У сріблястій місячній імлі
Шрифт:
Таким чином, зведена до чистої функціональності, до поштових послуг, сутність передавальних пристроїв не може бути довільною: вона завжди визначається нав’язаним зобов’язанням — обслуговуванням коду. Нехай тільки спробує засіб передачі збунтуватися, вийти за межі своїх службових обов’язків — тут же зникне, не завівши нащадків. Саме тому повідомлення може користуватися засобами передачі, а вони ним не можуть. Воно — гравець, а вони — тільки карти у грі з Природою; воно — автор листів, які змушують адресата передати їхній зміст далі. Йому можна навіть спотворити цей зміст — аби липі він передав його далі! Саме тому весь сенс — у передачі; і неважливо, хто це робить і який він.
Отак, досить своєрідно, ви і з’явились, ви — як певний підтип передавального пристрою, мільйони яких уже були випробувані процесом. Ну й що з того — для вас? Чи обурює новонародженого його походження внаслідок помилки? Хіба я сам не з’явився внаслідок помилки? І тому хіба й ви
Так-от, аналогія погана, наші позиції неоднакові — і я вам скажу чому. Річ не в тім, що Еволюція добрела до вас, блукаючи в помилках, а не здійснюючи свій план, а в тому, що ці її заходи в міру того, як спливали еони, [12] стали опортуністичними. Щоб було ясніше — бо зараз я почну викладати вам те, чого ви ще не знаєте, — повторимо те, до чого ми дійшли:
12
Еон — безмірно довга часова тривалість.
І ось третій закон Еволюції, до якого ви ще не додумались:
П’ять слів! Але криється в них сила, яка перевертає всі наші уявлення про неперевершену майстерність будівниці видів. Віра в прогрес, який іде епохами вгору, до досконалості, переслідуваний з дедалі зростаючою вправністю, віра в прогрес життя, відбитий в усьому Древі Еволюції,— ця віра старша від теорії еволюції. Коли її творці і прихильники боролися з противниками, воюючи з допомогою аргументів і фактів, обидва ці розсварені табори й не думали піддати сумніву саму ідею прогресу, видимого в ієрархії живих істот. Це вже для вас не гіпотеза, не теорія, яку належить захищати, а незаперечна істина. Я спростую її. У мене немає наміру принизити вас самих, розумних, котрі є певним — кепським — винятком з правила еволюційної майстерності. Якщо проводити оцінку з тієї точки зору, на що вона здатна взагалі, то ви вийшли в неї не такі вже й погані! І якщо я проголошую спростування і скидання з престолу, то маю на увазі всю її цілком, замкнуту в трьох мільярдах років тяжких будівничих робіт.
Я оголосив: створюване менш досконале, ніж творець. Це досить афористичне висловлювання. Надамо йому конкретнішої форми: В ЕВОЛЮЦІЇ ДІЄ НЕГАТИВНИЙ ГРАДІЄНТ ДОСКОНАЛОСТІ СИСТЕМНИХ РІШЕНЬ.
У цьому — все. Перш ніж перейти до доказів, я поясню, звідки взялася ваша багатовікова сліпота відносно стану еволюційних справ. Галузь технології, повторюю, складають задачі й методи їх розв’язання. Задачу, яка має назву життя, можна поставити по-різному — згідно з різноманітними планетними умовами. її головна особливість полягає в тому, що вона виникає сама по собі, через що до неї можна застосовувати два типи критеріїв: ті, що походять іззовні, і усталені в межах обмежень, обумовлених самими обставинами виникнення цієї задачі.
Критерії, які походять іззовні, завжди відносні, бо вони залежать від знань оцінювача, а не від запасу інформації, який був у розпорядженні біогенезу. Щоб уникнути цього релятивізму, який, крім того, є нераціональним (як же ставити розумні вимоги до того, що породжено не розумом), я застосовуватиму до Еволюції тільки такі мірки, які вона сама собі створила, тобто оцінюватиму її творіння па основі того, що є вершиною її винаходів. Ви вважаєте, що Еволюція робила своє діло з позитивним градієнтом, тобто, виходячи з початкового примітивізму, дійшла до рішень чимраз блискучіших. Я ж стверджую, що, високо взявши, вона почала скочуватися вниз — технологічно, енергетично, інформаційно, тому воістину важко уявити собі приклад більш кричущих суперечностей наших позицій.
Ваші оцінки є наслідком технологічного невігластва. Шкала будівельних труднощів у своєму істинному масштабі невидима для спостерігачів, поміщених у ранній історичний час. Ви вже знаєте, що збудувати літак важче, ніж пароплав, а фотонну ракету — важче, ніж хімічну, але для античного афінянина, для підданих короля Карла Молота, для мислителів середньовічної Франції всі ці засоби повідомлення зливаються в одне — через неможливість їх створення. Дитина не знає, що зняти Місяць з неба важче, ніж картину із стіни! Для неї — так само, як і для невігласа — немає різниці між грамофоном і ГОЛЕМом. Отож, якщо я наміряюсь довести, що Еволюція, почавши як вправний майстер, потім скочується до недбалості, то все ж мова піде про таку недбалість, яка для вас усе ще є віртуозністю
недосяжною.Ви — наче той, хто без приладів і знань стоїть біля підніжжя гори, — не можете вірно оцінити висоти й низини еволюційних діянь.
