В забутій країні

Уявіть собі, які почуття охопили мене, людину, якій над усе на світі дорожчі спокій і наука, коли я прочитав про таємниче вбивство Шівнатха Джаухрі! Особливо вразила мене примітка наприкінці статті; там говорилось, що в кімнаті, де знайдено труп, поліцейські побачили на підлозі поряд з тілом Шівнатха намальоване крейдою зображення людини з лисячою головою. Поліцейські не звернули на це ніякої уваги, але я зразу ж подумав, що вбивцями могли бути тільки люди, які сповідали релігію Стародавнього Єгипту: адже на підлозі було зображено староєгипетського бога потойбічного царства Анубіса з головою шакала (поліцейські думали, що то лисяча голова). У мене враз виникло багато запитань, але відповіді я не міг знайти.

Ми знаємо, що Стародавній Єгипет з його звичаями, релігією та мовою почав занепадати зразу після перської навали, ще в VI столітті до нашої ери, [6] і його культура поступово злилася з культурою інших народів. І от у мене, професора історії стародавнього світу, є незаперечні докази того, що кілька років тому в місті Данапурі, недалеко від Патни, Шівнатха Джаухрі вбили люди, в яких збереглася релігія і звичаї стародавніх єгиптян, що жили на берегах священного Нілу.

6

Ідеться про поразку, що її завдав Єгипту 525 року до нашої ери перський цар Камбіз; він удерся в цю країну і підкорив її.

Я відклав газету, перевернув амулет і почав уважно розглядати відшліфоване зелене черевце жука. Коли я ближче підніс жука до лампи, мене пройняв дрож, а серце забилося. Я й раніше не раз бачив чудові пам’ятки культури Стародавнього Єгипту, прочитав чимало написів на кам’яних плитах, але такого не відчував ніколи. І раптом мені здалося, ніби чийсь голос каже мені: “Стережіться Псаро!”

Розділ II ЖУК-СКАРАБЕЙ

Тепер треба розповісти про Серафісів амулет. Безперечно, це надзвичайно гарна й коштовна пам’ятка старовини. Мені здається, що його навіть порівняти не можна ні з якими іншими відомими нам амулетами у вигляді священного скарабея. Але насамперед дозвольте познайомити вас із справжнім жуком-скарабеєм, а не з його кам’яним зображенням.

Жуки-скарабеї належать до підродини жуків-гнойовиків, що входять у родину пластинчатовусих підряду різноїдних жуків з ряду твердокрилих, або просто жуків. З давніх-давен безліч жуків-скарабеїв водилося на берегах Нілу; це були, так би мовити, своєрідні санітари, тому вони давали населенню величезну користь. Стародавні єгиптяни вбачали в жуках-скарабеях надприродну силу і вважали їх священними, як биків, шакалів та ібісів. Воно й не дивно: за тих давніх часів наші предки обожували багато явищ природи і молились різним богам — часто тими богами були представники тваринного і рослинного царства.

Жука-скарабея — він одночасно і бог Хепер — єгиптяни зображували або як жука, що стоїть на крузі, або як істоту з тілом людини і головою жука; так само, як Анубіса — у вигляді людини з головою шакала, Тота — людини з головою ібіса, Гора — з головою сокола. Бога-скарабея Хепера стародавні єгиптяни ототожнювали ще з богом сонця Ра.

Я не хочу довго затримуватись на староєгипетській міфології — читачеві досить знати, що скарабей, як вірили єгиптяни, мав багато надприродних властивостей. Стародавні єгиптяни, звичайно, бачили користь, яку давали жуки-скарабеї: вони знищували усяку гниль і цим очищали землю від старого, померлого та давали початок новому життю. Тому бога Хепера, чи бога-скарабея, в Стародавньому Єгипті вважали богом здоров’я і довголіття. Металеві або кам’яні статуетки цього бога ставили поряд з тілом покійника. Під час розколин мало в якій гробниці не знаходять зображень бога-скарабея.

Скульптурні зображення жука-скарабея, надзвичайно майстерно, з точно додержаними пропорціями вирізьблені з таких твердих порід, як подібний до мармуру вапняк, кремінь та нефрит, свідчать про високий рівень образотворчого мистецтва у Стародавньому Єгипті. І проте ще раз повторюю, я не бачив досі такого гарного жука-скарабея, як Серафісів амулет.

На ньому були викарбувані дуже дрібні ієрогліфи — мені довелося читати їх з лупою.

