Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
Так само тільки з Галичини йдуть звістки про рицарські турнїри — „игры”: Василько робить таку „игру” з якимось угорським боярином, „обнажившю мЂчь свой играя на слугу королева, иному (оному?) похватавши щитъ играющи”. Під мурами Ярослава Ростислав робить „игру” з Угрином Воршем, на конях, „и сразивъшу ся єму со Воршемь и паде ся подъ нимъ конь, и вырази собЂ плече” 37). В сих турнирах з значною правдоподібністю можна бачити західнїй вплив.
Примітки
1) Тексти з лїтописей про військовість зібрані у Поґодіна ИзслЂдованія VII c. 234 і далї, спеціяльні роздїли у Сєрґєєвіча Лекціи и изслЂдованія (не багато) і В.-Буданова Обзоръ ист. рус. права (зовсїм
2) Принотую нову гіпотезу Ю. Кулаковского (див. в Чтеніях київських т. XV), що се слово може походити від візантийського oo, drungos, воєнний віддїл (против давнїйших виводів сього слова, що виводили його, противно, з славянського; дружина). Гіпотеза, розумієть ся, мало правдоподібна супроти широкого росповсюднення в Словянщинї слів: друг, дружба, з котрими вяжеть ся наше: дружина.
3) В сїм останнїм значінню слово уживаєте ся так часто, що нема потреби наводити приклади, в значінню „товариші” слово се ужито нпр. в Іпат. c. 120 ряд. 19 (в історії повстання 1068 р.), 207 ряд. 13; в значінню війська взагалї нпр. c. 106 р. 3: „исполчи дружину, и постави Варягы посредЂ, а на правЂй странЂ Кыяны, а на лЂвемь крылЂ Новгородци”.
4) Нпр. Іпат. c. 92: „се дружина у тебе отня и вои”, також c. 108 ряд. 17; в ширшім значінню нпр. c. 152: „мало имаши вой, онъ же рече имъ: имЂю отрокь своихъ 8 сотъ”.
5) Як не числити „поганыхъ”.
6) Іпат. с. 287.
7) Полное собр. лЂтоп. V с. 87.
8) Серіозно бере її проф. Ключевский, пробуючи пояснити упадком курса гривни (Боярская дума с. 102, пор. Курсъ рус. ист. I с. 236-7).
9) Іпат. c. 358, пор. 350: брать ти Святославъ боленъ, а сыновець оть него шелъ Новугороду, а дружино свою пустилъ отъ себе прочь.
10) Іпат. с. 152 (имЂю отрокъ своихъ 8 сотъ).
11) Ibid., c. 238.
12) СЂдельники и кощЂђ — Іпат. с. 369, 370, 376. Значіннє слова не ясне (перекладають: отрок, раб, див. словар Срезневского sub voce); найправдоподібнїйше здаєть ся минї, що так звали ся слуги турецького племени — Чорноклобуки, Половцї і т. и.
13) Іпат. c. 243.
14) Іпат. c. 246, 300; порівняти ще слова Киян по переяславській битві, що у них і зброї нема — ib. c. 268.
15) Іпат. c. 120.
16) Іпат. c. 526 і особливо 529: собравше смерды многы пьшьцЂ.
17) Див. про се т. II c. 548.
18) Іпат. c. 440.
19) Нпр. Іпат. c. 510.
20) Нпр. c. 284, 286.
21) Іпат. c. 279, пор. с. 153.
22) Іпат. c. 295.
23) Іпат. c. 442.
24) Лавр. c. 240: срЂтоша ны внезапу половечьскыЂ князи и хотЂхомь с ними ради бити ся, но оружьє бяхомъ услали напередъ на повозЂхъ.
25) Іпат. c. 369, 429. „На воропь” в битві — 178, 334, 335 і т. и. Зажитиє — Іпат. c. 338, 343.
