Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
Що до походження перекладної лїтератури (панонського, балканського, західноевропейського) див. лїнґвістичні спостереження Соболевского Церковно-славянскіе тексты моравского происхожденія (Р. Ф. В. 1900). Къ исторіи древн Ђ йшей церковно-славянской письменности (ibid. 1902), Изъ Исторіи заимствованныхъ словъ и переводыхъ пов Ђ стей (Унив. Изв. київ. 1904, XI, реплїка Істріна: Къ исторіи заимств. словъ, Одеса, 1905), Римскій патерикъ (Изборникъ кіевскій 1904), і ряд житий, по його гадцї переложених з латинського — друкує він в Изв Ђ стіях отд. рус. яз. від р. 1903.
34. Лїтература староруського письменства.
Загальні працї про староруське письменство — з старших: м. Евгенїя Словарь писателей духовнаго чина, 1817 і 1827, Максимовича Исторія древней русской словесности, К., 1839 (передр. в III т. Сочиненій), Строева Библіологическій словарь — посм. виданнє в Сборнику II
Про лїтературу проповідничу спеціяльнїйше: арх. Антонїй (Вадковскій) Древне-русская пропов Ђ дь и пропов Ђ дники въ періодъ до-монгольскій — Прав. Обовр. 1881, передр. в книзї Изъ исторіи христіанской пропов Ђ ди, 2 вид. 1895, Катаевъ Очеркъ исторіи русской церковной пропов Ђ ди, 2 вид. Одеса 1883, Поторжинскій Исторія русской церковной пропов Ђ ди въ біографіяхъ и образцахъ съ пол. IX по XIX в., 2 вид., К., 1891 (підручник для духовних семінарій).
Про полємічну лїтературу XI-XII в. Августинъ Полемическія сочиненія противъ Латинянъ въ русской церкви XI-XII вв. — Труды кіев. дух. академіи 1867, Макарій т. І і II, Поповъ Историко-литературный обзоръ древне-русскихъ полемическихъ сочиненій противъ Латинянъ, Москва, 1875, Павловъ Критическіе опыты по исторіи древн Ђ йшей греко-русской полемики противъ Латинянъ — Отчетъ о XIX присужд. наградъ Уварова і осібно, Спб., 1878, Голубинскій І, 1 c. 853 і далї.
35. Писання Кирила Турівського (до c. 471).
Першу збірку писань Кирила Турівського, не кажучи за молитви, що були друковані ще в XVI в. 20 ) — видав Калайдович 1821 р. в книзї Памятники россійской словесности XII в Ђ ка; писання Кирила займають більшу її частину: тут видано пятнадцать утворів Кирилових або надписуваних його іменем, і дано деякі замітки про його письменську дїяльність; се виданнє властиво ввело Кирила в круг науки. Замітки Калайдовича викликали статю Каченовского в В Ђ стнику Европы 1822, де він підносив несамостійність Кирила супроти візантийських взірців. Після того видав Макарий в V т. Ученых Записок II отд. (1856) канон і ще деякі писання з загальною статею, Порфірєв в Православнім Собес Ђ днику 1857 р. молитви Кирила з статею про них, Сухомлїнов в книзї Рукописи гр. Уварова, т. II (одинокий), 1858, видав усї писання Кирила, з виїмком канова, і в передмові дав ширшу студию, що зістаєть ся й досї найбільш солїдною в сїй справі. Потім повну збірку писань Кирила, але в росийськім перекладї, із вступною (компілятивною) статею дав еп. Евґенїй в книзї Творенія св. отца нашего Кирилла еп. туровскаго, К., 1880, а самі проповіди видав Пономарьов у Памятниках церковноучит. лит. І, з вступною статею й приміткам. Нарештї Лопарьов видав у XCVII кн. Памятників др. письменности Слово в великую субботу, зрештою дуже подібне до слова в недїлю мироносиць.
Окрім тих писань, що признають ся всїма за Кирилові, часто уважають за Кирилові й мають деяку правдоподібність його авторства ще отсї: 1) Притча про слїпого й кривого (инакше Притча о душ Ђ челов Ђ честей и о т Ђ леси) — інтересна перерібка притчі, що є в Прологах, а туди зайшла з ориєнтальних переказів: її стрічаємо і в Талмудї і в і в Тисячи й одній ночи (Сухомлиновъ — Два семитическихъ сказанія встр Ђ чающихся въ памятникахъ рус. литературы, Сборникъ II отд. Акад. Н.,Х); в збірнику „Статьи по славянов Ђ д Ђ нію” має вийти про неї розвідка дра Франка. 2) Слово къ Василію игумену печерськоиу ”о б Ђ лоризц Ђ челов Ђ ц Ђ и о мнишьств Ђ ”, що містить в собі притчу з повісти про Варлаама й Йоаспфа (Ґолубінский думає, що імя Василия і Печерського монастиря — се інтерполяції). Натомість такі слова як Слово на пятдесятницю або про ходженнє до церкви своєю простотою так відріжняють ся від автентичних слів Кирила, що дуже тяжко їх уважати Кириловими.
Про його писання окрім вичислених статей при
виданнях див. іще: Срезневскій Новые списки поученій Кирила Т. — Истор. чтеніе II отд. 1854 і 1855, Баратынскій Кириллъ Туровскій какъ пропов Ђ дникъ — Духовный в Ђ стникъ 1863, Макарія Исторія церкви т. III, Ґолубінского 1. с., П Ђ туховъ Къ вопросу о Кириллахъ-авторахъ въ древне-рус. литератур Ђ — Сборникъ II отд. Акад. Н. т. XLII. До біоґрафії самого Кирила одиноким джерелом служать досить шабльонове оповіданнє прологів під 28 цьвітня — у Сухомлїнова ор. c. Найстарші кодекси його писань маємо з XIII в.36. Памятки староруської аґіоґрафії (до c. 484 і далї).
