Вирвані сторінки з автобіографії

А я хочу ту історію розказати, бо вона в літературі мало розказана. Не заохочувався такий розказ за радянських часів! Безперечно, вона може бути не всім цікавою, моя заглибленість в історію. Але я й не наполягаю. Не нав'язую. Я лише показую і розказую. Я кажу: замисліться. Це з нами було. Це геополітичне поле Європи, де витворилася унікальна модель співжиття різномовних і різновірних людей, які в часи лихоліть співіснували краще, ніж БЮТ із НУ-НС у час миру. Чи нема підстав для розмислів?

Зараз дуже вигідний час для війни, а не для освіти. Я маю на увазі війну в ширшому значенні, ніж просто газова чи політична війна. Бо це свідома війна з українством, війна з моральністю, вселюдськими чеснотами. Тут надто багато зацікавлених і надто багато жертв. Той, хто не підкутий знаннями чи допитливістю до знань, подеколи й не спроможний сам розібратися в тому, що ти йому пропонуєш.

Так, у мене є речі, які я сама розумію, занадто гарячі, пульсуючі, як кров із розрізаної вени; вони не так швидко будуть сприйняті. Як та ж «Мама Маріца...» Але я завжди знаю, чому я у творчості йду таким шляхом, а не іншим. Чому я обираю людину в історії, а не людину на карнавалі. Хоча історія - це також частина великого карнавалу...

Але жодна критика і жодна похвала не псує мені кров. Бо я не полюю за нею. Та, зрештою, ніколи не вступаю в полеміку з «полемістами» моїх творів.

Я, швидше, мисливець за людиною в часі і в собі.

Але коли це стосується історичних реалій - тоді я можу ставати лютою. Бо я захищаю не себе. Я відстоюю те, чого моє покоління не вчило в школі - історію України. Зараз вже вчать. Але я не люблю чорно-білих кольорів, однозначних тлумачень і переписування подій із точністю до навпаки. Правда завжди посередині. Вона подеколи також малоестетична з точки зору однолінійних.

Зате читачів я завжди «моніторю». Моє незмінне відкриття впродовж останніх років - російськомовний читач! Це диво! І це правда. І я знаю, що його прибуває.

Не прибуває лише української політики в російськомовних областях України, чим, до речі, дуже успішно користає армія оплачуваних українофобів. А там, на Сході, - не менші українські патріоти ніж на Волині. Це я точно знаю. І це стосується не літератури. За це я взяла би румунського бука (палицю тобто) до наших вітчизняних політиків. У такий спосіб за часів Румунської держави карали тих, хто не дотримувався законів держави.

6. ЛЮБОВ - ЦЕ ВІДВАГА

Та понад усе - моєю творчістю рухає любов. А її формула проста і дуже-дуже однозначна: любов - це відсутність страху і це відповідальність за того, з ким ти поріднений серцем. Все решту має дуже мало значення. Щоб не сказати, не має значення жодного. Тоді можна розкошувати, маючи одну валізу на двох, але повне серце. Я знаю, що таке рай у халабуді з п'ятдесятьма копійками в кишені. Тому мені ніколи не буде страшно навіть у палаці. Життя утратить барву, коли я відчую, що моє серце порожнє до того, кого я люблю, чи коли, боронь, Боже, спорожніє серце того, хто любить мене так само.

Творчість - це також любов. Вона невичерпна, вона безконечна, якщо ти допитливий і не лінивий.

Творчість - це також безстрашшя, відвага.

І так само, як і любові, я не хотіла би позбутися цієї відваги до останнього подиху.

ТЕЗИ [29] (до виступу на презентації книжки «НАЦИЯ» і «ДАРУСЯ СЛАДКАЯ» у Москві, листопад 2007 року»)

Проблема любой нации через очень пристальное увеличительное стекло ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ психики, поступков, действий - это, на мой взгляд, предмет исследования для каждого серьезного писателя. Иногда я употребляю выражение «Писатель, находящийся в сознании», то есть, СОЗНАТЕЛЬНОГО писателя.

29

Текст у повній версії книжки

Чем можем быть привлекательна наша культура для внешнего мира? Некой не-разгадкой. Исследованием ментальных, исторических и т. д. особенностей.

Примеры: Маркес, Кобо Абэ, Акутагава, Павич...

Ясунари Кавабата получил Нобелевскую премию «за писательское мастерство, с исключительной яркостью выражающее суть японского способа мышления»(!!!!!)

Неужели современной цивилизации нечем больше заняться, чем познанием сути японського мышления? Ан, нет! Видимо, суть таких познаний может приблизить к разгадке сути «японского чуда»? Не в ментальности ли человека кроется ключ к разгадке более глобальних вещей?

РОЗШИРИТИ....................................................

У Ольги Кобылянской есть чудесное выражение: «я прилипла к земле. Как крестьянин... А они умирают от тоски за землей».

Я не умираю от тоски за Родиной. Она у меня есть и никто никуда ни от кого не денется. Ни я от нее, ни она от меня. Но иногда мне кажется, что мое слово кровоточит от тоски и печали, потому что мы - Украина - не распознаны сами собой и не распознаны миром. Либо распознаны так искаженно, так тенденциозно, что одной писательской жизни не хватит опровергнуть эту печаль.

И вот эта невыносимая печаль заставляет меня нажимать на самые болевые точки истории и человека, заставляет пробираться в самые что ни есть пограничные зоны обстоятельств, психики. Туда - что находится за гранью среднестатистического понимания. Либо вообще незнания.

Поэтому я иногда кажусь сама себе кротом, сыщиком, хирургом, диагностом, реаниматологом, травником, исповедником для всех, рожденных под «мышкой» моего компьютера. Но я никогда не выступаю прокурором для своих персонажей. За что, кстати, мне часто достается. Я адвокат даже последнему негодяю.

РОЗШИРИТИ....................................................

«Нацией» и «Дарусей сладкой» я предложила вариант испытаний украинского человека историческими жерновами начала и середины XX века. Если точнее, кровоточащими обстоятельствами, историческими кровоподтеками, ссадинами. Они бьют рикошетом в день сегодняшний.

Жизнь испытывает человека ежедневно. Неважно, чем. Всемирной глобализацией, птичьим гриппом, бедностью, славой. Ведь перестройка, Армия Людовая или Армия Краевая, расширение границ НАТО или границ ЕС - это только обстоятельства. Это КАПКАНЫ, ЛОВУШКИ, расставленные на человека, как капканы на зверя.

И мне как писателю интересно исследовать поведение, но главное - мотивацию человека в границах этих ловушек. Исследовать не сами ловушки, а человека в них. Я просто выбираю исследование тех капканов, которые кажутся поучительными для меня как писателя, либо для тех, кто будет осмысливать мои книги.

История всегда обманывает и оставляет на произвол совестливых и порядочных людей. И вот человек остается в своем укрытии, в бункере своих страданий. Я стараюсь исследовать каждый миллиметр этого «бункера».