Історія України-Руси. Том 7

Зоставав ся козацький присуд неофіціальний, козацька орґанїзація і власть виборна, який офіціальне признаннє здобуває козачина в сих часах (згадана вище умова з черкаським старостою 1593 р.). Хто признавав над собою сей присуд козацький, вважав себе тим самим за козака, зовсїм незалежно від усякої офіціальної санкції, від усякого реєстру. Зрештою реєстру цїлими роками не було нїякого не тільки в житю, а й на папері, і соймовими постановами 1593-6 рр. властиво реєстрове військо було так якби скасоване на довгий час. По наборі 1590 р. аж в 1619р. почало ся списуваннє реєстру, і також, видко, не дійшло кінця, і реєстр не був переведений в житє. Але чи був він чи нї, се не зміняло річи в очах козачини. Вона стояла на тім, що неустанно служить річипосполитій: чи стояло військо козацьке на Низу, чи на волости, чи ходило на ріжні сусїднї землї. Стоючи на Низу чи десь на пограничних волостях, воно стерегло, мовляв, Татар і манїфестувало свою службу оповістками, які давало польським властям — нераз навіть серед відносин дуже напружених, коли правительственні власти дивили ся на козаків як більше на hostes patriae нїж на слуг короля і річи посполитої, якими себе заявляли в такій кореспонденції козаки. І супроти того, що польська адмінїстрація почувала себе на пунктї сторожі полудневих границь вповнї безрадною без помочи і вістей від козаків, вона не могла нїяк обійтися без зносин з козаками і користуванню з їх услуг на сїм пунктї, навіть серед відносин дуже напружених. Але так само представляла козачина службою й услугою річипосполитій і свої походи на турецькі та татарські чи молдавські землї — все се, мовляв, були походи на непріятеля св. Хреста й річипосполитої, чинені козаками в її інтересах і на її користь. І хоч в дїйсности вони зовсїм непотрібні, або й шкодливі були польському правительству, козачина навіть в живі очи самому правительству рекомендувала сї свої своєвільні, заборонені походи, як заслугу перед державою. Вершком сього незрівняного лукавства служить лист Наливайка до короля, цитований нами не раз уже: він весь державній в тонї рапорта „слуги й. кор. милости” про ті служби й заслуги, як він робив королеви й річипосполитій ⁷). Але се не було становище Наливайка тільки, а взагалї козацьке. В 1583 р. пише Збаразький до короля, сповіщаючи його, що козаки, против найгострійших заборон королївських вчинивши напади на турецькі землї, „хваляться, що ходили з наказу (урядового) і тепер оповідають не инакше, як тільки, що, мовляв, служили ми річипосполитій” і випочиваючи по походї „на волости”, вимагають собі кватир і запасів, як нагороду за службу ⁸). Се таж нота, що і в листї Наливайка, який по трудах, понесених для річипосполитої в походах на її ворогів, претендує на відпочинок і виживленнє в коронних землях. Без сумнїву не було се самим тільки щирим непорозуміннєм, але й свідомою тактикою, свідомим лукавством козачини й її вождів — дати таку суґґестію суспільности й власти й самій собі. Могло се польських полїтиків горячійшої крови до фурії привести, але козаки не переставали стояти на такій, дуже вигідній для них позиції. Фактично вважаючи себе за самостійну полїтичну силу, зовсїм не залежну від правительства річипосполитої і в иньших випадках так трактуючи себе, вони в відносинах до правительства польського не переставали себе представляти слугами річипосполитої, що служать їй неустанно, роблять прислугу самим своїм істнованнєм і за се мають моральне незаперечне право на її вдячність, на певні права і привілєґїї в її землях; право на виживленнє коштом людности сих земель, які вони обороняють, повну свободу від усяких поборів і тягарів, свобідне землеволодїннє...

Поки що ми спинимося на сих останнїх моментах. Козачина несе неустанну службу річипосполитої (хоче її чи не хоче річпосполита — все одинаково, козаки лїпше знають, що їй треба). Всї козаки, що лиш признають над собою присуд козацький і зверхність козацької старшини, являють ся причастниками сеї служби й прав та прівілєґій з нею звязаних. Реєстрові чи не реєстрові — всї служать однаково, і всі однаково від правительства звичайно не дістають нїчого, бо й реєстрові, коли якийсь реєстр був, найчастїйше нїякої платнї не діставали за хронїчним браком гроша. За се претендують козаки на певні суспільно-економічні права. Всї козаки не підлягають нїчиїй власти (крім козацької), не несуть нїяких податків і повинностей, самі й їх родини, з своїх домів і ґрунтів; їх не дотикають нїякі обмеження, які випливають звичайно з домінїальних прав: право пропінаційне й т. иньші панські права їх не дотикають; вони свобідні від сього всього наслідком свого козацького імунїтету, за свою службу королеви й річипосполитій.

