Ukrainian dream «Последний заговор»

– Это несущественно.

– Да, конечно, это совсем не существенно. Я пойду, если ты решил-таки настоять на своем, – ступила кілька кроків до дверей.

– Куда ты пойдешь? Сядь, сдурела совсем. Завтра я запишу тебя к врачу, сделаешь аборт и все забудешь. Начнешь глотать таблетки и ждать того дня, когда я разрешу тебе забеременеть. Все, разговор окончен, – він знову поліз у портфель, дістав звідти пляшку вина, – на, это к столу.

– Да нет, Миша, – узяла пляшку в руки, – я не останусь, и указывать мне, когда рожать и какие таблетки глотать, ты не будешь, я не хочу абортов, я и так убила уже троих неродившихся детей и больше не хочу терпеть это страшное бремя вины, не хочу! – крикнула на повний голос, потім стихла і говорила спокійно: – Я свободный человек, Миша, и вообще, если ты забыл, хочу напомнить: я – человек, и ты не будешь мной управлять. Я спрашиваю последний раз, ты согласен, чтобы я рожала?

– Нет, – сказав це підкреслено спокійно, – я не согласен, иди на кухню и готовь ужин, я хочу есть. И прекрати истерики, надоела.

– Все, я ухожу, – пішла до дверей, він схопив її за руку, сильно стиснув.

– Никуда ты не пойдешь! – штовхнув її, вона вдарилася головою об двері. Він підійшов і вчепився їй у шию, вона почала задихатися. – Я тебя научу, сука, я тебе покажу, кто главный и ради кого ты должна жить!

– Отпусти, отпусти, – їй не ставало повітря, вона почала хрипіти. – Да отпусти же, гад, – вона штовхнула його в груди і вдарила пляшкою по голові, Міша хитнувся назад, ноги підкосилися, і він упав. Свєта стояла над ним і тремтіла. Присіла навпочіпки, перевірила пульс. Міша був живий. Крові було небагато: рана невелика. Вона підбігла до телефону, набрала 03, і, сказавши всі необхідні слова, зібралася, дістала з його гаманця гроші і, грюкнувши дверима, пішла геть.

Розділ 6 (Chapter 6)

У залі повно народу. Основна маса стояла, утворюючи велике півколо. Під стелею висить сиза хмара цигаркового диму. У центрі зали постелено великий зелений килим, а побіля нього стоять кілька стільців і невеличкий столик. На стільцях сидять троє чоловіків у дорогих костюмах, огрядний дядько в спортивних штанах та жінка в комбінезоні і бейсболці, насунутій на очі. Ті, що в костюмах, мовчать, а дядько вивчає якісь папери і час від часу повертається до жінки, кладе їй руку на плече і щось запитує, та відбирає в нього папери, щось пояснює і продовжує дивитися на натовп. Нарешті один із трьох підійшов до того, що в штанях, і, сівши навпочіпки, подивився йому в очі.

– Сегодня будут серьезные деньги. Ты знаешь?

– Откуда? – відвівши погляд від паперів.

– Тебе должны были сказать.

– Мне никто ничего не говорил.

– Придется кое-что поменять.

– Что именно? – уп'явся в нього очима.

– У вас каждый боец под номером?

– Нет, у каждого своя буква.

– Дай посмотреть, – потягнувся рукою до паперів.

– Зачем? – віддав папери жінці, та скрутила їх, поклала біля ніг.

– Он под буквой N, его зовут Рафик, кавказец. На него сегодня черные денег кучу поставят. Против него выйдет Саня из Броваров, так себе боец, средненький, больше понтов, чем силы, Рафик его с двух ударов сделает, я знаю. Надо менять бойца. Такие деньги пропадут, ты понимаешь, Толя?

– Ты же знаешь, сейчас нельзя менять пары. Если он выйдет в финал, там можно будет подтасовать.

– Нет, нужно, чтобы он в первом бою лег.

– У тебя есть кого поставить? У меня нет, – відвернувся від співрозмовника і поглянув на бійців, які саме вийшли з роздягальні. – Давай, ребята, разминаемся, разминаемся. Работаем.

