Як ми говоримо

Слово вартокажемо тоді, коли хочемо висловити, що слід або не слід щось робити, що є в цьому потреба чи рація: «І справді варто було б попливти човном» (І. Нечуй–Левицький); «То видно, ще не варто над ним і сумувать» (Леся Українка); «Варто щось попоїсти» (Б. Грінченко) .

І - й - та

Між словами в реченні й між реченнями ми часто вживаємо сполучників іта й. Українська мова - милозвучна й тому пильнує, щоб не скупчувалось поряд кілька голосних або кілька приголосних. Для того, щоб ці звуки гармонійно чергувались, є в українській граматиці правило чергування, за яким звук ічергується з йна початку слів ( він іде, вона йде), а також коли ці звуки виконують функцію сполучника. На жаль, іноді забувають про це правило й пишуть: «Вона і він» замість - «Вона й він». Письменники, що дбають за високий рівень мовної культури в своїх творах, послідовно додержуються цього правила й ставлять сполучник і, якщо попереднє слово кінчилось на приголосну («Я прокинувся через те, що поїзд сіпонув і раптом пішов швидко».

– Ю. Смолич), та сполучник й, коли наприкінці попереднього слова стоїть голосна («Хоча сам він обертався повільно, проте робота в його руках якось ішла сама собою, швидко й до ладу» (О. Гончар).

Якщо між сполучниками іта йнема ніякої значеннєвої різниці, то сполучник таможе бути в значенні і(«Тільки він та вона, та старий, та стара…» - Дитяча пісенька), а також у значенні слова але(«Ой п'є Байда мед–горілочку, та не день, не два, та й не годиночку».
– Дума). Коли вживати сполучника тав значенні і, а коли ставити сполучник і– це питання здебільшого суто стилістичне: якщо в реченні вже є і, тоді для стилістичної різноманітності може прислужитися сполучник та: «Вона й її мати та багато інших людей знали про це»; «Батько наказав мені та його братові полагодити повітку». Сполучником тав значенні іпоєднуються також близько споріднені поняття, стани й явища, а крім того, стани й явища, одне з яких випливає з другого або зумовлюється другим, стани й явища, які чергуються: «батько та мати», «ходить та плаче», «сміється та плаче», «блискає та гримить», «кажуть та пишуть» і т. ін. Нема також ніякої значеннєвої різниці між словом алей сполучником тав значенні але отож, коли ставити те чи те слово - це питання лише стилю.

Як би не - хоч би як, який би не - хоч би який

Часто помиляються в тих випадках, коли будують українську фразу за зразком російських висловів как ни(«А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь»), какой бы ни(«Какой бы ни был результат, а работать нужно») й кажуть та пишуть: «Без освіти нічого не осягнеш, як би не хотів того»; «Не тонкощі сюжетоскладання, якими б не були вони винахідливими, цікавлять нас». Таке калькування російських, висловів інколи навіть не дозволяє гаразд зрозуміти фразу, наприклад, перше речення, сказане вголос, можна зрозуміти й так: «Без освіти нічого не осягнеш, якщо того не хотів». Щоб такої плутанини не було, треба висловлюватись правильно по–українському: «Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів»; «Не тонкощі сюжетоскладання, хоч би які винахідливі вони були, цікавлять нас». Так усталилося в нашій класиці й живому народному мовленні, отож нема чого від цього відступатись: «Не до пари голубоньці горобець, хоч який він прехороший молодець» (Л. Глібов).

Так само російському вислову что бы нивідповідає і український хоч би що(«Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак…» - М. Чабанівський); так само й російським висловам кто бы ни, где бы нивідповідають українські хоч хто, хоч де(«Хоч хто казатиме, - не слухайсь»; «Хоч де будеш, то я тебе знайду».
– Словник Б. Грінченка).

ЧАСТКИ

Ж, же, а, бо, но

Частка ж (або, якщо попереднє слово кінчається на приголосну, же) в одних випадках відповідає російській частці же як ось, приміром, у приказці: «За моє жито мене ж і бито», в інших – ні. Скажім, у фразі «Та ти ж сам бачив» частка ж більше відповідає російському слову ведь: «Да ведь ты сам видел». Бувають випадки, коли в українській фразі краще поставити сполучник а, хоч у відповідній російській фразі стоїть частка же: «Братья работали, я же сидел» – «Брати Працювали, а я сидів».