Прошу тепер се відповідно оцїнити. В незвичайно горячий момент, коли східня Україна, як Новий Світ український, зароїлася новими осадниками, що йшли сюди шукаючи безпанських земель, і з смертельною трівогою бачили, як за ними суне панська хмара й сюди — в сей момент являється отся формула: хто пристає до козаків, того не дотикає панське право, той свобідний від усього за свою козацьку службу. Розвинена з правительственних ординацій для козачини тїснїйшими козацькими кругами в останнїй чверти XVI в. ся формула з запалом підхоплюєть ся широкими масами української людности кінця XVI і першої половини XVII в. Однаково обставини східно-українського житя тих часів, навіть чисто господарського побуту, змушували тутешнього осадника бути заразом господарем і вояком, оборонною рукою вести навіть рільне хозяйство, як ми бачили; значить обовязок воєнний, участь в козацькій службі, коли того буде потрібно — не був чимсь особливо тяжким, чужим, диким для тутешнього господаря і не трудно було взяти на себе сей воєнний обовязок, коли він так багато обіцював в сфері тутешнїх господарських відносин. І от справдї що живо тільки — що хотїло позбути ся панської власти і всяких претенсій її в теперішности, перспективи панщини в будущинї, — тисло ся тепер до козачини, піддавало себе під козачий присуд заявляло про свою приналежність до козацького війська.

Як давнїйше, в середнїх десятилїтях XVI в. було повно шуму від козацьких походів, а самих козаків не можна було нїяк вимацати між українською людністю, бо нїхто не мав інтересу признавати ся до козацького звання, манїфестувати себе козаком, — так тепер зріст козацької верстви далеко випереджує розмах воєнної енерґії козацтва. До козацтва горнуть ся маси людей, яких зовсїм не тягне нї до пограничного воєнного спорту, нї тим меньше — до далеких заграничних походів, взагалї до „козацького хлїба”. Вони волїють хлїб звичайний, хлїборобський, хочуть під фірмою й покривкою козачини, під її зверхністю й охороною спокійно господарити „на волости”, не знаючи нї панів, нї їх посїпак — і для того пишуть ся в козаки. Козачина наслїдком того зростає страшенно. Як була се доба незвичайного, чисто американського зросту східноукраїнської кольонїзації — также буйно, по американськи разом з нею зростала, козачина.

Не тільки зростала, а й зміняла свій характер. Не була вже тільки побутово-кольонїзаційним явищем, буяннєм сил пограничної людности, нешкідною забавкою в руках пограничяої адмінїстрації й українського маґнатства. Стала катеґорією суспільного житя, многоважним явищем соціальним, а далї згодом — і національно-полїтичним. Стала формою, в який кристалїзували ся суспільно-економічні змагання українського демосу і його протест против польсько-шляхетського режіму, стала речником національних змагань української народности.

Номадний, добичницький воєнний елємент, яким була козачина XVI в., не счез. Навпаки він тепер зріс чисельно з загальним зростом української кольонїзації з кінця XVI в. і як елємент найбільше рухливий, неспокійний, галасливий, надавав далї туж добичницьку фізіономію козачинї. Але поруч нього в великий масі в ряди козачини війшов елємент зовсїм відмінний — господарський, хлїборобський, вповнї позитивний, який в козачинї шукав не безкарної самоволї, не добичництва, не широкого розмаху воєнної відваги, вічно-бурхливого воєнного життя, а ґарантій своїх особистих і маєткових прав, права на землю, права на працю й її результати ⁹). Рівнобіжність (паралєльність) інтересів звязала во єдино сї зовсїм відмінні ґрупи. Для козачини воєнної ся козачина господарська була резервою, яка в кождій небезпечній хвилї прийде в поміч їй — особливо в небезпечних конфлїктах з правительством, які раз у раз виникали особливо на ґрунтї полїтичнім — тому що ся воєнна козачина не піддавалася бажанням правительства й псувала його відносини з сусїдами. Для козачини господарської козачина воєнна була тою активною (дЂйствующею) армією, яка хоронила її інтереси суспільно-економічні і в соціально-економічнім конфлїктї інтересів сеї господарської козачини з інтересами державної шляхетської верстви готова була йти в перший огонь, мобілїзуючи заразом своєю воєнною орґанїзацією масові сили української людности. Ся рівнобіжність основних інтересїв — гарантія самоохорони обох ґруп виглажувала, переважала певні суперечности, які істнували між сими ґрупами. Козачина чула, що завязавши сей союз, вона незмірно розширила й свої сили й круг своїх інтересів, і тому держала ся його свідомо.

