Вогнесміх

У цьому зародку є алгоритми й програми багатьох допоміжних ЕОМ-роботів, котрі мають будувати периферійні вузли: матеріал для них — будь-які породи гранітів, базальтів. З них я отримую речовини такої пластичності, твердості й витривалості, які вимагаються. Це досягається методом гармонізації елементів. Не розумієте? Твердий горішок навіть для сучасних консервативних металознавців та фізиків… Зміною алгоритму я даю наказ переходити на будь-який рівень масштабності конструювання.

Можу дати наказ — перетворити всю планету, весь її матеріал в гігантський космічний корабель. І все це — за незначний період часу. Основне — завершити «Раму» — мою «першозиготу».

— Ви певні, що це не фантом? — обережно запитав Гриць. — Невже пощастило так далеко вирватися за рівень глобальної технології?

— Я нікуди не виривався, — зневажливо махнув рукою Тао. — Всі ці можливості є в кожної великої держави. Просто бюрократичні структури обмежують дослідження, гальмують політ думки. Гори вражаючої інформації наявні в світових патентних бюро, але хто їх осмислює? Для цього потрібні синтетичні уми. Повірте мені — все це так. Слухайте далі… Основне — чіткий алгоритм першозадуму, формалізований у вичерпній, точній, оптимальній програмі, опертій на «живу математику», котра оперує тотожностями-моделями, а не числами. Та ви повинні знати передумови альтернативної математики…

— На жаль, дуже поверхово, — зніяковів Гриць.

— От бачте, — іронічно підморгнув Тао, — сумніваєтеся в можливості мого проекту, живучи поряд з джерелом, котре напоїло мій задум. Ха-ха-ха! Диваки люди, адже так? Так от… Деталізацію формування комплексу реалізують ЕОМ-роботи наступної після «Рами» черги. Вони коригуються «першозиготою» («Рамою»), яка й надалі буде керівним центром, ревізором, «чакрамом» техноорганізму «Протея», нервовим вузлом, що здійснюватиме контакт між деміургом (тобто мною) і будь-якою акцією мого мислячого монстра, бо «Протей» не просто потужний корабель, а саме «жива» машина, «мислячий» космічний комплекс. Я навіть гадаю, що «Протей» буде своєрідним метаморфозом мене самого. Ха-ха! Не дивіться на мене оком психіатра! Ми живемо в божевільному віці, коли все можливе, все доступне… Згодом я зосереджу на «Протеї» генетичну інформацію всього людства і біосфери… А чого ж? Хіба теоретично це неможливо? А якщо можливо, то побудувати новий ковчег — справа часу й знань.

Гриць, відчувши, що інженера «заносить» десь у потойбічність, обережно повернув його до реальних проблем:

— А ви думали про наявність у світі потужної мережі оборонних комплексів? Досить вашому «Протеєві» з’явитися в повітряному просторі якоїсь…

— Дурниці! — обірвав Тао. — Мій «Протей» невразливий. Я можу пересуватися не лише в просторі, а й частково використовую флуктуацію часу. Поки що це не мандрівка в часі, а лише пульсація «минуле — майбутнє — сучасне» в межах десятків секунд, може, хвилини. Але цього достатньо для збереження невразливості. Як це досягається? Знову ж таки розгадку дає альтернативна математика цілості, що підійшла до розуміння світобудови як всеохопної променистої тканини буття. Образно кажучи, космос — ріка світлоносних капілярів, товща пульсуючих шнурів, по котрих передається інформація буття. Квантова механіка вивчає лише миттєвий зріз реальності, отже, має справу з частками, корпускулами, дискретностями. Але згодом вона ввійде у механіку всеохопності, яка вивчатиме динамічне життя світлоносної тканини вакууму поза деспотичною очевидністю миті.

Гриць пригадав, що такі думки висловлював брат Борис, думав про це і таємничий незнайомець Радісний, твердив подібні ідеї Юрій. Але все це було в теорії, а тут… реалізація? Як? І він прямо запитав Тао:

— Ви не могли б це пояснити якось популярніше?

— Охоче. Нагадаю вам про парадокс фотона… Як би вам сказати простіше? При досягненні ракетою першої космічної швидкості долається гравітація планети (чи зорі), тобто досягається невагомість. Так при досягненні швидкості С (300 000 км/сек.) зникає час. Бо справді, фотон, який мчить ось тепер від Сонця до туманності Андромеди… і він же, який туди прибуде через 2 000 000 років — це один і той же інформаційний імпульс. Час для нього (тепер — колись — потім) в цьому польоті зупиняється. Це означає, що Всесвіт «купається» в океані вічного часу, зв’язаний ним, як однією миттю, а ритміка тривіального часу (нашої історичної тривалості) є відносним утвором (відчуттям) дискретних тіл, явищ, істот — від первинних цяток чутливості матерії до вищих проявів свідомості, тобто час — лише нижчий аспект вічного єсть, потрібний на перших кроках формування «колискової» психіки. Зрілий розум входить у потік вічності й розуміє свою спорідненість з цілістю понад обмеженнями відносної ритміки.

