Історія України-Руси. Том 3

⁹) Иньші писання, які пробувано зачислити до Климентових, як Слово любви Климово (Срезневский Др. Памятники с. 62), або Слово в недЂлю сыропустную (Филаретъ Обзоръ с. 32, пор. у Никольского с. 211 і далї), правдоподібно йому не належать; в згаданій вище статї я висловив здогад, що се друге слово (певно руське, і з XII в.) мабуть було написане в Чернигові; сей здогад повторяю й тут.

¹⁰) Про видання див. прим. 35.

¹¹) Про сї й иньші писання див. тамже.

¹²) Досї видана тільки друга половина слова в III кн. Кіевлянина (1850), із збірника XVI в. колєкції кн. Оболенского, самим кн. Оболенским, що при тім висловив справедливі гадки про хронольоґію слова. Окрім того короткі замітки про нього є у Макарія Ист. церкви III c. 215-6, у Ґолубінского І. 1 c. 823.

¹³) Видано в ИзвЂстіях отд. рус. яз. 1901. Про нього й його відносини до ширшого похвального слова моя статейка в XLIX т. Записок Н. тов. ім. Ш.: Кілька заміток до „Чуда св. Климента, папи римського”, д-ра Франка Св. Климент в Корсунї, розд. XI, і мої замітки до нього в LXVI т. Записок. Др. Франко уважає коротке слово за скорочений витяг з ширшого.

¹⁴) Слово закінчує Київську лїтопись — Іпат. c. 474-479 і відповідно до поданої в нїм дати розділене між двома роками — 1199 і 1200 (по вересневому числению); супроти тої зручности, з якою звязані частини слова з історичним оповіданнєм (такі вступні слова під 1199 р. і знову під 1200 р.), можна думати, що редактором сеї конечної частини лїтописи був таки автор похвали.

¹⁵) Рядки 15, 21 і 22-3 в вид. Нїкольского.

¹⁶) Чи се не був Григорий ігумен св. Андрія з 20-х рр. XII в., чоловік дуже впливовий взагалї, а особливо у Мстислава, батька тих князїв, що виступають участниками лїтературної полєміки Клима з Фомою?

¹⁷) Не вЂдЂ, откуду хощеши поручившая ся тебЂ душа руководити — р. 31-2.

¹⁸) „Григорей зналъ алфу, якоже и ты, и виту, подобно и всю 24 словес грамоту, а слышиши ты ю у мене мужи, имже єсмь самовидець, иже можетъ единъ рещи алфу не реку на сто или двЂстЂ или триста или четыреста, а виту також” — ряд. 537-543.

¹⁹) Новійше виданнє слова Луки — в Памятниках церк. лит. І, з статейкою; про нього ще у Ґолубінского c. 811.

²⁰) Писання Теодосия видані Макариєм в II т. Учених Зап. II отд., декотрі — в додатках до його Исторіи церкви т. II і в Памятниках церк. лит. І. Про нього й його писання спеціальні розвідки: Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. пам. XXIV. Антоній (Вадковскій) Такъ называемыя Поученія Теодосія Печерскаго къ народу русскому — в Правосл. Собес. 1876 і передр. в книжцї Изъ исторіи христіанской проповЂди, 1892 — против приналежности Теодосию обох поучень до народу. Голубинскій ор. c. І. 1 c. 813 і далї — критика поглядів Вадковского. Петровъ Источники поученія пр. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — Труды кіев. дух. ак. 1887, V (те-ж), його ж Подлинность поученій преп. Теодосія Печ. о питіи и чашахъ тропарныхъ и о казняхъ божіихъ — ИзвЂстія отдЂл. рус. яз. акад. наукъ 1897, III — дуже натягнена оборона. Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и Печерская лЂтопись — ibid. 1897, III — досить поважні доводи против приналежности Теодосию посланий до кн. Ізяслава: Шахматов уважає їх автором Теодосия Грека, — сю гадку ще перед ним висловив Ґолубінский про перше з двох посланий. БЂльченко Поученія бл. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — ЛЂтопись ист.-фил. общ. при Новорос. унив., VIII, 1900 — против арґументів Вадковского. Чаговецъ Преподобный Теодосій печерскій, его жизнь и сочиненія, 1901 (студентська, слабка робота — виключає слова о казнях і чашах); критичний перегляд питань, з поводу сеї книжки — Більченка, під тим же титулом в Х т. ЛЂтописи ист. фил. общ. одеського, 1902.

²¹) Посланиє Димитрію у Макария в II т. Ист. церкви. Память і похвала — видана вперше 1849 р. в Христіанскім Чтенїї, нові видання Соболєвского в II т. київських Чтеній і в Записках Петерб. Акад. наук по ист.-фил. отд. т. І, з кодексу к. XV в. Соболєвский, видаючи Память, висловив гадку, що в нїй маємо пізнїйший утвір, але сьому противлять ся слова автора: „азъ худый мнихъ Іаковъ, слышавъ оть многыхъ о благовЂрномъ князи Володимери, ...написахъ”.