На спинці жука було намальовано Хепера; він плив човном по священному Нілу. Бог-скарабей сидів на помістку з написом “Мітні-Хапі”, відомим мені ще з папірусу Мене. Біля його ніг звівся на задні лапки і розгорнув крила жук-скарабей, а трохи осторонь стояв бог потойбічного царства Анубіс із схрещеними на грудях руками й дивився в обличчя Хеперові. Обабіч човна виглядали з води квіти лотоса, шанобливо схиляючи перед богами свої гарні голівки.

Черевце жука було плоске, а не опукле, як спинка. Воно зацікавило мене значно більше, ніж зображення Хепера, яке я вже бачив не раз. У нижній частині амулета вирізьблено напис; Ієрогліфи добре збереглись, і я легко прочитав їх через лупу. Наводити тут переклад усього тексту дослівно немає потреби, тому я тільки коротенько перекажу його.

У перших рядках говорилось про те, як можна пройти до Серафісової гробниці. Щиро признаюсь: пояснення здалося мені таким заплутаним, що я нічого не второпав. Розібрав тільки, що біля входу до гробниці стоїть статуя бога сонця Ра, а поряд із нею на стіні зроблено ієрогліфічний напис. Треба якимось особливим, “таємним”, способом з’єднати Серафісів амулет з ієрогліфами на стіні, тоді двері самі відчиняться, і можна буде вільно ввійти всередину.

Напевне, це нагадує вам слова “Сезаме, відчинися” із казки “Алі-баба і сорок розбійників”. Правду кажучи, я теж спочатку подумав те саме. Я багато років вивчав культуру Стародавнього Єгипту, усім серцем любив її і прочитав не один магічний напис; отож я не повірив цим рядкам. Але трохи згодом я збагнув, що в написі не було нічого магічного. Річ була в тім, що двері до гробниці разом з написом на стіні правили за своєрідний замок, подібний до тих замків “із секретом”, які тепер продаються у магазинах. До цих замків не потрібні ключі — вони відчиняються і зачиняються самі, якщо поставити в певній послідовності окремі літери й цифри, зображені на них. Але тоді я не звернув належної уваги на ці рядки.

Більшу частину напису становило “Закляття скарабея”. Ви знаєте тільки небагатьох староєгипетських богів, а єгипетського вчення про перевтілення і зовсім не знаєте, отже, не варто перекладати все “Закляття”, де згадується цілий ряд богів та різні міфологічні легенди. Тому я дам лише вільний, значно скорочений переклад цього уривку.

“ЗАКЛЯТТЯ СКАРАБЕЯ

Серафісову гробницю вічно охоронятимуть невсипущі вартові, які грудьми своїми оборонятимуть тіло князя Фів. А якщо смертні знімуть руку на жерців, що охороняють гробницю, то боги зійдуть на землю з чотирьох сторін неба і жорстоко покарають убивць.

Скарабей проклинає того, хто перший спробує пробратися до гробниці, і попереджає, що сам Анубіс одведе цього зухвалого блюзніра туди, де його спіткають вічні страждання. На того, хто посміє вкрасти жука-скарабея, щоб заволодіти з його допомогою скарбами із Серафісової гробниці, спаде навіки прокляття бога Хепера. Злочинець ніде не врятується від оборонців Серафісового тіла, які переслідуватимуть його по всій землі. На кожному кроці його чекає тільки лихо, і, доки амулет буде в нього, не знайде він спокою. А якщо він насмілиться перейти Країну сонця, де беруть початок червоні води Нілу, то загине серед гарячих і мертвих пісків”.

Я навіть думки не допускав, що в цьому написі є хоч крапля правди, і тепер, коли вже минуло багато часу, я бачу, що міркував слушно, — як виявилось, у “Заклятті” дуже мало правди.

Я не знав, що робити з Серафісовим амулетом. Очевидно, жук-скарабей належав тепер мені: в музеї він опинився цілком випадково, а його справжній власник — старий Рамешвар — відмовився од нього. Напевне, я вже найближчими днями відніс би жука до себе на роботу і передав би у власність музею, якби не сталась от яка подія.

Вранці, коли я снідав, до кімнати ввійшов слуга й сказав, що мене хоче бачити якийсь добродій. Я подумав сердито, що зараз зовсім не час для візитів, але все-таки пройшов у свій кабінет. Слуга привів туди раннього відвідувача. Це був високий чоловік, дуже примітний на вигляд. Його лисину оточував вінчик чорного волосся; він не мав ні вусів, ні бороди, але шкіра на щоках та підборідді була в нього така темна, неначе він не голився кілька днів. Великі чорні блискучі очі свідчили про тверду вдачу цієї людини.