Вогняний вершник

Хвиля гніву й сміху хлюпнула в незримі стіни Тартара.

— А далі? — поцікавився Аріман, зберігаючи спокій і повагу до вченого.

— Далі нехай природа діє за власними законами. Вона знову створить нові системи, галактики, зорі. А може, щось інше. Та яке це має значення? Ми позбудемося пекучих проблем, а нові світи, де виникне молоде життя, вже не стануть замислюватися над смислом буття. Вони будуть жити. Просто жити, як жили наші предки…

— Але ж колись знову настане криза? — запитав Аріман.

— Може, але то вже буде не наша криза…

— Абсурд, — грізно сказав Головний Координатор. — Пробачте, але ж не можна серйозно обговорювати проекти самознищення. Досить! Тепер скажу я. Головний Координаційний центр підготував парадоксальне рішення, яке випливає із ситуації. Ми виходили з таких передумов: зберегти сучасні досягнення і знайти новий потенціал для згасаючої психіки. Пропоную: створити новий світ у першому ступені буття, в тримірному безмежжі. Основа програми: наш власний космічний код. Різниця: наш світ розвивався спонтанно, створений нами світ буде під нашим наглядом. Чую запитання: яка мета? Відповідаю: цілеспрямована еволюція, що приведе до появи мислячих істот. Нам необхідна буйна психічна стихія. З протиріччями, з пошуками, революціями, піднесеннями і занепадами, із сексом, про який ми знаємо лише з відгомону історичних хронік, та зрадою, з пориванням у незмірність. Це буде наша модель. Ми зможемо непомітно втручатися у плин подій, ставити низку експериментів. Більше того — ми використаємо їхню психічну енергію для збудження власної. Щоб змінити сонне життя системи, щоб вдихнути нові сили, треба могутній рівень потенціалу.

З місця схопилася Громовиця. Меркурій відчув, як холодок повзе в нього поза спиною. Зараз має щось статися. Вона схожа тепер на розлюченого древнього птаха. Очі палахкотять, рука простягнута до Арімана.

— Злочин! — вигукнула вона. — Злочин і ганьба! Те, що ми почули, — не достойно мислячої істоти. І це говорить Головний Координатор системи, яка осягнула семеричний цикл буття? Слухайте, Космократори, слухайте, Деміурги! Невже у вас підніметься рука творити світ для паразитарної мети? Невже наша психіка настільки деградувала, щоб спокійно прийняти канібальський проект, достойний передісторичних істот?

Амфітеатр мовчав. Аріман усміхався — саркастично, тонко.

— Афект! — спокійно сказав він. — Я розумію тебе, Громовице! Це твоя давня вада — кричати не подумавши. А коли добре помислиш, збагнеш принади нашого проекту! Де ти бачиш злочин? У чому? Ніякого насилля, ніякого порушення космічної етики. Ми дамо життя міріадам нових істот, ми дамо їм дарунок самосвідомості, радість світовідчуття…

Громовиця болісно сказала:

— Ти хочеш, Арімане, розв’язати проблему занепаду рабською силою іншої еволюції…

— Створеної нами, — зауважив Аріман.

— Яка різниця? — запитала вона. — Ми відповідаємо за кожний свій крок. Створивши мислячу істоту, ми не зможемо впливати на її свободу.

— Ми й не будемо впливати на неї зримо. Вона нічого не знатиме!

— Ще гірше! Таємний злочин?

— Досить, — сказав Аріман, і зловісні вогники спалахнули в його очах. — Ти внесла дисгармонію в роботу конгресу. Досить з нас власних проблем. Моделювання нового світу вирішить безліч загадок. Проект схвалено Координаційним центром. Його практично підготовлено до здійснення, йдеться про деякі уточнення…

— І вас не цікавлять інші можливості? — вражено запитала Громовиця.

— Я їх не бачу, — недбало сказав Аріман. — Пусті розмови. Дитячі прожекти.

— Ти деспотичний, Арімане. Ти забуваєш про Хартію космосу. Єдність — не підкорення всіх волі одного.

— Я це вчив у школі першого циклу, — насмішкувато заявив Аріман. — Це було тисяча шістсот циклів тому…

— Тим гірше. Ти забув про Хартію. Або зневажив її.