– Я думал, что у тебя есть парень на примете. Я же не тренер, я просто узнал, что можно денег срубить, тебе сказал.

– А с черными потом кто разбираться будет? Ты?

– Это не твои проблемы, Толя. Все по-честному. Это же не кидалово.

– Дана, – поглянув на жінку, – Мирона позови. – Вона підвелася, зникла в натовпі. За кілька секунд повернулася разом із невисоким чоловічком у сірому потертому піджачку.

– Мирон, сюда иди, – Толя поманив його пальцем, Мирон нахилився. – На кого там ставят больше всего?

– Та на абрека одного, Рафика, уже двадцать штук на кассе.

– Нормально, давай, Мирон, работай.

– Я же говорил, Толя, – чоловік у костюмі пожвавішав.

– Только у меня соперника для него нет. Я сам не выйду, – хрипко засміявся.

– Толя, там тебя парень спрашивает, он у входа. Пустить? Сказал, что знает тебя, – підліток захекався й віддано дивився Толі в очі.

– Кто такой?

– Говорит, что вы давно знакомы. Он не назвался.

– Чего пришел?

– На бой пришел. Спортивный такой парень, тренированный.

– Пусти, я погляжу. Черт его знает, кто такой. Может, и впрямь боец хороший, – підліток побіг, а повернувся не сам, поряд із ним ішов високий хлопець, на ньому були шкіряна куртка та модні джинси, на плечі висіла велика сумка.

– Привіт, Толю, я до тебе.

– О, ля, ты! Ты чего забрел? Ты же ушел давным-давно, я забыл уже про тебя, – підвівся, подав прибулому руку.

– Ходімо, поговорити треба.

– Так говори.

– Не при них, – пішов, Толя – слідом.

Вони сиділи на підвіконні в коридорі. Толя роздивлявся хлопця так, ніби побачив його вперше після двадцятирічної розлуки.

– Ну, говори, чего пришел. Ты же не на бой посмотреть пришел, я знаю.

– Так, на бої нема часу ходити: роботи багато. Але мені гроші потрібні, Толю. Багато грошей і не тільки зараз. Мені десь на півроку потрібен стабільний прибуток.

– Ну, ты сказанул! – засміявся, потім змовк. – Да где же я тебе денег возьму? У меня нет, ты-то знаешь.

– Знаю. Я не прошу. Я кажу, дай заробити.

– Марк, ты офигел совсем. Куда тебя в бой? Тебя же поломают. Тут не бойцы – звери.

– Толю, я знаю, що не в балетну школу прийшов. Дай мені шанс, чуєш?

– А зачем тебе деньги? – пильно подивився на нього.

– Це мої справи, Толю. Я не скажу.

– Не скажешь – на ковер не выйдешь. Все, – підвівся, пішов коридором.

– Стій! Мені на програму.

– Не слышу, – озирнувся.

– Я програму веду на радіо. Директора притисли, він хотів мене на хер вигнати, я пообіцяв грошей більше дати, він згодився. Не буде грошей, програму закриють.

– Это вот эту, что типа «Я и моя страна»? – підійшов до Марка, здивовано дивився йому в очі.

– Ну.

– Ты нормальный? Из-за программы башку подставлять? Да тебя покалечат, парень. Ты слышишь? Все, не будешь драться. Точка.

– Толю, ця програма для мене важливіша за здоров'я, життя і все, що є дорогого. Важлива за неї тільки мама. Я вийду сьогодні, хоч ти вмри, – скочив з підвіконня, кинув сумку на плече, узяв Толю за руку. – Дуже треба, Толю, дуже!

– А че, денег больше совсем негде взять? – уже поблажливо.

– Ні.

– А сколько надо?

– Тисячі три доларів.

– Бля, мне жаль тебя против Рафика выставлять. Он же убить может. Но ты реально пять штук поднимешь.

– Він хто?

– Он боксер хренов. Но у него рука железная. Бьет, что ядром, голова на хер отлетает, – сплюнув на підлогу.

– Я не боюся, Толю.

– Ладно, выйдешь во второй паре. Сначала с Саней попробуешь, это каратист из Броваров. Побьешь его, поставлю тебя против Рафика. Нет – значит, нет, пойдешь домой и больше не приходи.