Так само як пізнїйше оцїнила, з мотивів більше моральних, союз з тими інтелїґентськими кругами, на яких опирали ся національні змагання тогочасної України.

Стихія на перший погляд руїнна, антикультурна, козачина під сею руїнною покривкою крила в собі енерґію творчу, далеко в більшій мірі нїж той польсько-шляхетський елємент, що гордий своєю державністю і культурністю — звеличаний за се пізнїйшими поколїннями — в дїйсности був елєментом розкладовим, деструкційним. Попереднє столїтє козацької своєволї принесло безпечність, оборонність, кольонїзаційний і цивілїзаційний зріст „дикому полю” східньої України; се мусїли признати навіть його старі шляхетські вороги, що дїлом козацьким було відвойованнє східно-українського погранича для культури й оселости ¹⁰). В новім столїттю під покривкою „українського своєвільства” наростала соціальна опозиція українських мас і національна енерґія українського елєменту, що спасала від розкладу і загибели українське житє.

Примітки

¹) Див. т. V с. 335.

²) Див. с. 261.

³) Roskazuiemy.. aby potym nad tymi kozakami nizowemi zwlaszcza ktorzy zold nasz biora a w miesciech, miasteczkach i indziey mieszkaia, onych karzac i do wiezenia sadzaiac mimo wiadomosci starszego ich... iurysdykcyey nieprawnie w rzeczach potocznych nie uzywali, zadnych tedy podatkow, wymyslow wiecznie nie brali — Жерела VIII ч. 34.

⁴) Listy c. 66.

⁵) Супроти сказаного вище не можна вважати оправданим погляд, немовби то наданнє певних прероґатив козакам від Жиґимонта-Авґуста і Батория почавши, прищіпило козачинї опортунїзм і звело з революційної дороги. Поза скромними петиціями правительству козачина вела далї свою полїтику фактичного розширювання своїх впливів, і фактичного володїння, і правительствеників козацьких можна бачити і не скорше як в другій четвертинї XVII в.

⁶) Див. с. 202.

⁷) Broel-Plater Pamietniki II с. 214, виімки вище с. 303 і далї.

⁸) Sprawy wojenne c. 155.

⁹) Отже не давнїй комадний козацький елємент сїдає на землю, стає землеволодїльним і хазяйновитим, як представляють часто сей процес, а землеволодїльний, господарський елємент суне в козачину поруч тих воєнних елєментів, з економічних, господарських мотивів.

¹⁰) Незвісний на імя польський полїтик (Жерела VIII ч. 121, 1616 р.), зітхаючи за давнїйшими, лїпшими відносинами до козаків, так описує їх: Byli a prima origine w karnosci i posluszenstwie, byl y z nich ten rzeczypospoliley pozytek, ze wyparszy Tatarow z tych pol i kocowisk, gdzie teraz sami przemieskiwaia, zatrzymywali incursiones ich, _ ktore asz po Lwow przed tym bywali. Laudator temporis polonici пок. Кулїш в своїх ранїйших історичних працях теж стояв на тім становищу, що козачина, будучи на зверх елєментом руїнним, в дїйсности була, фактором позитивним. „Козаки были призваны спасти народную будущность грубо реакціоннымъ способомъ”, як він формулує се в однїм містї (Исторія возсоединенія II с. 180); „колонизація опустЂлой Руси совершалась подъ прикрытіемъ козачества (с. 164). Тільки в пізнїйших своїх писаннях став він вповнї на становищу чисто шляхетськім, козачинї вповнї ворожім і через те вповнї одностороннїм.

ЗРІСТ СХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ І ЗРІСТ КОЗАЧИНИ, СФОРМОВАННЄ КОЗАЦЬКОЇ ВЕРСТВИ Й СОЦІАЛЬНО-ПОЛЇТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ КОЗАЦТВА: ОЦЇНКА СОЦІАЛЬНОГО ЗНАЧІННЯ КОЗАЧИНИ В ШЛЯХЕТСЬКИХ КРУГАХ; ПРИКРОСТИ ШЛЯХТЇ ВІД КОЗАЧИНИ, СТАЦІЯ, ПРИСТАВСТВА, ЛЕЖІ, „НЕПОСЛУШНІСТЬ” ЛЮДНОСТИ, СТАТИСТИКА „НЕПОСЛУШНИХ”, ЗАХОДИ ШЛЯХТИ ПРОТИВ НЕПОСЛУШНОСТИ, УХВАЛИ СОЙМОВІ 1601-1609 РР., ВИКЛЮЧЕННЄ КОЗАЦЬКОГО ІМУНЇТЕТУ З МАЄТНОСТЕЙ ПАНСЬКИХ І ДУХОВНИХ, СПОРИ З СЬОГО ПРИВОДУ НА КОМІСІЯХ.