26) Типовий росклад війська, нпр. Іпат. c. 431: „изрядиша полковъ 6: Игоревъ полкъ середЂ, а по праву брата єго Всеволожь, а по лЂву Святославль сыновця єго, напередЂ єму єго синъ ВолодимЂрь и другий полкъ — Ярославль, иже бояху с Ольстиномъ КоуєвЂ, а третий полкъ напереди же стрЂльци,
иже бяху отъ всихъ князей выведени”. Термін крило див. нпр. с. 106. Судячи по c. 452 (а стрЂлци своя молодыя пусти к нимъ), можна думати, що стрільцями їздила молодїж. Суперечку про те, хто буде їздити в передовім полку, див. Іпат. c. 439.27) Див. т. II c. 242, там і лїтература. Проф. Антонович хибно думав, що „табор” Українцї перейняли від чеських таборитів в XV в. — Монографіи І c. 263.
28) Іпат. c. 435.
29) Іпат. c. 505, пор. с. 582: „законъ же бяше в Ляхохъ таковъ — челяди нЂ имати ни бити, но лупяхуть” (грабували тільки). Що до практики — пор. Іпат. c. 586.
30) Іпат. c. 481.
31) Ярослав Ізяславич каже Киянам: „промышляйте, чимъ выкупати княгиню и дЂтя”, Іпат. c. 393.
32) В походї на литовські землї князї міркують: „оже пойдемь к Новугородьку, а тамо уже Татарове извоєвали все, поидемь кде к цЂлому мЂсту, и тако здумавше поидоша к Городку”. — Іпат. c. 579.
33) Т. І c. 166.
34) Іпат. c. 214.
35) Іпат. c. 153, 230-2, 512,Слово о полку Іг. XI.
36) Іпат. c. 515, 524, 532, 563, пор. 519, 558.
37) Іпат. c. 508,532. Декотрі (нпр. Буданов Обзоръ с. 66, Дашкевич в спеціальній, небогатій одначе змістом статї Рыцарство на Руси — въ жизни и поэзіи, київські Чтенія т. XV і XVI с. 139) добачають перенесеннє на Волинь західнїх рицарських звичаїв також в оповіданню Іпат. c. 270, що Болєслав під час свого побуту на Волини з Ізяславом Мстиславичом в Луцьку „пасаше сыны боярскы мечемь многы”, себто надавав їм рицарську гідність, але тут непевно, чи йде мова про „синів боярських” руських чи польських; про польських можна думати скорше як про руських.
Фінанси — доходи, дань, полюдє, натуральні роботи й обовязки, оплати спеціальні, княже господарство; видатки.
В орґанїзації фінансів в староруських князївствах, як звичайно в таких формах державних орґанїзацій, державний скарб і приватна каса князя не відріжняли ся: і державні і приватні доходи однаково йшли до рук князя, і він однаково роспоряджав ними, видаючи з них гроші без ріжницї на державні потреби й на свої особисті 1).
Державні доходи складали ся головно з податків (безпосереднїх і посереднїх) і побічних оплат; державних маєтностий, коли не рахувати княжих дворів з їх приналежностями, і натуральних реґалїй, у нас не було, принаймнї не звістно 2). Що до податків, то тут стрічаємо деякі неясности. Так нпр. слово дань має часом ширше значіннє, обіймаючи ріжні — посереднї й безпосереднї податки 3). Особливо се ясно з устави смоленської катедри, де поруч загального означення дани з иньших округів, в деяких ся дань, очевидно, роскладаєть ся на свої складові частини: полюдє, перевіз, торгове, корчмита 4). Але воно має й спеціальне, тїснїйше значіннє, означаючи загальний податок. Ми знаємо, що в період сформовання держави племена платили ”дань” загальну, від господарства (від „дима” або від ”рала”), грошима або натуралїями: по чорній куницї від Деревлян, по шелягу від рала від Вятичів 5). Сї звістки лїтописця опирають ся, правдоподібно, на споминах і практицї другої половини Х і початків XI в., і вони потверджують ся пізнїйшою практикою — XIV-XV, навіть XVI в. 6). Ми бачимо й тодї загальну дань, розложену на тодїшнї господарські одиницї (що були часом більшими комплєксами господарств), під назвою дани, подимщини, посощини, плачену або медом (тому „дань” означає часом спеціально медову дань), або шкірами чи ріжними продуктами господарства 7), чи вкінцї грошима. Більше меньше в тих формах можна собі представляти сей загальний податок і в XI-XIII в. (з сих віків не маємо докладнійших відомостей про нього з України).