Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
– А чого це тобi раптом спав на думку такий чудернацький заклад?
– спитав вiн через плече.
– Тобi часто так щастить у закладах?
– Я ще нiколи нi одного не програв, - байдуже вiдказав Тiм.
– Я виграю завжди.
Стерничий скоса зиркнув на нього:
– Не дуже вихваляйся, хлопче. Є такi заклади, що їх неможливо виграти.
– Ану, якi ж це?
– зацiкавлено спитав Тiм.
– Назвiть менi хоч один.
I знову Джоннi допитливо зиркнув на нього. Щось у цьому хлопцевi бентежило стерничого. Але вiн звик завжди вiдповiдати, коли його питали. Отож вiн насунув свого
– Я придумав один заклад, такий, що ти його нiзащо не виграєш, Тiме!
– Ану, давайте заб'ємося. Я наперед згоден. Як програю, залишите ваш ром собi.
– Хочеш купити кота в мiшку? Ну що ж, про мене. Вiд рому я нiколи не вiдмовлявсь, i якщо ти неодмiнно хочеш програти, то будь ласка. Отже, закладаємося...
– Джоннi урвав мову, подивився на хлопця й спитав: - Ти по-справжньому хочеш забитись? Бо ж пляшка рому...
– По-справжньому, аякже!
– вiдказав Тiм так упевнено, що Джоннi заспокоївся.
– Отже, закладаюся, що сьогоднi до вечора ти не станеш багатший за найбагатшого чоловiка на свiтi!
– Цебто за Троча?
– майже нечутно видихнув iз себе Тiм.
– Атож!
I хлопець простяг йому руку швидше, нiж Джоннi сподiвався. Це ж справдi неможливий заклад! I Тiм його програє! Вiн голосно, дзвiнко сказав:
– Закладаюся, що iще до вечора я буду багатший за барона Троча!
– Ти схибнувся, хлопче!
– вiдказав Джоннi й випустив Тiмову руку.
– Зате я принаймнi вiдiграю назад свiй ром.
У ту хвилину до рубки зайшов капiтан.
– А що тут робить бой?
– похмуро спитав вiн,
– Та це я його покликав, щоб вiн принiс менi кави, капiтане, вiдповiв Джоннi.
– То чого ж вiн витрiшки ловить?
I Тiм мерщiй побiг униз до камбуза. Йому аж спiвати хотiлося. Але хто не вмiє смiятися, той не вмiє й спiвати.
Коли вiн принiс у рубку каву, тiльки двiчi схлюпнувши її дорогою, капiтан iще був там. Джоннi, осмiхаючись, пiдморгнув хлопцевi за спиною в старого. Тiм пiдморгнув йому у вiдповiдь, однак iз поважною мiною. Тодi збiг униз на палубу. Його поривало голосно засмiятись, але уста тiльки скривилися в неприродну гримасу смiху, i регiт не вирвався з них.
Одна лiтня голландка, що зустрiлася хлопцевi на палубi, аж перелякалась того дикого виразу на його обличчi. Згодом вона сказала своїй сусiдцi по каютi:
– Замикайте вночi свою каюту. В цьому хлопчиськовi сам чорт сидить.
Схвильований Тiм забiг аж на нiс пароплава, сховався там за брашпилем, сiвши на купу змотаних линв, i вирiшив не виходити зi схованки, аж поки пароплав стане на якiр у Генуї. Вiн чув колись, що в цьому мiстi є славнозвiсний ляльковий театр. Туди вiн хотiв пiти, щоб насмiятися досхочу серед загального смiху. А ще приємнiше було уявляти собi, як вiн гулятиме вулицями та всмiхатиметься кому-небудь незнайомому, що вподобається йому: то маленькiй дiвчинцi, то старенькiй бабусi. Тiм весь поринув у той уявний сонячний, радiсний свiт. А сонце, що свiтило йому в обличчя з синього неба, робило ту мрiю ще живiшою й правдоподiбнiшою.
Деренчливий голос iз корабельного гучномовця щось оголосив. Замрiяний
Тiм не почув нiчого.За хвилину оголошення пролунало ще раз. Уловивши в ньому своє iм'я, Тiм прислухався пильнiше i встиг почути кiнець:
"...Талера негайно до капiтана в стернову рубку!"
Мрiя луснула, мов мильна банька. I щедре пiвденне сонце враз потемнiло в Тiмових очах.
Понурий, байдужий до всього капiтан доти нi разу не звертав уваги на Тiма. Отже, видно, трапилося щось надзвичайне, коли вiн тепер викликає хлопця.
Тiм пiдвiвся, вийшов iз-за брашпиля, перейшов палубу й утрете за той ранок пiднявся залiзним трапом на човнову палубу, тримаючись за залiзне поруччя раптом спiтнiлими, аж мокрими руками.
У рубцi капiтан глянув на нього якось чудно, зовсiм не так байдуже, як доти. Зате стерничий дивився просто перед себе й навiть не повернув до Тiма голови.
– Тебе звуть...
– капiтан затнувся, прокашлявся й почав знову: Вас звуть Тiм Талер?
– Так, пане капiтане!
– Ви народились...
– з аркуша паперу, що його тримав у руцi, капiтан вичитав, де й коли народився хлопець, i Тiм щоразу пiдтверджував:
– Так, пане капiтане!
Вiд нетерпiння й цiкавостi йому аж сльози на очах виступили.
Коли той коротенький допит скiнчився, капiтан опустив руку з папiрцем, i в рубцi запала якась дивна тиша. На пiдлозi тремтiли сонячнi зайчики; Тiм стояв, утупивши очi в широку потилицю стерничого, що все дивився просто перед себе.
– Тодi дозвольте менi першому поздоровити вас, - порушив тишу капiтан.
– Iз чим, пане капiтане?
– тоненьким, писклявим голосочком спитав Тiм.
– А ось iз оцим!
– капiтан кивнув головою на аркуш у своїй руцi. Тодi спитав: - Ви родич бароновi Трочевi?
– Нi, пане капiтане...
– Але ви з ним знайомi?
– Та знайомий...
– Тодi слухайте радiограму:
"барон троч помер крапка повiдомте тiма талера що за заповiтом вiн єдиний спадкоємець крапка брат небiжчика новий барон троч призначений опiкуном до повнолiття спадкоємця крапка пароплавство фенiкс акцiйного товариства троч i компанiя генуя пiдписав директор грандiццi".
Тiм скам'янiло дивився на потилицю стерничого. Отже, найнеймовiрнiший у свiтi заклад виграно. За одну пляшку рому. Вiн, чотирнадцятирiчний хлопчисько, став у ту хвилину найбагатшою людиною в свiтi. Але смiх його помер разом iз бароном i разом з ним буде похований. Найбагатша людина в свiтi була найбiднiша з усiх людей: вона навiки втратила свiй смiх.
Потилиця стерничого ворухнулась. Повiльно-повiльно Джоннi повернув голову, й на Тiма глянули чужi, здивованi очi. Але хлопець бачив їх лише одну мить.
Джоннi ледве встиг пiдхопити зомлiлого Тiма.
П'ятнадцятий аркуш
ПЕРЕПОЛОХ У ГЕНУЇ
Опритомнiвши, Тiм побачив перед собою неголене вилицювате обличчя, з якого дивились на нього двоє приязних блакитних очей.
– Ти мене чуєш?
– спитав тихий голос.
– Чую, Джоннi, - шепнув Тiм.
Велика рука трохи пiдвела йому голову, обережно пiднесла до рота склянку з водою. Потiм голос бiля вуха прошепотiв:
– Чому це я бачив у Генуї летючий трамвай? I чому барон помер так вчасно? I чому ти не зрадiв, що виграв, а зомлiв?