Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)
Шрифт:
Р-а-а-нок! Не ранок, а вірші!
Угорі – небо. Внизу – земля. А передо мною ставок…
Ви знаєте, що таке ставок?
Це така велика-велика глибока з землі тарілка, а в ній не «Supe а lа peisanne» (так у «Ренесансі» пишуть), а вода.
А у воді – риба, раки.
Моє завдання як рибалки впіймати оту рибу, а коли трапиться, то й рака.
Це одно.
Друге: мати з отого всього: 1) насолоду, 2) відпочинок душі моєї розхристаної і 3) юшку із свіжої риби.
Для того з собою взяв:
а) Обов’язкову постанову № 118 Харківського губвиконкому (правила, як ловити рибу),
б) сантиметр,
в) циркуль,
г) парасолю (сонце!),
д) кошика, де вмістилося б півдесятка тарані, пляшка
е) посвідчення особисте,
є) учотну картку,
ж) удку,
з) жінку.
Все, значить, що полагається. Закинув…
– Клюйоть, дядя?
– Проходь! Проходь! Свого часу клюніть!
Пішов… І вже здалеку на голос «Гречаників»:
Удіть, дядя, удіть,А вечерять чтось-то будіть.«Смійся, – думаю, – смійся!»
Перші дві з половиною години стоїчно дививсь у ставок і думав: «Отже, дивись: кисень з воднем, яке-небудь Н2O, а скільки риби має…»
А я, можна сказати, людина, homo, а хоч би тобі паршивенька тулька!..
Коли це: плиг-плиг-плиг! Поплавок!
Сіп!
– Є!! Ага! Лови, жінко, лови-лови-лови! Держи! Впіймала?
– Є!
– Карасик? Давай сантиметр. Давай циркуль. Давай обов’язкову постанову Губвиконкому. Як там сказано? «Карась не менш як три вершки. Міряти від середини ока до задньопрохідного плавника». Добре! Шукай око!
– Є!
– Шукай середину ока! Найшла? Став сантиметр. Та-а-ак-с! Держи! Шукай задньопрохідний плавник!
– Я не знаю де!
– Шукай ззаду! Раз задньопрохідний, значить, ззаду! У проході! Найшла?!
– Та нема!
– Зоологію забула? Чого вас по тих гімназіях учили? Давай сюди!
– Ой! Уже!
– Що вже?!
– Виплигнув! У воду! Он-он-он! По-о-о-плив!
– От іще! А ще й на курсах була! І у Вукоопспілці [49] служила! Паршивої риби не вдержиш!..
49
Вукоопспілка – Всеукраїнська кооперативна спілка.
…Плиг-плиг-плиг! Поплавок.
– «Прочая риба»?! Скільки там для «прочої» одміряно?
– Три вершки!
– Давай сантиметр! Око є! Перевертайсь, «прочая». Де тут у тебе той «плавник задньопрохідний»?.. Нема! Дивись: плавника нема! Щука од’їла! Як же тепер?
– А я не знаю!
– Викину! Іди назад у став! Плавають тут без «задньопрохідних»! А потім відповідай!
– О-о-о! Рачок! Іди, йди, йди! Ну, дивись, як там раки? Де їх вимірять?
– Два вершки! Від кінця голови до кінця хвоста!
– Давай сантиметр! Почнемо від голови.
– Та то ти з хвоста починаєш!
– Як із хвоста?! Це ж «шийка»! А на шиї й голова!
– Та то хвіст, а не шия! Сам нічого не знаєш, а лаєшся!
– Не все тобі ’дно, чи од хвоста до голови мірятиму, чи від голови до хвоста?
– Ну?!
– Вершок і сім восьмих! Іди к чорту! Пливи! Не міг на паршиву восьмушку вирости?! А теж лізе!
…Ходім додому!
Вечеряв «дядя» не «чтось-то», а тараню.
Вишневі усмішки київські
Чий Шевченко?
– Наш Шевченко!
– Ні, наш Шевченко!
– Та ні, таки наш Шевченко!
– Наш!
– Наш!
А як насправді, чий же Тарас Григорович? Наш чи їхній?
– Їхній!
Факт! Що факт, то факт, нема де правди діти – їхній…
– Який там, – вони кажуть, – Шевченко революціонер, коли він і віру, і церкву, і Бога так поважав, так славословив, так шанував!
І що ви на це скажете?
Правда!
Читайте, як він
до цього всього ставився: Храми, каплиці, і ікони,І ставники, і мірри дим,І перед образом твоїмНеутомимії поклони —За кражу, за війну, за кров,Щоб братню кров пролити, просим,А потім в дар тобі приносимЗ пожару вкрадений покров… [50]Бачите?
Пожар, небезпека, згоріти можна, загинути – раз плюнуть, а ми, незважаючи на це все, в огонь, мовляв, ліземо, щоб свиснути покров і Богові в дар принести…
50
Храми, каплиці і ікони… – цитата з поеми Т. Г. Шевченка «Кавказ».
Хіба це не любов, не самопожертва?
Хіба це не повага до релігії, до церкви?
І це ще не все…
У поемі «Іван Гус» Тарас Григорович просто кричить за автокефальну церкву:
Автодафе! Автодафе!Гуртом заревіли…«Автодафе» – це тоді так звалась автокефалія.
Можна дуже багато з Шевченкових творів таких прикладів понаводити, але гадаємо, що досить буде й тих.
Далі…
Відношення Т. Г. Шевченка до панів. Безперечно, дуже симпатичне. Та й інакше й бути не може. Сам кріпак, змалечку вихований на панській ласці, він все своє життя про панів ізгадує. Устами героїв своїх віршів він їм шану і дяку віддає…
Послухайте, з якою любов’ю Лукія («Відьма») розказує дівчатам про те, як вона пана любила:
А вона їх научала,Як на світі жити;Розказує, як і вонаКолись дівувалаІ як пана полюбила,Покриткою стала.І як стригою ходила,Близнят породила.……………………Усе, було, розказує,Але плачуть дівчата,Та христяться, жахаються,Ніби пан у хаті…Ви бачите, з якою любов’ю ставилося населення до панів. Проста дівка Лукія настільки любила пана, що не одну дитину йому народила, а цілих двоє. І дівчатам потім розказує. Дів чата з радості аж плачуть, і в екстазі їхньому їм навіть пан увижається («Ніби пан у хаті…»).
Далі…
Ми вважаєм Шевченка за борця за волю. Помиляємося ми. Шевченко любив неволю. Він її навіть ідеалізував.
Пригадайте:
Заснули, мов свиня в калюжі,в своїй неволі… [51]«Свиня в калюжі»… Верх блаженства… Ми ж прекрасно всі знаємо, що ніхто так красиво себе не почуває ніколи й ніде, як свиня в калюжі…
Далі…
Помиляємося ми так само, що Шевченко ненавидів царів. Чому ми це приписали Тарасу Григоровичу, я просто не розумію. Він же ясно й недвозначно каже:
51
Заснули, мов свиня в калюжі, / в своїй неволі… – неточна цитата з вірша Т. Г. Шевченка «Ликері» («В святій неволі»).