— Ти хотіла нагадати мені про неї? — роздратовано запитав Головний Координатор. — Для цього ти тут, Громовице? Горикорінь! У твоїй групі сваволя. Але досить про це! Я чекаю доповіді про експеримент. Звітуй перед конгресом. Ми хочемо знати про результати експерименту.

Горикорінь зробив знак Громовиці. Вона неохоче сіла. Тоді керівник групи Багатомірності важко пішов до центру амфітеатру. Став поруч з Аріманом. Пильно глянув у вічі Головного Координатора. Тоді звернувся до конгресу.

— Центр познайомив нашу групу з проектом дві спіралі тому. Було велено провести експеримент по створенню світу в обмежених масштабах. Ми вилетіли з батьківщини. Але експерименту не провели.

— Як? — здригнувся Аріман. — Перед цим ти сказав неправду?

— Я сказав правду.

— Експеримент проведено. Експерименту не проведено. Що за дикий алогізм? Ти вирішив зайнятися на конгресі софістикою?

— Ні! — твердо мовив Горикорінь, не звертаючи уваги на гнів Арімана. — Експерименту в об’єктивності ми не провели, але ми змоделювали його в психічному полі…

— Навіщо? — скрикнув Головний Координатор.

— Щоб знати наслідки.

— І що?

— Проект злочинний, — холодно відповів Горикорінь. — Громовиця висловила нашу спільну думку.

— Так, — дружно підхопили шестеро Космократорів. Аріман спохмурнів.

— Я бачу, ви прийшли сюди з провокаційною метою.

— Ми прийшли для вияснення істини, — достойно заперечив Горикорінь. — Психомодель показала, що штучно створений світ буде суперечливий і хаотичний. До стихійних протиріч будуть додані протиріччя нашого власного розуму. Адже творіння і творці нероздільні. Ми створимо космічну в’язницю. А оскільки істоти того світу будуть відчужені від нас, то безвихідь нашої психіки, наше безсилля, наші сумніви, наші проблеми стануть їхнім горем, їхньою мукою. Вони нестимуть кару за чужу провину. Я вже не говорю про те, що ми маємо намір обкрадати їх психічно. Це взагалі виходить за межі тисячолітньої традиції. Я відзначаю деградацію членів Координаційного центру системи. Це непокоїть нас. Ми пізніше запропонуємо конгресові переглянути склад Управління системою.

Присутні важко мовчали. Намагалися не дивитися один одному в очі. Наближалася гроза. Аріман стримався від вибуху. Сухо запитав:

— Альтернатива?

— Буде й альтернатива, — сумно посміхнувся Горикорінь. — Ми довго думали над кризою нашого людства. Це — закономірна ступінь. Після неї або нове піднесення, або загибель.

— І ваша група бачить вихід поза проектом? — насторожено запитав Аріман.

— Так.

— У чому він?

— Скажу. Це єдина можливість, але вона всеосяжна. Вона не деспотична, а еволюційна. Вона важка, але перспективна. В чому корінь нашої кризи? В обмеженості індивіда. Він — іскра безмежжя, але не безмежжя. Він хвиля в океані, але не океан. Отже, практично він ніщо перед безоднею несказанного. Чому ж ми дивуємось знеціненню смислу буття? Індивідуум затиснутий і позбавлений можливості далі пізнавати світ. Форма більше не приймає пової суті. Отже, треба зруйнувати тиранію форми.

— Як? — гостро запитав Аріман.

— Вихід за межі тіла. Об’єднання індивідуальної свідомості з полем безмежжя…

— І таким чином — втрата особистості?!

— Ні, завоювання нескінченності!

— Розчинення себе в океані безликості, — люто промовив Аріман.

— Ось чого ти боїшся? — насмішкувато сказав Горикорінь.

— Хто має особистість — той не втратить її! — вигукнула Громовиця, піднімаючи руку.

— Особистість здобуде небувалі можливості, — сказав Горикорінь. — Замість одного мозку — весь безмір, замість одного серця — єдине серце космосу, замість одного-двох друзів — вся багатолика мінливість психічного життя безміру. Небезпеки? Вони є! Але мета — прекрасна! Браття! Порівняйте: творення іншого світу і підпорядкування його своїй волі чи об’єднання власної психіки з космічним океаном? Вибирайте!