Вогнесміх (1988)

Ауробіндо зважився на рішучий крок. Він відкинув усе, що було до нього, і посмів заявити, що нічого ще не досягнуто, що протидіючі сили містифікують основні вектори преображення, що шукачі надто надіються на архаїчні, традиційні методи, котрі показали свою неспроможність. Останні чверть віку він практично був у повній самотині, заглиблюючись у глибини власного психокосмосу, щоб знайти універсальний шлях для кожного шукача до трампліна метаморфозу. Йому пощастило — так стверджувалося — опанувати ступенем суперсвідомості, надментальності. Він нібито бачив нові обрії, але разом з тим небувалі нагромадження косності, звірячості, духовної убогості, безмірне болото інерції, скелю байдужості — все, що оточувало психосферу людей. «Чим більше копаєш, тим густіший сморід лине до неба», — з гіркотою казав він.

А потім — смерть. Тривіальна смерть, як і у всіх. Ми були розчаровані. Ми чекали метаморфозу за життя. Ми чекали, що Гурудев стане молодим, юним і поведе нас до оази Преображення. Матір заспокоювала нас, твердячи, що Шрі Ауробіндо воскресне, що вона допоможе йому вернутися звідти, з іншої площини буттєвості. Минали роки. Могила учителя покривалася пилом часу і байдужості. Ми зрозуміли, що воскресіння не буде. Матір теж перетворилася в стару бабцю — ясну, мудру, просвітлену, але таку, як і всі ми, далеку від можливостей метаморфозу.

У цей час я отримав листа від свого давнього знайомого з Калькутти. Це був багатий чоловік, мільйонер. Він вважав мене своїм гуру, наставником, інколи навідуючись до Пондишері для духовних бесід. У листі запитувалося, чи міг би я завітати до Калькутти бодай на день-два для дуже серйозної розмови. Якщо моя відповідь буде позитивна, він пришле свою людину з автомобілем. Я відчув по тону листа, що сталося щось трагічне, і дав згоду. Незабаром прибула машина і мене повезли на віллу, що містилася на околиці Калькутти, в бамбуковому гаю. Я був прийнятий мільйонером та його дружиною, як найшанованіший саньясі, як махатма, хоч завжди заперечував дроти таких стосунків між людьми.

Вони розповіли, що багато літ чекали спадкоємця і нарешті мають сина. Проте їхня радість виявилася передчасною: дитя вело себе якось дивно, рухи не координувалися з поглядом, втопленим в одну точку. Мати догадувалася про страшну правду, але до року не хотіла бентежити чоловіка. Нарешті про це сказав домашній лікар. Покликали офтальмолога, він підтвердив підозріння матері: дитя народилося сліпим. Око було ясне, чисте, але нервові шляхи були десь блоковані, і фахівці вищого класу, запрошені на консиліум, нічого путнього не могли запропонувати.

Можна зрозуміти відчай батьків. Вони довго побивалися в пошуку виходу. Нарешті згадали про мене. Я здивувався, запитавши, чим можу зарадити? Будь-якої дотичності до лікарських справ я не мав: хіба що можу передати недужій людині, котрій вкрай необхідно допомогти, частку своєї психоенергії. І то лише при гострій кармічній потребу бо розбризкувати направо й наліво динамічну силу життя, насичуючи нею патологічні тіла, як це роблять європейські «екстрасенси», неприпустимо. Такі хворі стають паразитами, споживачами чужої вітальності, а свою власну — занедбують, замулюють.

Подружжя виклало мені свій план. В моє розпорядження давалися необмежені кошти, аби лише я став гуру, наставником, вихователем їхнього сліпого сина. Оскільки карма судила йому в цьому житті перебувати в пітьмі, то вони готові на будь-які жертви, щоб інше світло — духовне, сердечне — осяяло душу спадкоємця. Відкрити йому красу вищих світів, захопити прекрасною міфологією, ввести у сфери нетлінної радості післясмертних можливостей. Я зрозумів план батьків: вони жадали дати сину замість природного щастя — підробку, зробити глядачем і слухачем ціложнттєвого спектаклю, втішної духовної комедії, головним режисером і виконавцем якої був би я, наставник і гуру їхньої сім’ї.

Ясна річ, я категорично відмовився, пояснивши блюзнірство такого плану. Нагадав батькові про основну концепцію всякого серйозного духовного пошуку: жодних ілюзій!Завдання йоги і духорозкриття — руйнувати бастіони майї, а не творити нові. Гурудев Шрі Ауробіндо відкинув навіть свої феноменальні психічні досягнення, щоб спробувати осягнути трансформацію у суперментальність, у новий стан свідомості. Мені, чела великого духовного шукача, не годилося ставати факіром для розваги ущербної психіки. Батьки були у відчаї, питали поради, І тоді я запропонував їм свій план, ідея котрого прийшла в медитації. Оскільки вони пропонували великі кошти на виховання сина, то краще ці можливості використати для здійснення грандіозного психоексперименту — довголітнього й серйозного, в якому братиме участь не лише їхнє немовля, а й інші діти, обійдені долею. Деталізації не було, а лише натяк. Все інше мало прийти в пошуку, в розробці. Коротко про суть плану.