— Пробачте, але ж ваш «Протей» сформовано з речовини. А речовина, частки з масою спокою, неспроможні переступити світловий бар’єр. Так твердить теорія відносності. Чи ви її заперечуєте?

— Не заперечую, — засміявся Тао, прикладаючи долоні до грудей. — Не думайте, що я пірат у всіх сферах. Але ви, молодий друже, повинні затямити основне: співрозмірності й константи світу виявлені стихійною творчістю першоелементів буття. Вони «слухняно» наслідують стереотип первісних імпульсів, що обумовили конструктивні закони відомого нам буття.

«Знову та ж сама ідея відносності законів, — подумав Гриць. — Може, ми справді підійшли до тієї межі, яку треба переступити?».

— Але настає час, — вів далі Тао, — коли мислячі істоти збагнуть можливість… точніше, відчують необхідність виходу з яйця стереотипу природи, і тоді «закони» будуть відкинуті, як риштування, а людина-деміург сама творитиме «закони» нового ступеня буття. Одним з таких ступенів є подолання променевого бар’єра. Це й дає змогу здійснювати флуктуацію в часі. Мій «Протей» разом з екіпажем може миттєво трансформуватися в інформаційний комплекс, локалізований у часовій флуктуації, скажімо, в межах ста секунд. Такий інформаційний пакет стає невидимий для звичайного ока, невразливий для сьогомоментної зброї, орієнтованої на очевидний потік часу. Я стаю фантомом для людей Землі. А разом з тим зненацька з’являюся там, де мені потрібно. «Протей» стає суперквантом у океані світлоносного вакууму.

— Але ж квант існує лише у польоті?

— Це помилка Ейнштейна (і сучасної науки). Є динамічні кванти, відомі нам, як радіація всіх спектрів. І є «спокійні» кванти, котрі є основою вакуумних глибин. Їхнє життя — віртуальна динаміка довкола певної точки. Такі кванти — підвалина буття. Наука ще лише торкається до цієї дивовижної таємниці. Мені пощастило зробити наступний крок. Інформаційний комплекс «Протея» може перебувати у «спокої» над якоюсь планетою, може входити в режим «польоту» по певному вектору і практично миттєво долати міжзоряні відстані. Суперквантовий «пакет» стає речовинним кораблем «Протеєм» з живими людьми на ньому там, де це потрібно мені. Мисляча істота направду стає жителем Всесвіту. А ми чекаємо «пришельців» з далеких світів. Ха-ха! Навіщо їм наша примітивна планета? Ось коли вийдемо з колиски, тоді, може, й знайдемо достойних колег.

— А енергія? Де ви добуваєте достатню енергію?

— Енергія? — здивувався Тао. — Кожна світлоносна нить торкається всього океану сил. Сучасна технологія гвалтує тканину буття, буквально витискуючи енергетичні запаси з органіки, або створюючи штучні «обвали» в радіоактивних речовинах. Це — варварство. Є можливість провести канали до вічної криниці сили, в якій ми купаємося, якою насичені. Туди я проникаю крізь «керн» будь-якого протона, будь-якої елементарної частки, що має в надрах «прохід» у всемірність. Але це вже не для популярного викладу. Захочете стати моїм побратимом — будете господарем дивовижних знань. Учителю, підтвердіть йому реалістичність моїх задумів. Жартую, жартую. Ви скоріше зробите його моїм супротивником. Але кажу вам відверто — марна справа. До вирішальної миті — лічені дні. Вибирайте — зі мною чи проти мене?

Минув, ще місяць чи півтора — Гриць не рахував. Знову бесіди з учителем Лі, з інженером-піратом, котрий інколи заглядав у затишну келію, викладаючи своїм гостям-полоненим запаморочливі, концепції світобудови та прийдешнього преображення планети. Хлопець, вислуховував його спокійно, доброзичливо, щоб не дратувати, а тим часом робив прогулянки довкола озера, приглядаючись до розташування вулканічних скель, проходів з прихованої лагуни у море, подумуючи про можливість захоплення швидкісного катера. Тільки на кого покластися? Учитель Лі типовий прихильник «ахімси», класичного принципу непротивлення, він пальцем не кивне, щоб прикласти десь силу, хитрість, погрозу.

Тим часом на острові тривала інтенсивна робота. Вже самого склепіння сягала верхів’ям циклопічна споруда, сформована з фіолетових шестигранників. І Гриць відчував, як у грудях росте тривога. Від безсилля бив кулаком по каменю, довгими годинами сидів на березі, марив далеким Дніпром, викликаючи в уяві Русалію. І радився з нею подумки. Але рішення не приходило.

Розв’язка настала зненацька. Одної ночі, коли Гриць дрімав, почулися далекі крики, прокляття. Він схопився з постелі, учитель теж не спав. У коридорі з’явився Тао, він був зосереджений, нахмурений, чорні очі горіли темним вогнем. Оглянувши полонених, він поволі сказав, і в словах його Гриць відчув гіркоту: