Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
Так і мене минають годи,
А я й байдуже. Книжечки
Мережаю та начиняю
Таки віршами. Розважаю
Дурную голову свою
Та кайдани собі кую [94]
(Як ці добродії дознають).
Та вже ж нехай хоч розіпнуть,
А я без вірші не улежу.
Уже два года промережав
І третій в добрий час почну.
[Перша половина 1849,
Кос-Арал]
СОТНИК
94
Кайдани
У Оглаві… [95] Чи по знаку
Кому цей Оглав білохатий?
Троха лиш! Треба розказати,
Щоб з жалю не зробить сміху.
Од Борисполя недалеко,
А буде так, як Борисполь.
І досі ще стоїть любенько
Рядок на вигоні тополь,
Неначе з Оглава дівчата
Ватагу вийшли виглядати,
Та й стали. Буде вже давно —
Отут, бувало, із-за тину
Вилась квасоля по тичині,
І з оболонками [96] вікно
95
У Оглаві — нині с. Гоголів на Київщині.
96
Оболонки — шибки з зеленого скла.
В садочок літом одчинялось,
І хата, бачите, була
За тином, сотникова хата.
А сотник був собі багатий,
То в його, знаєте, росло
На божій харчі за дитину
Чиєсь байстря. А може, й так
Узяв собі старий козак
Чию сирітку за дитину
Та й доглядає в затишку,
Як квіточку, чужу дочку.
А сина (сотник був жонатий,
Та жінка вмерла), сина дав
У бурсу в Київ обучатись,
А сам Настусю піджидав,
Таки годованку, щоб з нею
Собі зробитися ріднею,
Не сина з нею поєднать,
А забандюрилось старому
Самому в дурнях побувать.
А щоб не знать було нікому,
То ще й не радився ні з ким.
А тілько сам собі гадає…
А жіночки… лихий їх знає!
Уже сміялися над ним!
Вони цю страву носом чують.
.
Сидить сотник на причілку
Та думку гадає,
А Настуся по садочку
Пташкою літає.
То, посидить коло його,
Руку поцілує.
То усами страшенними
Сивими, пустує -
Ну, звичайне, як дитина
Пестує старого.
А старому не до того,
іншого якогось,
Гріховного пестування
Старе тіло просить!..
І пальцями старий сотник
Настусині коси,
Мов дві гадини великі,
Докупи сплітає.
То розплете та круг шиї
Тричі обмотає!..
А вона, моя голубка,
Нічого не знає.
Мов кошеня на припічку
З старим котом грає…
Сотник
Та одчепись, божевільна…
Дивись лишень: коси,
Мов русалка, розтріпала…
А чому ти й досі;
Ніколи не вплетеш кісники
Оті, що тітка привезла?..
Настуся
Якби
пустили на музики,То я б кісники заплела
Наділа б жовті черевики,
Червону б юпку одягла.
Заквітчала б барвінком коси…
Сотник
Стривай, стривай, простоволоса!
Дурненька, де б же ти взяла
Того барвінку заквітчатись?
Настуся
А коло тину! там такий
Поріс зелений, та хрещатий,
Та синій! Синій-голубий
Зацвів…
Сотник
Не будеш дівувати!
Настуся
А що ж, умру хіба?
Сотник
Ба ні,
А снилось восени мені,
Тойді, як щепи ми щепили, —
Як приймуться… мені приснилось,
Як приймуться, то восени
Ти вийдеш заміж.
Настуся
Схаменись!
І щепи ваші поламаю…
Сотник
І як барвінок зацвіте…
Настуся
То я й барвінок позриваю.
Сотник
А од весілля не втечеш!
Настуся
Ба ні, втечу, та ще й заплачу!
(Плаче).
Сотник
Дурна ти, Насте, як я бачу;
І посміяться не даси…
Хіба не бачиш, я жартую.
Піди лиш скрипку принеси
Та з лиха гарно потанцюєш,
А я заграю…
Настуся
Добре, тату…
(І веселенька шасть у хату).
Сотник
Ні, трохи треба підождать.
Воно б то так! та от що, брате:
Літа не ждуть! літа летять,
А думка проклята марою
До серця так і приросла…
А ти вже й скрипку принесла?
Яку ж ми вчистимо з тобою?
Настуся
Е, ні! стривайте, цур не грать,
А то не буду й танцювать,
Поки барвінку не нарву
Та не заквітчаюсь. Я зараз!
(Іде недалечко, рве барвінок, квітчається і співає).
А сотник налагоджує скрипку.
Сотник
Отже одна вже й увірвалась.
Стривай, і другу увірву…
Настуся
(вертається заквітчана, співаючи)
«Якби мені крила, крила
Соколинії,
Полетіла б я за милим,
За дружиною.
Полетіла б у діброву,
У зелений гай,
Полетіла б, чорноброва,
За тихий Дунай».
Тим часом як вона співає, у садочок входить
молодий хлопець в солом’яному брилі,