Повість про Печерський монастир — в складї Найдавнїйшої лїтописи; нею богато займали ся, але майже виключно тільки зі становища питання про авторство Нестора що до Найдавнїйшої лїтописи; найлїпша аналїза її (з сього становища) в статї Щепкіна Zur Nestorfrage (Archiv fur slavische Phil. т. XIX); з рештою див. лїтературу Найдавнїйшої лїтописи. Проба оборонити авторство Нестора для сеї повісти — у Шахматова Н Ђ сколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія (Изв Ђ стія II отд. академіи наукъ 1896, І); на сїм же становищу стоять Владіміров і Абрамович (як низше).
Память і похвала Володимиру в новійших виданнях (з ріжних кодексів): Чтенія київ. істор. товариства т. II, Мусинъ-Пушкинский Сборникъ 1414 г. (Записки академіи наукъ т. LXXII), Записки академіи наукъ по историко-филол. отд. т. I. Против датовання Памяти XI віком замітка Соболєвского в Чтеніях київ. істор. тов. II. 2 с. 8.
Жития Бориса і Глїба — анонїмне і Нестерове — див. Сказанія о св. Борис Ђ и Гл Ђ б Ђ , з Сильвестровського кодекса XIV в., вид. Срезневского, 1860 (лїтоґрафічне факсімілє і текст, про довільности його див. замітки Лопарьова в Памятниках др. письменности вип. LXXXIV c. 5-6). Видання з старших кодексів: анонїмного — Чтенія московські 1870, І і знову 1899, II (XII в.), Несторового — тамже 1859, І (XII в.). Питаннє про Якова Мнїха не заступлене відповідною лїтературою; давнїйші замітки в Историч. чтеніяхь о язык Ђ и словесн., 1854 (Поґодїна, Тюріна, Макарія), Изв Ђ стія акад. наукъ Х (Буткова) новійше вказане в т. І пр. 55. Язикова аналїза Билярского Зам Ђ чаніе о язык Ђ Сказанія о Борис Ђ и Гл Ђ б Ђ сравнительно съ языкомъ л Ђ тописи — Записки акад. наукъ, т. II. Про відносини житий Бориса і Глїба між собою з історичного погляду див. ще: Андрієвського: Давыдова Боженка, К. Старина 1885, VI, і у Ґолубінского 742. Про джерела лїтописного оповідання: Голубовскій Служба Борису и Гл Ђ бу въ Иваничской мине Ђ (Чтенія київські XIV), пор. т. II c. 4.
Житиє Теодосия видане раз Бодянським в Чтеніях москов. 1858 III, вдруге Поповим (поправнїйше) ibid. 1879, І. Про залежність його від жития Сави — Шахматова Н Ђ сколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія. Іменем Нестора надписуєть ся в Печерськім Патерику ”Слово о перенесеніи мощемъ св. Феодосія”, і пок. арх. Леонид доводив автентичність сього авторства (Чтенія московські 1890, II — там і текст), се авторство дуже неправдоподібне: се риторична банальна амплїфікація лїтописного оповідання про віднайденнє мощей Теодосия, зроблена мабуть якимсь київським ритором XIII-XV в. від імени Нестора, тому що його уважали автором того лїтописного оповідання.
Про житиє Антонїя маємо згадки тільки в посланиях Симона й Полїкарпа, з котрих дуже трудно щось близше сказати про нього; о скільки воно зістаєть ся загадковим, видко нпр. з того, що новійші дослїдники зовсїм росходять ся в поглядах на нього: Шахматов здогадуєть ся, що воно було написане в останнїй чверти XI в., противно Щепкін кладе на другу половину XII в., при тім справедливо вказує на ріжні апокріфічні річи, що мали бути в сїм житию (се зауважив уже Ґолубінский — I. 1 c. 756), див. Щепкинъ — Zur Nestorfrage (Archiv т. XIX), Шахматовъ Житіе Антонія и Печерская л Ђ топись (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, III), його ж Отзывъ о сочиненіи Zur Nestorfrage (Изв Ђ стія II отд. 1898, I).
З циклю св. Миколая Слово про перенесеннє мощей св. Миколая найлїпше видане в Памятниках древней письменности вип. X (1881) Шляпкіним, з розвідкою про нього і крім того про се ще статя Красовского Установленіе въ русской церкви праздника 9 мая (Труды Кіев. дух. акад., 1874). Слово се має той інтерес, що належить до сьвята в грецькій церкві незвістного й уставленого наслїдком безпосереднїх зносин Руси з Італїєю (через паломників). (Инакшу гадку висловив Соболєвский Труды X съ Ђ зда III с. 64 — він уважає його написаним в Царгородї, але доказ, який він дає, — що Міри лежать по тій сторонї моря, нїчого не доводить — се міг сказати і Русин і Італїянин). Чуда видані два рази арх. Леонїдом в Памятниках древней письменности: раз в 1881 — Житіе і чудеса св. Николая мирликійскаго и похвала ему, в друге в 1888 — Посмертныя чудеса св. Николая (в останнїм всї чотири чуда, в першім тільки три), з вступними розвідками. Нове виданнє в Макарієвих Міней; Житіе и чудеса святителя и чудотворца Николая, Мва, 1901. Велика книга про св. Миколая — А. Вознесенскій і Гусевъ — Житіе и чудеса св. Николая чудотворца и слава его въ Россіи, Спб., 1899, не має наукового характеру.