Таємниця янтарної кімнати

«Ее Величество, в Высочайшее свое присутствие в Царском, через Обер-Архитектора, повелела Июля 11 дня, Бригадиру Григорьеву, чтоб из Зимняго дома янтарный кабинет, через убиравшего оный янтарного мастера Мартеллі, со всякою осторожностию, собрав опять и уложив в ящики, перенести солдатам на руках в Царское, под присмотром самого мастера, и ему опять убрать оным янтарем во дворце царскосельском покой, который Ея Величеством для сего назначен будет».

Двадцять шостого липня сімдесят шість міцних гвардійців рушили у важкий похід з Петербурга до Царського Села. Тримаючи на руках ящики, солдати несли опорядження янтарного кабінету. Шість днів повільно посувалася незвичайна процесія. Першого серпня прибули на місце, а у вересні Мартеллі під керівництвом Растреллі закінчив роботу. Колишній янтарний кабінет віднині став янтарною кімнатою Катерининського палацу.

Важке завдання випало зодчим. Кімната, виділена «Ее Величеством», була набагато вища, ніж берлінська, з трьома дверима і трьома вікнами. Янтарю не вистачило, розмістити панно у колишньому порядку не вдавалося через різницю у плануванні.

Растреллі знайшов простий, справді геніальний вихід: він замінив янтар, якого бракувало, дзеркалами на білих із золотом піддзеркальниках у рамах, прикрасив їх позолоченими бра. Зробили це російські майстри-умільці Іван Копилов, Василь Кириков, Іван Богачов.

«Строгість стилю, художній задум Шлютера були порушені, — писав мистецтвознавець Вільчковський, але «варвар», який порушив твір «художника», був сам не меншин художник, і тому янтарний кабінет, ставши янтарною кімнатою, не втратив своєї художньої цінності. Янтарна кімната органічно ввійшла до гами парадних кімнат палацу, де Растреллі так широко розгорнув свій талант».

Геній Растреллі дав йому можливість тонко відчути задум Шлютера і Туссо і в нових умовах створити з їхнього матеріалу по суті зовсім оригінальний чудовий твір.

Янтарна кімната стала найвизначнішою пам'яткою палацу. Якийсь мистецтвознавець образно назвав її «янтарною поемою».

Західна стіна кімнати виходила на плац, огороджений півкруглою будівлею циркумференції. Троє вікон кімнати утворили майже суцільну перегородку. Від підлоги до стелі вони виблискували найкращим бемським скачім. У простінках сяяли двоє дзеркал у золочених рамах, над кожним із них висіла картина.

У вітринах під вікнами були розміщені речі з янтарю, подаровані у різний час російським царям.

Підлога була спочатку вистелена простим паркетом з дуба, горіха, берези. У 1764 році він зруйнувався. Тоді паркет замінили новим, виготовленим з найцінніших порід дерев за проектом архітектора В. Неєлова. Паркет чудово відполірували, його сяйво немов зливалося з блиском янтарних стін, з грою дзеркального скла.

Південну стіну, як і дві інші, майже повністю вкривали прикраси з янтарю. Над білими дверима з позолоченими оздобами — пишними опуклими завитками і дрібними гірляндами квітів — була складна дерев'яна прикраса, вкрита позолотою — десюдепорт, в середині якого містилася різьблена жіноча голівка (у XVIII столітті такі голівки називалися буштами). Ці двері вели до сусідньої, Картинної зали.

На кожній стіні було три вертикальні панно з янтарю, між ними дзеркальні пілястри — виступи у формі колон. На кожному пілястрі — світильники-жирандолі.

Середнє панно, заповнене шматочками янтарю, ширше, ніж бокові. В центрі — мозаїчна картина, одна з чотирьох у цій кімнаті. Крайні панно також вкриті янтарною мозаїкою у прямокутних рамах, нагорі — овальні дзеркала і мозаїчні орнаменти. Низом тягнеться суцільна янтарна панель.

