"Веста" не знає пощади
Шрифт:
Недєльський послужливо глянув на свою руку і остовпів: годинник зник, на загорілій руці біліла тільки смужка від ремінця. Князь Ночі, задоволено посміхнувся, вийняв з кишені годинник і, вишукано вклонившись, віддав його Недєльському.
— Але ж, пане Палля, це не мій годинник!
Князь Ночі трохи збентежився:
— О, пардон! Яка неуважність. Це справді мій власний годинник, який я нещодавно забрав од годинникаря.
Він швидко взяв у Недєльського красивий золотий годинник, знову засунув руку в кишеню, витяг звідти нікельований годинник марки “Победа” і віддав сержантові. Потім Палля легенько стріпнув пальцями обох рук, наче хотів струснути з них пил, досить квапливо вклонився Недєльському і пішов собі вулицею, залишивши остовпілого юнака на тротуарі.
У
— То був дуже елегантний чоловік, — говорила вона, усміхаючись на саму згадку про незнайомого відвідувача, — такий культурний, пристойний.
— Ви всіх клієнтів запам’ятовуєте так докладно? — запитав трохи здивований капітан, коли касирка досить точно описала йому особу незнайомця.
Касирка поблажливо усміхнулася.
— Всіх-то ні, але виплачувати по триста тисяч доводиться не кожен день. На таких клієнтів мимоволі звертаєш увагу.
Вони розмовляли в огородженому скляному боксі каси, закривши завіску, щоб уникнути цікавих поглядів з залу. Капітан дістав з папки фото Згожельського, Галки, Гомолякса, але касирка рішуче заперечила:
— Ні, це не він.
І вона знову почала вихваляти його елегантність, словом, повторила все те, що Завірюха вже чув і записав. Тому капітан чемно, але твердо перебив її:
— Якими банкнотами ви виплатили йому гроші?
— Звичайно, п’ятисотками. І так була така купа грошей, що набив повний шкіряний несесер — такий невеличкий чемоданчик з замком-блискавкою, знаєте? — пояснила точніше.
Капітан занотував собі опис чемоданчика, потім запитав, чи може вона сказати номери виплачених банкнотів.
— Аякже, — спокійно відповіла касирка. — Я ж мусила йти по таку велику суму в банк, бо в нас не було стільки грошей. І там мені видали банкноти нового випуску.
Касирка знайшла відповідну квитанцію, і Завірюха почав виписувати серії та номери виплачених банкнотів.
— Скажіть, будь ласка, — спитала вона, бачачи, як старанно капітан переписує цифри, — хіба той пан якийсь злочинець?
— Боюсь, що так, і навіть неабиякий, — відповів Завірюха, не відриваючись од роботи.
— Боже мій, а такий витончений, пристойний мужчина, — зітхнула жінка і, хвилинку подумавши, запитала знову: — А якщо він прийде ще раз, то що мені зробити?
— Наказати вартовому негайно затримати його. Ви дістали б тоді велику нагороду, — сказав Завірюха. — Але можете заспокоїтись, вдруге він сюди не прийде, — додав, усміхаючись.
— Хто знає, хто знає… — сказала касирка і почала пудрити ніс перед невеличким дзеркальцем. Завірюха спочатку тільки посміхнувся на її зауваження, пояснюючи його надмірною впевненістю жінки у своїй привабливості. Проте в голосі жінки було щось таке, то примусило його задуматись. Капітан перестав писати і уважніше глянув на касирку.
— А чому ви думаєте, що він може прийти вдруге? Жінка оглянулася навколо, наче в тісному боксі міг бути ще хтось, крім них, і таємниче прошепотіла:
— Бачите, він тут дещо загубив і може повернутися, щоб забрати.
— Загубив?! — Завірюха аж підвівся з стільця.
Касирка відсунула шухляду і вийняла з неї щось невеличке, загорнуте в папір.
— Ключики від чемодана! — сказала тріумфально. Мабуть, випали з кишені, коли виймав авторучку, щоб розписатися. Мені віддав їх клієнт, який стояв за ним у черзі.
