У країні ягуарів
Шрифт:
Я поклав на стежці шкуру і, міцно стискаючи в руках рушницю, кинувся в той бік, звідки долинали сплески. Через кілька хвилин зупиняюсь вражений: не можу повірити, що стою біля своєї хатини, а переді мною вирує бистра річка Купарі. На воді вже нічого не видно. Проте я вдячний тому кайманові чи рибині, сплески яких привели мене сюди. Аж тепер я збагнув, що стежка йде не в джунглі, а описує дугу і повертає назад до хатини. Це випадкове відкриття позбавило мене кількагодинних блукань з важкою ношею на плечах.
Ну, от я і дома. Веадо, якого я залишив на стежці, тепер можна притягти до хатини,
Над водою і джунглями спустилися сутінки. Біля річки весело палахкотить вогнище. Шматок оленячої свіжини лежить нарізаний на широкому веслі. Незабаром повітря сповнюється запахом смачного смаженого м'яса. Я вечеряв, коли вже стемніло і по небу знову пливли дощові хмари.
Удосвіта мене розбудив якийсь шурхіт, що долинав з гущавини за хатиною. Там стояв старий кошик з-під фариньї. Прислухаюся. В кошику ніби хтось витанцьовує дикий чардаш. Я виліз із гамака, взяв рушницю і тихо підкрався до кошика.
В кошику серед порожніх консервних банок господарює чималий тату, шукаючи зерна фариньї.
Тату схожий на панцирних звірків доісторичних часів. Цей невеличкий, без шерсті ссавець укритий збоку і зверху дрібними лусочками. Важить він у середньому близько шести кілограмів. Живе в землі і має дивовижну властивість — блискавично зариватися в грунт, Тату харчується рослинами. М'ясо цього звірка досить смачне. Кабоклу ненавидять тату, бо вони виїдають посаджені зерна кукурудзи.
Поклавши рушницю, я збігав по мішок. Потихесеньку підійшов ззаду до звірка і кинувся на нього всім тілом, як кіт на мишу. У тату дуже гострі пазури. Вони як лезо, розтинають шкіру, м'ясо, але грубий мішок рятує мене від них. Тату несамовито борсається під мішком, а втекти не може, бо я всім тілом наліг на нього. Ставши навколішки, підбираю ріжки мішка і скручую їх кілька разів. Звірок опинився в пастці, але і я весь мокрий, як миша. Піжама на спині розірвалась, та що це в порівнянні з таким успіхом!
На другому березі, за густою зеленою стіною лісу, вже починають галасувати мавпи. Мабуть, забралися на горіхове дерево і снідають, сварячись між собою. Тату я посадив у клітку. Треба буде обов'язково сфотографувати його. Через кілька днів звірок наїсться вдосталь, звикне до мене, тоді й поставлю його перед об'єктивом. Лісових плодів, горіхів тут багато — отже, прогодувати звірка буде легко.
Віч-на-віч з ягуаром. Скажені оси. Небезпечні мурашки
Вода Купарі, щогодини прибуваючи, міняє вигляд місцевості. Другого дня вранці я милуюся в джунглях багнистим озером, порослим осокою, що наче зелене море, хвилюється під сонцем. Поверхня води мерехтить. А над струмочком, що впадає в Купарі, змикається могутнє зелене склепіння. Мальовнича місцевість, чудовий краєвид!
Тут
на превеликий подив я зустрів трьох мисливців кабоклу. Вони отаборилися на піщаній косі. Я познайомився з ними, сфотографував їх у човні і на фоні могутнього зеленого склепіння.У кабоклу багато шкур диких звірів, анаконд, чимало також витопленого із ламантинів жиру. Мисливці розповіли, що полювали в цих місцях майже тиждень і тепер повертаються на Тапажос.
— Тут ви зберете багатющу колекцію, сеньйоре, — сказав на прощання найстарший кабоклу.
Вони довго дивилися мені вслід.
Я вирішив попливти зеленим тунелем у верхів'я струмочка.
Досі я вважав, що в цих місцях ніхто не полює. Певно, і кабоклу не сподівалися зустріти тут мисливця.
Вінчестер, рюкзак, теркадо в піхвах лежать на дні човна. Навколо сутінки, немов надвечір'я.
Пливу вверх проти течії. Мертва гнітюча тиша не віщує нічого доброго. Темно-зелене склепіння немов налягає на мене всім своїм тягарем. Жодної живої істоти. Подорож здається марною.
Та це мовчання темного тунелю обманливе. Я знаю, що ліс навколо живе повнокровним життям.
Раптом відчуваю, що в мене підвищується температура. Малярія! Стара лісова відьма завдає мені багато мук, намагаючись повалити своєю пекельною силою. Вхопившись за ліану, дістаю з рюкзака дві таблетки хініну. Зачерпую куєю каламутної води з струмка і ковтаю хінін. Тут ніколи не завадить випити тричі на день по дві таблетки хініну.
Цей темний тунель навіює сум. От якби випливти на сонце, щоб разом з темрявою щез і мій гнітючий настрій!
Не встиг я подумати про це, як в темному тунелі, немов за велінням чарівної палички, блиснуло світло. Ліворуч, на трав'яному березі, видно велику галявину. В'їжджаю човном під зарослі, що нависають над водою з лівого берега, і причалюю. Взявши рушницю, рюкзак і теркадо, виходжу на берег.
Далі йду узліссям. У таких місцях можна натрапити на дичину, бо в сезон дощів мокрі звірі часто виходять на сонце сушитися. Я вже колись впіймав на сонячній галявині біля води боа констриктора і величезну водяну анаконду. Навіть мавпи злазять з дерев, щоб побавитися в теплій, сухій траві.
Пробираюся крізь химерне сплетення ліан на галявину. Узлісся тут таке, ніби хтось рівненько підстриг дерева й кущі гострими ножицями. Тиша. Ніде ніщо не шелесне. Джунглі здаються мертвими, навіть комахи причаїлися в своїх сховищах.
Насилу пробираюся вперед, оглядаючи знизу листя, трухляву кору дерев, каміння. Праця не марна: в банці з ціанистим калієм уже багато рідкісних комах.
Знімаючи з м'ясистого листка величезного кліща з червоним черевом і зеленою спинкою, я ненароком зиркнув на галявину і закляк на місці.
Кроків за п'ятнадцять у траві лежав величезний ягуар і дивився нібито на мене таким лагідним поглядом, наче йому зовсім байдуже до моєї присутності. Сонце било хижакові в очі, і він, безумовно, не бачив мене в густих хащах. А мені здавалося, що ми дивимось один на одного. Я поставив рушницю на бойовий взвод. Але відразу ж і передумав. Поклав рушницю і витяг з рюкзака фотоапарат. В об'єктиві виразно видно ягуара, що дивиться на мене. Я навіть подих затамував, натискаючи на кнопку фотоапарата.