По горішньому ярусі розташувався широкий фриз. Янтарю не вистачило, і тому Растреллі вирішив затягти фриз полотном, майстерно пофарбованим під янтар. Над фризом були встановлені позолочені дерев'яні вази з квітами, а над кожним пілястром, підтримуючи вази, стояли по дві дерев'яні фігурки купідонів. Порівняно невелику за розмірами кімнату освітлювало 565 свічок, їхні жовті бліки відбивалися у теплому золоті янтарю, і це створювало неповторний світловий ефект.

Східна стіна виходила до паркового боку палацу. Середні двері вели в Зелену їдальню. Над дверима — єдиний у палаці оригінальний десюдепорт з янтарю. Тут вертикальних панно було двоє — по одному з кожного боку. Там же розміщалися картини Паніні і мозаїка з янтарю. Північна стіна точно повторювала оформлення південної.

Стеля до 1758 року була простою, білою, з ліпним карнизом і паддугою. Але згодом, у 1758–1759 роках живописець Фірсов виготовив для стелі спеціальну картину-плафон. Проте і досі невідомо, чи було плафон встановлено. У 1855–1858 роках стелю реконструювали і прикрасили за проектом архітектора Штакеншнейдера. У паддугу ввели позолочені гурти і орнаменти, а в середину встановили картину невідомого венеціанського майстра XVIII століття (найімовірніше — Фоттенбакко). Вона зображала Мудрість, яка оберігає Юність. Медальйони навколо картини зробив тоді академік Титов.

Як бачимо, Растреллі зумів чудово використати наявний матеріал: нічого з того, що оточувало «янтарну поему», не перевершувало її своєю красою, не різало око, все здавалося лише легкою рамкою. Зробити це могли тільки великі майстри. Та вони й були по-справжньому великі — Шлютер, Туссо, Растреллі!

— Ось який скарб ми повинні знайти! — Цими словами закінчив Сергєєв свою лекцію.

Розділ шостий ШОРТИ, БУНКЕРИ, БЛІНДАЖІ

1

«Калінінград, 8 грудня 1949 року.

Я, доктор Гергардт-Фріц-Карл Штраус, народження 27 жовтня 1908 року, начальник відділу образотворчих мистецтв, музеїв і пам'яток при Міністерстві народної освіти Німецької Демократичної Республіки, м. Берлін, повідомляю, що мені відомо про янтарну кімнату з Царського Села таке:

Коли фашисти були під Ленінградом, знайомий мені директор музею у м. Кенігсберзі доктор Роде…»

Сергєєв відсунув тоненьку пачку паперу, списану воластим квадратним почерком, простяг співбесідникові сигарети і сказав:

— Я гадаю, товаришу Штраус, що документальну, гак би мовити, частину ми відкладемо, якщо ви не заперечуєте. Звичайно, ваші письмові свідчення надзвичайно важливі, і ми будемо просити вас залишити їх для комісії по розшуках кімнати. Але, кінець кінцем, листи ми могли б одержати від вас і з Берліна. Зараз нас цікавить інше: важливо — знову ж таки, якщо це не обтяжить вас — прогулятися містом, оглянути місця, де, на вашу думку, могла б бути янтарна кімната.

Штраус слухав, трохи схиливши голову набік, намагаючись не пропустити жодного слова. Почекавши секунду, щоб пересвідчитися в тому, що Олег Миколайович закінчив, доктор тихо відповів:

— Ви маєте рацію, товаришу Сергєєв. Я до ваших послуг.

Штраус підвівся, притискаючи до грудей капелюх. Високий, сутулуватий, він спирався на масивну палицю з набалдашником, оздобленим сріблом.

Вони вийшли у вестибюль. Сергєєв на крок випередив гостя і навстіж розчинив перед ним важкі ковані двері. Тепер Олег Миколайович і Штраус стояли на ґанку колишнього будинку міністерства фінансів, нині облвиконкому.

— Який маршрут ви накреслюєте? — поцікавився Сергєєв.