Ви сплутали дві зовсім різні речі, визнавши ступінь складності створюваного і ступінь його досконалості за нерозривно пов’язані ознаки. Водорості ви вважаєте більш простими, а отже, і примітивнішими, і тому в ієрархії досконалості ставите їх нижче від орла. Але ці водорості вводять фотони Сонця в клітини вашого організму, вони перетворюють осади космічної енергії безпосередньо в життя і тому житимуть, поки світитиме Сонце. Вони живляться зіркою, а чим — орел? Мишами, як паразит, що живе па їхній рахунок, натомість миші — корінням рослин, тобто наземною версією океанічних водоростей, і з таких пірамід паразитизму складається вся біосфера, оскільки зелень рослин — її життєва опора. Отже, на всіх щаблях цих ієрархій відбувається постійна зміна видів, урівноважених пожиранням одне одного. Бо вони втратили зв’язок із зіркою, і не за її рахунок гладшають вищі організми, а за рахунок одне одного. Отож, якщо вже ви неодмінно хочете шанувати тут досконалість, то варто захоплюватись біосферою: код створив її, щоб у ній циркулювати і розростатись скандуванням на всіх її поверхах, як па тимчасових риштуваннях, заплутаних, але з погляду енергії і використання її щораз примітивніших.
Ви не вірите мені? Але ж якби еволюція займалася прогресом життя, а не коду, орел був би вже фотольотом, а зовсім не планером, що механічно тріпочеться, і живе не повзало б, не пересувалося б на кінцівках, не пожирало б живе, але через здобуту незалежність вийшло б за межі водорості й за межі планети. Ви, однак, з глибин свого невігластва угледіли прогрес саме в тому, що прадосконалість було втрачено, загублено на шляху вгору — шляху ускладнення, але не прогресу. Ви вже вмієте самі суперничати з еволюцією, хоча тільки в галузі її пізніших творінь — конструюючи оптичні, теплові, акустичні чутливі датчики, наслідуючи механізми пересування, легенів, нирок. Та де вам до оволодіння фотосинтезом чи, що ще важче, технікою справної мови! Ви імітуєте дурниці, висловлені цією мовою, — невже вам це ні про що не говорить?
Ця мова-конструктор, недосяжна в своїх можливостях, стала не тільки мотором еволюції, який заводиться помилками, але і її пасткою.
Чому спочатку вона вимовила молекулярно геніальні слова, які обертають з високою майстерністю і лаконізмом світло в тіло, а потім, розтринькуючи першородну майстерність, впала в несосвітенне белькотання щораз довших, щораз заплутаніших хромосомних фраз? Чому від блискучих розв’язань, які черпають силу й життєве знання із зірки, від розв’язань, у яких кожен атом був на обліку, кожен процес був квантово вибудуваний, опустилась вона до розв’язань низькопробних, абияких, до простих механізмів, до цих різноманітних важелів, блоків, похилих площин, якими є суглоби і кістки? Чому основу хребетних складає механічно укріплений стрижень, а не сфокусовані силові поля, чому з рівня атомної фізики скотилася вона в технологію вашого середньовіччя? Чому стільки зусиль вклала вона в будівництво міхів, насосів, педалей, перистальтичних транспортерів, інакше кажучи, легень, серця, кишок, дітородного пресу, перемішувачів страв, витіснивши квантовий обмін на другий план і замінивши його жалюгідною гідравлікою кровообігу? Чому, так само геніальна на молекулярному рівні, вона в кожному більшому масштабі халтурила, поки не заблукала в організмах, котрі з усім багатством своєї регуляційної динаміки вмирають від закупорювання однієї артеріальної трубки, котрі в окремому бутті, нікчемному в порівнянні з часом існування будівельних наук, випадають з колії рівноваги, названої здоров’ям, в десятки тисяч недуг, яких не знають водорості?
У кожному поколінні демон Максвелла, володар атомів — код знову й знову займається конструюванням усіх цих анахронічних деталей організму, вже в зародку безглуздих, усього цього мотлоху. І в будь-якій системі воістину чудовою буває кожна інтродукція — ембріогенез — цей сконцентрований в меті вибух, в якому кожен ген, наче музичний тон, розряджає в молекулярних акордах свою творчу потужність, і воістину така майстерність могла б краще служити Справі! Коли ж з цієї розбудженої заплідненням партитури атомів виникає незаперечне багатство, яке породжує злидні, — такий розвиток, прекрасний у своєму ході, тим безглуздіший, чим ближче до кінця! І те, що було геніально написано, деградує в зрілому організмі, який ви назвали вищим і який є зліпленими нашвидкуруч поєднанням процесів, скріплених ненадійним гордійовим вузлом. Тут, у цьому організмі, в кожній його клітинці — аби лиш узятій окремо! — з передвіковою точністю розвивається давній спадок, привноситься в життя гармонія атомів, тут навіть кожна біологічна тканина ще майже досконала, якщо тільки розглядати її окремо. Але яким же молохом технічного непотребу є ці елементи, які вчепились одне в одного, і підтримуючи себе й обтяжуючи, оскільки складність — це одночасно і опора, і баласт; бо союзництво обертається тут ворожнечею; бо ці системи розхитуються, поки не розпадуться внаслідок аритмічного псування і отруєння; бо ця складність, що називається прогресом, розвалюється, переможена сама собою. Тільки собою, і нічим більше!