Трансгалантичний розвідник

Майк заклопотано обернувся до дітей:

— Однак тут є якийсь невідомий чинник, дуже небезпечний. Потік порушує зв’язок, ламає радіохвилі і телехвилі, а якщо й пропускає їх, то такі спотворені, що їх годі прочитати. І “Альфа”, й “Бета” весь час намагаються зв’язатися і з вами, й з нами, але без успіху. Замість слів доходить тріск, замість зображення — мигтіння.

— А чи… вони живі? — спитав Алик.

— Напевне живі, — відповіла Долорес.

Майк став трохи збоку від білої карти неба, посередині якої чорніла смуга метеорового рою. На краю карти з’явилася кругла плямка.

— Цю мить, — сказав Майк, занепокоєно потираючи чоло і вказуючи на ту плямку, — “Розвідник” відділений ще сто п’ятдесятьма хвилинами лету до того місця в Чорній Ріці, де застряли космольоти. “Розвідник” — єдиний корабель, здатний наздогнати такий швидкий потік, як Чорна Ріка, не ризикуючи, що погоня вичерпає його силу й він ніколи не зможе вернутися.

— Підрахунки показують, — втрутилась Долорес, — що будь-який інший корабель не зумів би догнати Чорну Ріку раніше ніж… через вісім років.

— Через скільки? — здивувався Алик.

— Через вісім років, — повторила Долорес.

— І от, — вів далі Майк, — уявімо собі хвилину, коли “Розвідник” опиниться в тому місці, де застряли обидва космольоти. Це буде через…

На екрані з’явилися числа: 138, 71, 68. Отже, до тієї миті, про яку казав Майк, залишилося ще сто тридцять вісім хвилин сімдесят одна і шістдесят вісім сотих секунди.

“Як мало”, — подумала Алька.

“Як багато”, — подумав Йон.

— Тоді, — сказав Майк, — ви будете ось тут.

Маленька плямка “Розвідника” пересунулась до того місця, де серед метеорових цяток Чорної Ріки видніли дві світлі рисочки: “Альфа” й “Бета”.

— Тепер збільшимо, — наказав Майк.

Супер збільшив ту частину схеми, на якій видно було “Розвідника” і обидва космольоти в метеорній лавині.

Майк трохи відступив і рукою запросив Назима.

— А тепер слово має Назим, — сказав він, даючи місце найвідважнішому з людей.

Той найвідважніший зовсім не був схожий на героя: чи то людина, чи стара ворона з великим носом і хитрими очима.

— Отже, — мовив Назим, — тепер ваша черга. Маєте зробити невеличку справу. Одне з вас мусить у певному місці скерувати “Розвідника” на Чорну Ріку й відкрити вогонь з усієї артилерії корабля, щоб прорубати в потоці борозну на п’ятсот кілометрів завглибшки.

— Зовсім дрібниця, — буркнув Алик.

— А решта двоє, — вів далі Назим, примруживши витрішкуваті, але дуже розумні очі, — мають вилетіти до цього місця, — він показав на карті місце набагато вище під двох світлих рисочок, — і робити те, що робила “Бета”.

— Датися, щоб нас захопив потік? — спитав Йон.

— Авжеж, — мовив Назим. — А тоді, досягнувши по інерції “Альфи” й “Бети”, повним вогнем пробивати дорогу. Ваш вогонь зустрінеться з вогнем “Розвідника”, і вихід буде відкритий. Після того, якщо навіть у “Альфи” й “Бети” пошкоджені механізми і вони не можуть летіти, “Розвідник” сам витягне їх з Чорної Ріки штучним полем притягання.

— Це все? — спитав Алик.

— Так.

Алик гірко усміхнувся:

— Таки справді дрібниця.

— Алику! — докірливо мовила йому сестра. Потім підійшла до екрана:

— Все це замість нас робитимуть автомати?

— Так, — відповів пілот. — Коли…

— Що коли? — спитала дівчина.

— Коли не виявиться, — відповів замість Назима Йон, — що Чорна Ріка перешкодить їхній роботі. Тоді доведеться самим і керувати, й стріляти. Так чи ні?

— Так, — відповіли всі троє з Головної Бази.

— Тоді в нас шансів не більше як один до мільйона.

— Ні, — заперечив Назим.

Йон глянув на Альку та Алика і пересміхнувся з ними. Вони чудово розуміли одне одного. “Ми не зупинимось ні перед чим, — говорив їхній погляд, — але тепер знаємо й інше: що не переживемо цього дня. А наші батьки і решта екіпажу?” То була найболючіша думка. Як її збороти?

— Ні! — так щиро й гаряче сказав Назим, наче підслухав їхні думки. — Ви помиляєтесь.

— Чому? — спитав Алик.

Він усе ще боявся, що ці люди з Бази делікатно приховують від них правду. Але водночас у ньому вже народжувалася слабка надія.

— Річ у тім, — мовив Назим, — що ми перевірили ваші оцінки з авіації і космонавтики. Алька і Йон мають чудові оцінки, що свідчать про їхній хист. У Алика успіхи гірші, він не полетить. Залишиться на “Розвіднику” і буде тільки стріляти. Загалом… всі маєте шанси.

Алька кивнула головою.

— Розумію. А скільки ж ви шансів нам даєте, коли відмовить автоматичне управління?

Назим глянув на Майка. Той розвів руками, наче хотів сказати: “Нічого не вдієш, кажи правду”.

— У кожному разі, — мовив Назим, — не менше ніж вісімнадцять.

— Вісімнадцять на сто? — спитав Робик.

— Цить, Робику, — буркнув Йон.

— Дякую вам, Назиме, — сказала Алька. — Бачу, що нарешті все починає прояснюватися.

— На випадок перешкод будете працювати згідно докладного погодинного плану. Погодьте свої дії на кожну секунду… і хай вам щастить.

— І що? — спитав Алик.

Назим раптом збентежено усміхнувся.

— Хай вам щастить! Тобто: до роботи.

— Ага.

— Все це добре, — сказав Йон, — але ми не вміємо стріляти.

Це розвеселило Назима. Він потер руки, наче вони йому змерзли.

— Ми маємо ще дві години, — сказав він. — Зараз почнемо вчитися.

— Що?! — скрикнув Алик.

— А що ж тут такого? — здивувалась Алька.

— Він не любить учитися під час канікул, — сказав Йон.

Назим засміявся:

— Любі мої, це справа дуже проста. Кожен з вас прогляне спеціальний навчальний візіофільм. “Розвідник” постачить вам три мішені.

— Так, — сказав голос Пеера.

— Переглядаючи візіофільм, ви одночасно стрілятимете в мішені. Увага, “Розвіднику!”

— Слухаю! — озвався голос.

— Прошу постачити твоїм керівникам три візіофільмові шоломи й три мішені.

— Чи керівники підтверджують цей наказ? — спитав голос.

— Так! — швидко відповіли діти.

За хвилину стрічка транспортера принесла до Центральної Камери три легкі шоломи дивитися візіофільм і три мішені.

— Чудово, — мовив Назим. — Дякую, “Розвіднику”.