Малося на увазі створити для сліпих дітей колонію в усамітненому місці, краще всього — на віддаленому пустельному острові десь в океані. Брати дітей таких, у котрих ще не сформовано психотрафарет ущербної істоти, які ще не відають про своє «каліцтво». Вони виростатимуть і розвиватимуться в таких умовах, поміж такими наставниками, де жодна людина не натякне їм про сліпоту. Мають бути розроблені специфічні педагогічні прийоми, йогічні експерименти, вправи, що стимулюватимуть розкриття нових, небувалих можливостей і чуттів. Я виходив з тої передумови, що психофізіологічний тип людини Землі створився стихійно, природно, як опосередкований, зрівноважений інструмент еволюції, закривши разші з тим шлях до вияву безлічі інших можливостей, які дрімають в глибинах нашого єства. Справді, навіть муіа бачить у ширшому, глибшому діапазоні радіаційного спектра, ніж ми, люди. Птахи, комахи, звірі незміряно чутливіші від нас щодо слуху, нюху тощо. Прагнучи відшкодувати свою ущербність, ми творимо механічні аналізатори для вивчення багатомісного світу, тим самим прирікаючи на деградацію свої природні чуття і стаючи на заваді виникненню нових, потенційних рецепторів та органів.

Я був переконаний, що дитя, котпе не відає про свою «неповноцінність», виявить в себе інші можливості спілкування з природою, а якщо цей процес саморозкриття поставити під йогічний контроль, доцільно спрямувати, то можна отримати феноменальні результати. З’явиться істота, про яку мріяв Шрі Ауробіндо: вільна від патологічної психосфери Землі, від її історичних апендиксів та забобонів. Готова для судженого польоту в нові, всеосяжніші площини і сфери буття. Нова людина не тільки буде відчувати себе повноцінною, а й перевершить можливості «звичайних» жителів планети.

Кілька днів збентежені батьки перетравлювали мою пропозицію. Зрештою згодилися. Що їм залишалося робити?

Мільйонер пустив у дію свої можливості. Було оформлено акт придбання цього пустельного острова у якогось місцевого вождя на довічне користування, тим більше, що тут ніхто ніколи не жив, окрім чайок, черепах та різних комах. Побудовано віллу з необхідними приміщеннями й службами, висаджено пальми, споруджено причал для суден. Вирішено уникнути енергокомплексів та механічних пристроїв, навіть найпростіших. Поясню, чому це так. Вихованці мають виростати в атмосфері повної самодостатності, суверенності, відрубності. Жодного натяку про Землю, її історію, людство, соціальні та всякі інші проблеми. Вони — пташенята Гнізда Радості, їх доглядають наставники та учителі, послані Материнським Птахом, котрі допоможуть їм оволодіти майстерністю польоту, щоб повернутися до рідного простору, де ширяють інші зоряні птахи. Ви хочете мене перебити, мадам? Чую ваше запитання: я сам виступав проти майї, ілюзії, а тут сформував нову міфологію, цілий ілюзорний світ? Так? Помиляєтесь! Відомий нам історичний світ — то конгломерат химеричних ілюзорних тенденцій безлічі поколінь і племен, родів і релігій, забобонів і консервативних вірувань. Я ж одмів будь-які стереотипи минулого, давши алгоритм найпростішої основи: ти — дитя всеосяжних можливостей, ти — птах з прекрасним прийдешнім, для якого відсутні межі й заборони. Лише від тебе залежить, що ти з себе зробиш, від твоїх зусиль і духовної напруги. Розумієте, мадам, що така відсутність заборон і засторог дає колосальний імпульс для самотворення, зосереджує духовну потугу дітей для осягнення небувалого. В звичайному житті сучасників міріади впливів, жадань, тенденцій, поривань, сумнівів, табу, покликів, суперечок та інших вихорів психожиття руйнують цільність, моноліт душі, розпліскують на безліч крапель, і що може осягнути така обкарнана, обкрадена істота? Це — обезкрилений птах, рудимент, огризок, ніщо.

Доки мільйонер займався юридичними проблемами та готував матеріальну базу колонії, я підшукав групу наставників з числа послідовників Шрі Ауробіндо. Довелося багато попрацювати, щоб всі вони зрозуміли задум та його перспективи. Не все йшло просто: були сумніви, дискусії. Та зрештою виробилася монолітна думка — експеримент потрібний, цього вимагає сама ситуація Землі. Тут не могли вкрастися жодні застереження морально-етичного плану. Адже ми не обкрадали дітей, не позбавляли їх щасливої перспективи, а, навпаки, могли подарувати їм такі обрії існування й відчуття, котрих не відали інші люди… так звані «нормальні» люди…