"Тук... Тук... Тук..." -цокотить годинник над великим дзеркалом. Воно-заручник цієї кімнати,її невільний і єдиний свідок.

"Кап... Кап... Кап..." - капає кров із чисельних ран. Сп'янілий від алкоголю і наркотиків розум вже не розрізняє стоп-слово серед хвиль крику.

"Чому вона кричить? Це ж не боляче?! Це приємно."

Кімнатою пливе запах крові. Крики стають тихішими. Замовкають. Розум тьмариться, а тіло падає на ліжко. Вона проводить рукою по свіжих ранах, викликаючи слабкий стогін. Темно-сірі очі дивляться з ніжним докором.

– Люблю, - під час поцілунку вона ковтає солонувато-солодку кров коханої.

– Люблю, - шепочуть губи у відповідь.

"Тук... Тук... Тук..." - їх серця б'ються одночасно.