Я 11–17… Небезпечний маршрут

— Я все це розумію, — втомлено сказав Довгальов. — Біда в тому, що ворожі транспорти проходять безкарно.

— Чому безкарно? За допомогою вашого товариша наші льотчики вже пристосувались переймати їх. Та й ночі зараз коротші. Якщо будуть новини, дзвоніть.

Полковник Довгальов був, звичайно, вдячний командуючому за цю розмову, але він не заспокоївся. Полковник дуже добре знав Дементьєва і зараз був майже впевнений, що тільки нещастя могло завадити розвідникові вести далі роботу.

Тяжко було усвідомлювати своє безсилля допомогти Дементьєву. І просто нестерпно було думати про загибель його в останні дні війни.

Минув ще один день. Радіостанція Дементьєва мовчала. А вночі Довгальов одержав радіограму від іншої своєї людини з Н., яка понад два місяці не з'являлася в ефірі. В цій радіограмі Довгальов знайшов звістку про Дементьєва:

«Викрито капітана Рюкерта. Його вважають російським шпигуном. Утік під час арешту. Гадають — поранений. Проводяться ретельні розшуки».

Перша думка в Довгальова — наказати допомогти Дементьєву. Та, мабуть, нічого з цього не вийде. Людина ця працює техніком на телефонному комутаторі міста. Очевидно, йому лише вдалося підслухати розмову гестапівців. Та і як цей технік знайде у великому місті невідомого йому чоловіка?

Довгальов доповів про радіограму командуючому. Той помовчав і сказав:

— Будемо вірити, що Дементьєв сховався надійно. Будемо сподіватись на краще. Поздоровляю вас, полковнику, зі святом Першого травня! Між іншим, англійці повідомляють по радіо, що Берлін капітулював.,

Дементьєв загубив лік дням і ночам. Про те, що настало Перше травня, його повідомив доглядач музею. З нагоди свята старий приніс у підвал пляшку вина, і вони розпили її.

— Хай живе Перше травня! — урочисто промовив Дементьєв, випив і здивовано озирнувся навкруги.

Підвал із низькою склепистою стелею. Навколо — купи ящиків. Скупі відблиски позолочених рам. У кутку — постать рицаря в панцирі. Все це осяяне тьмяним миготливим вогником свічки. Не думав і не гадав Дементьєв, що в його житті буде такий Першотравень!

— Я слухав Лондон, — тихо промовив доглядач музею. — Вони сказали, що Берлін здався.

Дементьєв вірив і не вірив у те, що почув, по обличчю його текли сльози.

— А чого вам плакати? — глухим голосом запитав доглядач. — Хай вони плачуть.

Дементьєв, звичайно, розумів, що капітуляція фашистської столиці — величезна подія, але все-таки це ще не кінець війни.

Всі дні під час хвороби Дементьєв тяжко переживав свою бездіяльність; майже кожної ночі йому ввижалося нічне море, по якому безшумно рухаються і швидко зникають чорні силуети транспортів.

Але тепер Дементьєв знав: Берлін капітулював. І в цьому є крихта і його воїнської праці!

Від усвідомлення цього мимохіть потекли з його очей сльози — сльози радісного полегшення і втіхи…

8 травня 1945 року загнані в мішок гітлерівські війська капітулювали.

В ніч на 10 травня радянські війська вступили в місто Н.

З першими частинами мотопіхоти в місто приїхали полковник Довгальов і його люди. На площах міста вже збирали полонених у колони.

Це була дуже відповідальна справа, бо багато гестапівців, переодягнувшись у солдатську форму, намагалися загубитись в одноманітній масі полонених. Але вони не користувалися прихильністю навіть серед самих німецьких солдатів. Раз у раз до радянських офіцерів зверталися полонені німецькі солдати з проханням перевірити незнайомців, які пристали до їхніх груп.

Так попався і гестапівець Крамергоф, той самий, який намагався арештувати Дементьєва.

Починаючи допит Крамергофа, Довгальов не знав, що перед ним гестапівець, який більш за будь-кого знає про долю Дементьєва.

Це вже з'ясувалося під час допиту… Мабуть, у паніці капітуляції, а може, і з метою маскування, Крамергоф загубив окуляри, і тепер, сидячи перед Довгальовим, короткозоро мружив очі, нервував, роблячи автоматичні жести рукою, наче хотів поправити або зняти окуляри.

Перші тридцять хвилин допиту Крамергоф відповідав коротко, явно не бажаючи розказувати подробиці своєї біографії і діяльності. Він сказав, що його звання — капітан, а тут він наглядав за евакуацією.

Довгальов удавав, що вірить йому, а насправді був впевнений, що німецький офіцер назвав чуже прізвище і взагалі багато чого вигадує.

Розмова тривала довго, і Крамергоф почав плутатися в сітях, хитро розставлених Довгальовим.

— Значить, ви відповідали за евакуацію військ?

— Ні… Я був тільки одним з офіцерів у досить численній групі.

— Хто очолював цю групу?

— Полковник Кунгель.

— Де він тепер?

— Не знаю. Він був недавно арештований.

— За що?

— Ваші літаки щодня топили транспорти в морі. Хтось повинен був за це відповісти.

— Чому постраждав саме Кунгель?

— Він відповідав за евакуацію.

— І вам удалося довести, що Кунгель мав зв'язок з нашою авіацією?

— Ні, не вдалося… — Крамергоф ніяк не реагував на слова «вам удалося». Він просто не помітив цієї пастки в питанні радянського полковника і говорив далі: — Винен, звичайно, був хтось інший. Коли Кунгеля арештували і віддали під суд, незабаром був викритий якийсь капітан Рюкерт. Його забрали разом з радіостанцією.

Довгальов мусив зібрати всю силу волі, щоб не виказати свого хвилювання.

— Цей викритий капітан Рюкерт у всьому зізнався? — недбало спитав Довгальов.

Гестапівець помовчав і відповів:

— Він утік.

— Утік, з-під арешту? Неймовірно! І зовсім не схоже на гестапо.

— Він був поранений. Знайдено сліди крові. Треба гадати, що він сховався десь і вмер од рани.

— Звідки вам відомі усі ці подробиці? — Довгальов дивився Крамергофу прямо в очі.

— Я… — Крамергоф на мить замовк.

— Так, ви… Звідки ви все це взнали? Ви ж займалися евакуацією, а не ловили диверсантів! Думаю, що ви не будете мене запевняти, що про Рюкерта повідомлялося в пресі?

— Бачите… — почав виплутуватись Крамергоф, — мій друг працював у гестапо, і він розповів мені.

— Прізвище друга? — швидко спитав Довгальов.

Крамергоф не відповів.

— Вигадавши друга, треба було одразу вигадати йому і прізвище. Для працівника гестапо така помилка непробачна.