти на свинцеве намисто з автомата… Воістину для цивілізованої людини гуманне поводження з унтерменшами — завада?» Хоча, — сумно завершив Шниряєв, — гадаю, що було інакше…

— Невже? — спитала Крістіна.

— Навіть — певен! Одарував стару намистом з автомата! Недарма ж каже, що в могилу дивилась.

— Скільки ж златник коштує насправді?

— Важко сказати… Мабуть, не менше, аніж відомий унікум — марка «Маврікій». А може, й більше, бо «Маврікіїв» збереглося двадцять шість штук, зареєстрованих златників — лише десять.

— Яка ж вартість марки? — Майєр тяжів до точності.

Шниряєв споважнів і навіть набрав лекторського тону:

— Вартість «Маврікія» щоразу визначає міжнародний аукціон, ціна марки весь час зростає. Скажімо, англійський король Георг П’ятий колись придбав на лондонському аукціоні «Маврікія» за півтори тисячі фунтів стерлінгів, за що зажив було слави марнотратника. Нині ця ж марка коштує близько півмільйона доларів і зберігається в королівській скарбниці. Отож, не мені визначати вартість старокиївського златника! Якщо ж додати до нього ще й зодіакальну дюжину, то можна уявити, який скарб тягала на собі татарка. Та ось потрапило на очі нашого перекладача, який спромігся відрізнити оте «спадкоємне намисто» від звичайних брязкалець… Пощастило йому, як у казці. Такі чудасії можливі тільки на Сході… Коротко кажучи, отака королівська прикраса була б до лиця найпримхливішій красуні. Ще б пак — півмільйона доларів на персах!..

Редактор явно хизувався своїми спекулятивними пізнаннями.

— Чи не надміру ви щедрі на чуже? — з неприхованим сарказмом обірвала його Крістіна. — Мабуть, своїм коханкам ви щедро обіцяєте зірки з неба та гойдалку на веселці, а з кишені не дістаєте й пфеніга. Так можна обіцяти торішній сніг, дірку від бублика, від жилетки рукави.

— А ви злі, фрейлейн! Я запропонував вам лише спробу якось домовитись з нашим загребущим перекладачем. Щоправда, діло це не просте. Проте є шанси… Приміром, натякнути йому про імперський- закон, згідно з яким всіма коштовностями рейху та окупованого простору опікується відомство Гіммлера. І пообіцяти неприємне знайомство з вельмишановним зондерфюрером Краллертом. І так далі…

— Тобто шантаж?

— Ну навіщо так грубо? Хіба не можна побудувати розмову як товариську пересторогу? Збагатіти хочуть усі, та лише деякі стають багатіями… Словом, не так багато зусиль, і справу було б залагоджено! Ризик мінімальний, якщо він взагалі для вас існує… Можна спробувати…

— А потім? Тремтіти? Наприклад, заявитесь ви і люб’язно запропонуєте знайомство з паном Краллертом…

— Завбачливо мислите, фрейлейн! Справді: мати скарб — постійно наражатися на смертельну небезпеку, — засміявся Шниряєв.

— Слухайте, Шниряєв, — похмуро заговорив Віллі, — я не розумію одного: чому ж ви самі не хочете заволодіти намистом?

— Тут усе ясно: я — росіянин, він — фольксдойче. Расова і суспільна перевага на його боці. Я належу до реалістів, пане оберштурмфюрер! Хто я? Лише капітан РОА, хоч і нагороджений німецьким хрестом, але ж мені, як до неба, навіть до личок шарфюрера СС, що їх носить наша чарівна фрейлейн. Інакше, будьте певні, я б свого шансу не упустив!

«А чи упустив би Кеслер?» — подумала Крістіна.

Але тут «золота» розмова урвалася, — увійшов Хейніш.

— Мали час на роздуми? — спитав він Шниряєва.

— Так точно, пане оберштурмбанфюрер! — виструнчився той.

— Зараз ми їдемо і залишаємо вас — кличуть більш термінові і вагоміші справи. Але, сподіваюся, вам не треба розтлумачувати, що робити, з ким робити і як?

— Так точно, не треба! Дорогу до гестапо знаю…

— Зер гут! Проте безкарно й вам не минуться оці газетні вибрики. І не раджу надалі посилатися «а інструкції згори. Звідти надходять загальні директиви, а статті до газет пишуться і редагуються на місці. За це ви й відповідаєте! Утямили?