Частка ж (же) часто надає фразі підсильного пояснювального (або виправдувального) характеру: «Я ж не хотів цього»; «Я ж не думав, що так воно обернеться», – хоч ліпше «Та я не хотів…»; «Та я не думав…».

Інколи російській частці же відповідає українське бо: «Та йди–бо сюди!»; «Та годі–бо тобі!», – або частка но: «Сядь–но та розкажи»,

Лише, тільки, лиш, лишень

Дехто з сучасних журналістів і молодих письменників так уподобав слово лише, що забув про близьке тільки і, нехтуючи навіть стилістичні вимоги, раз у раз тулить це лише, як в оцій фразі: «Він помітив їх лише тоді, як вони вибігли на узлісся; лише в одного з них теліпався за спиною автомат».

Істотної різниці між словами тільки й лише (або лиш) нема, але не треба збіднювати мову й користуватись завжди одним словом. Наша класика й народне мовлення не дають переваги якомусь одному, а, в міру потреби, користуються обома словами: «Тільки тоді і полегша, як нишком заплачу» (І. Котляревський); «Хотів говорити і не міг. Лише дивився» (М. Коцюбинський); «Усі дівки прийшли води набирати, лиш моєї милої не пускає мати» (народна пісня).

Близькою за звучанням, а інколи й значенням до слова лише (лиш) є частка лишень: «А покажи лишень, скільки в тебе грошей?» (Г. Квітка–Основ'яненко). Але здебільшого ця частка стоїть із дієсловом у наказовому, способі й відповідає російській частці -ка (смотри-ка, скажи-ка): «Стривай лишень! Чи чуєш? Щось плаче за ворітьми» (Т. Шевченко); «Куди вам! Підіть лишень умийтесь!» (М. Номис). Через те, що для першого значення цієї частки є аж три синоніми, краще користуватись нею тільки в другому значенні: «Дай лишень прикурити»; «Скажи лишень, де ти вчора була?».

Не то, не то – чи то, чи…

Часто трапляється помилка навіть у сучасних художніх творах типу: «Не то справді хотів спати, не то тільки вдавав, що хоче». Такого вислову нема в українській мові – його механічно перенесено з російської, де цілком природно звучить фраза: «Не то действительно хотел спать, не то делал вид, что хочется». По–українському відповідником до російського вислову не то – не то буде чи то – чи, наприклад: «Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було! Мені так любо, любо стало» (Т. Шевченко); «Одна з таких чи то каменюк, чи то маленьких скель стирчала тільки за метр від берега» (Ю. Шовкопляс).

Отже, й у фразі, наведеній на початку, треба було написати: «Чи то справді хотів спати, чи тільки вдавав, що хоче».

Не бійсь – надісь, мабуть, певно

«Не бійсь, уже хильнув десь зранку?» – пише автор оригінального оповідання й думає, що він висловивсь по–українському. Простий український читач, якщо він негаразд знає російську мову, де трапляється частка небось, може й не добрати глузду в вислові не бійсь, бо українською мовою такий вислів означає тільки заперечення з дієсловом у прямому значенні: «Не бійсь, Ольго, нічого, все буде добре!»

Відповідниками до російської частки небось маємо в українській мові частку надісь («Люди дивуються, що я весела: надісь, горя–біди не знала». – Марко Вовчок), прислівники мабуть («Скулився як! Мабуть, уже змерз, як той цуцик?» – Із живих уст) і певно («Уже, певно, візьме її за себе». – Г. Квітка–Основ'яненко).

З цього видно, що й авторові оповідання треба було написати: «Надісь (або мабуть чи певно), уже хильнув десь зранку».

Ні–ні та й… – гляди та й… – коли–не–коли

«Ні–ні та й піде на базар щось продати», – читаємо в одному перекладі з художньої літератури, а інколи такий самий вислів бачимо й в ориґінальній українській сучасній літературі: «Ні–ні та й вип'є чарчину, а тоді – другу, третю… і пустився чоловік берега». У кого є чуття мови – а воно буває й природжене, й вироблене внаслідок самовдосконалення, – той зразу відчує буквалістичність перекладу й неприродність вислову ні–ні в контексті українського твору: його скальковано з російського вислову типу: «Нет–нет да и соврет опять».