— Ключики від чемодана!.. — Обличчя у Завірюхи розчаровано витягнулось. А проте він узяв пакетик. Розгорнувши його, справді побачив два плоскі, нікельовані ключики, зв’язані синьою тасьмою. Були замалі, щоб на них могли залишитися придатні для слідства відбитки пальців, до того ж їх тримала й касирка. Завірюха почав знову загортати ключики, і тут його увагу привернули чорнильні літери на папері. Капітан розгорнув аркушик і прочитав: “8 вересня 195… Класна робота. Задача № 18. З двох місць А і В вийшли
назустріч один одному два поїзди. Перший з них повинен прой…”Почерк був дитячий, круглий, нетвердий. Папір у клітку свідчив про те, що аркуш вирвано з учнівського зошита. Тільки тепер в очах Завірюхи з’явився блиск зацікавлення.
— То ви загорнули ключики в цей папір?
Ні. Так мені подав клієнт. Він бачив, як у чоловіка, що стояв попереду, щось випало з кишені, але нічого не сказав, бо думав, що то навмисно викинутий клаптик паперу. А коли наступив на нього, відчув щось тверде. Але той, хто загубив, уже пішов.
Це був слід! Якщо пощастить, то вони зможуть швидко встановити, хто одержав триста тисяч з рахунку Августа Рема. Капітан раптом заспішив, касирка аж здивувалася, що могло так його вразити. Невже той дурний клаптик паперу з фрагментом арифметичної задачі.
3
В таку хвилинку краще було не попадати під руку капітанові. Завжди врівноважений і спокійний Завірюха був тепер немов заряджений динамітом. Обличчя його стало грізне, навіть секретарка уникала погляду начальника, ховаючи голову за купою паперів. Справа в тому, що цей день приніс чимало новин. І всі — одна гірша від іншої, і кожна підточувала будівлю, яку з такими зусиллями спорудив капітан.
Насамперед з Кракова надійшло повідомлення про наслідки обшуку в майстерні церковних виробів у приватній квартирі Яна Галки. Не знайдено нічого підозрілого, нічого такого, що могло б з’ясувати, які речі зникли з сейфа Рема, що пролило б світло на роль янтарних мундштуків з написом “Йоганн Ліпперт і К°”. Не було навіть доказів того, що Ян Галка займався контрабандою срібла. Срібного злому було стільки, як і вказував Мирослав Згожельський: отож встановити, що срібний “бублик”, якого пан Гомолякс усе ще возить у запасному колесі свого автомобіля, виплавлено саме з того срібла, яке пересилав Згожельський, не пощастило. Може, Галка дістав тривожний сигнал від спільника і встиг знищити сліди, які компрометували його? Теж ні! Телефон і листування Галки постійно контролювалися. Ретельно реєструвались і всі особисті та телефонні зв’язки Гомолякса і Згожельського, а це ж тільки вони могли повідомити Галку про “провал” у ювелірному магазині. Крім того, виявилося, що Галки в цей час не було в Кракові — за три дні до обшуку він виїхав у справах торгівлі до Гданська. То були факти, точно встановлені і перевірені. І все-таки Галка не міг бути невинним. Його попередили про майбутній обшук. Але хто і як?
Не менш неприємним було й друге повідомлення-Встановили, що Август Рем справді одержав через митницю одну посилку, яку вислав Йоганн Ліпперт з Відня, і в ній було, згідно з описом, сто годинників марки “Лонжін”. За цю посилку не взяли мита на підставі поданого Ремом листа з Бюро імпорту точних приладів. Звернулися по телефону до Ковальського; той встановив, що в день, коли одержували посилку, Август Рем у складі службової делегації був у Кракові. А посилку одержано в митниці у Зомбковіцах! Правда, це був тільки один випадок, і стосувався він лише ста годинників, але хто міг певно сказати, що митні власті вже переглянули всі документи і що серед них більш немає квитанцій, підписаних Ремом? Та й однієї цієї посилки було досить, щоб похитнути основну тезу капітана, що сам Рем не був злочинцем.
Обшук, проведений на квартирі, де останнім часом жив Чорна Ручка з дружиною, теж не дав нічого. “Ніяких предметів, що могли б мати відношення до злочину, не знайдено”, — відзначав протокол проведеного обшуку.
Єдину позитивну звістку надіслала експертиза. Експерти вважали, що анонімку, яку в свій час одержав Завірюха, було написано на друкарській машинці з магазину Мирослава Згожельського. То був важливий доказ проти Згожельського, але цей факт не давав нічого нового для всієї справи. Якраз навпаки, в світлі нових фактів можна було припускати, що за допомогою анонімки колишні спільники просто намагалися звалити вину на мертвого товариша і таким чином відвернути увагу міліції від себе. Тому й повідомлення експертизи не розвіяло тяжкого враження від інших похмурих звісток.