²²) Яков у Похвалї каже, що він написав про Володимира і про синів його Бориса і Глїба: в тім бачать натяк на те осібне сказаниє про Бориса і Глїба.

²³) Всї писання Мономаха дотепер маємо тільки в одній копії — в Лаврентиєвім кодексї лїтописи, дуже непоправно писані, під р. 1096. Про його науку: Погодинъ О поученіи Мономаха (ИзвЂстія II отд. академіи, т. Х давня серія) — зі становища історичного. Протопоповъ — Поученіе Володиміра Мономаха, какъ памятникъ религіозно-нравственныхъ возрЂній и жизни на Руси (Ж. М. Н. П. 1874, II) — зі становища лїтературного. Шляковъ О поученіи Владимира Мономаха (Ж. М. Н. П. 1900, V-VII) — цїнна головно аналїзою джерел (робив її вже перед ним також і Протопопов). Ивакинъ Князь Владимиръ Мономахъ и его поученія, ч. І, 1901 — ділєтантська робота, коментар і ріжні замітки до Мономахових писань.

²⁴) Шляков прилучає Мономахову молитву до Науки як її кінець і навіть знаходить в нїй „правильність і зручність композиції” (!)

²⁵) Слово о князях видав в кількох верзіях Лопарьов в ХСVIII кн. Памятників др. письменности. Проф. Голубовский в спеціальній розвідцї: Опыть пріуроченія древнерусской проповЂди Слово о князьяхъ къ опредЂленной хронол. датЂ (в т. І Древностей — Трудів моск. археогр. ком.) дав для нього дату 1175 р., але для такої близшої хронольоґізації бракує підстави. Слово в недїлю сиропустну вид. у Никольского О литерат. трудах м. Климента с. 216.

²⁶) Див. вище c. 471.

²⁷) Посланиє Георгия видав Срезневский СвЂдЂнія VII і знову Владіміров у Чтеніях київських IV с. 140.

²⁸) В перше проповіди Серапіона (чотири) видрукував в Прибавл. къ твор. отц. 1843 арх. Філарет; до них додав пяте Шевирьов в книзї ПоЂздка въ Кирилло-бЂлозер. монастырь, II. Нове виданнє, разом з розвідкою дав проф. Пєтухов під титулом: Серапіонъ владимірскій, русскій проповЂдникъ XIII в., Спб., 1888. Окрім тих пяти певних проповідей були проби признати ще иньші творами Серапіона, але без міцної підстави, Окрім розвідки Пєтухова є ще про Серапіона замітка Арістова в Трудах III арх.з'їзда.

²⁹) Анонїмну похвалу Теодосию видав арх. Леонид в московських Чтеніях 1890, II, п. т. Два памятника древнерусской кіевской письменности: він уважає її автором Серапіона, добачуючи ті ж прикмети що і в мовах Серапіона. Минї, противно, здаєть ся, що банальна многословність сеї похвали, без всякої моральної науки, дуже сильно відріжняє її від звістних нам дотепер слів Серапіона.

³⁰) Перегляд (досить поверховий) анонїмної учительної лїтератури, які він зачисляє до ориґінальних староруських творів XI-XIII в., дав Владіміров ор. c. 167 і далї.

³¹) Див. про них: Горскій О древнихъ словахъ на св. Четыредесятницу — Прибавленіе къ твор. св. отц. 1858, Макарій в Исторії церкви III с. 211-5, Голубинскій op. c. І l 824, ПЂтуховъ Поученія на св. Четыредисятницу — в III т. Памятників церковно-учит. лит.

³²) Лїтературу див. в прим. 34.

³³) Текст у Павлова Крит. опыты.

³⁴) У Макарія в т. II.

³⁵) Див. у Павлова с. 235 і далї, і його ж розвідку: Сочиненія приписываемыя русскому митрополиту Георгію — Правосл. СобесЂдникь 1881, II.

³⁶) Посланиє в грецькім текстї й перекладє в І т. Учених Записок II отд. академіи і у Павлова. Про особу автора новійша розвідка Пападімітріу в ЛЂтописи одеськ. іст. філ. тов. т. X.

³⁷) Посланиє Никифора до Мономаха — в Памятниках россійской словесности XII в. Калайдовича, до Ярослава — у Макарія т. II. Що посланиє Никифора було адресоване до Ярослава волинського (в иньших кодексах — до Ярослава муромського, або без означення імени адресата) — у Попова c. 109, що цитує свій кодекс з такою адресою.