Ярлик на князівство

Його син Святослав І мав трьох жіночок, в тім числі й привезену ще Рюриком скандинавку Малфред. Князь Володимир Красне Сонечко мав шість жіночок — в тім числі й половецьку княгиню, візантійську принцесу і ще буцімто якусь «чехоню». Його четвертий син Ярослав Мудрий на одну половину скандинав, на другу половець, мав жону Інгігерду — дочку шведського короля Олафа Шетконунга.

Його син Всеволод І мав двох жінок — половчанку Анну і дочку візантійського імператора Константина ІХ Мономаха. Від цього шлюбу й народився Володимир Мономах, котрий мав за жону дочку короля Англії Гарольда ІІ. Це — Київська Русь.

Перейдемо, просвіщали його радники, — до Московської.

Засновник Москви Юрій Долгоруков по крові трохи англієць, трохи половець і водночас скандинав, але аж ніяк не руський. Його брат Мстислав Великий мав жону Христину, дочку шведського короля Стенкільсона…

Онук Олександра Невського Юрій взяв шлюб із сестрою хана Узбека Кончакою (у хрещенні Агафія). Після звільнення Русі з монголо — татарського іга руські великі князі, а потім царі й імператори тільки те й робили, що женилися на іноземках.

Сам Дмитрий Донськой видав своїх двох дочок за литовських князів, його син Василій І женився на дочці литовського князя Вітовта Софії, другою жоною Івана ІІІ стала Софія Палеолог, небога останнього імператора Візантії Костянтина XІ. В жилах Івана Грозного (перший російський цар) текла на три чверті руська кров і на одну чверть візантійських імператорів.

Ще до початку царювання династії Романових в крові царствених осіб та їхніх чад іноземної крові не було. Це були руські царі і по крові. Але вже Петро І мав двох дружин — Євдокію Лопухіну і Марту Скавронську (Катерину І), яка була дочкою шведа — квартирмейстера Рабе.

Починаючи з Петра ІІІ всі царствені престолонаслідники були німцями, що походили по Голштейн — Готторпській лінії — з невеликими домішками австрійської, англійської, голландської, датської і грецької крові.

— Он як?? — аж підскочив Йосип ІV, напівгрузин, напівруський, слухаючи свого радника. — Цікаво, цікаво!..

Син Петра ІІІ — не міг зупинитися радник, — і Катерини ІІ (принцеса Ангальт — Цербська) Павло І був одружений на принцесі Луїзі Гессен — Дармштадтській (в хрещенні Марія Федорівна).

Син Павла І Олександр І женився на Луїзі Марії Августі, принцесі Беденській Дурлах (Єлизавета).

Другий син Павла І Микола І женився на принцесі Луїзі Шарлотті Вільгельмині ІІІ (Олександра Федорівна). Син Миколи І Олександр ІІ женився на принцесі Максиміліані Вільгельмині Августі Софії Марії Гессен — Дармштадтській (Марія Олександрівна). Син Олександра ІІІ Микола ІІ, останній російський імператор взагалі і династії Романових в тім числі, женився на принцесі Алісі Вікторії Олені Луїзі Беатрісе Гессен — Дармштадтській, дочці Людовика ІV (Олександра Федорівна).

Ось такою онімеченою закінчила своє царювання династія Романових.

— Герр Йосип онімів від щастя? — доноситься в його роздуми чийсь владний голос. — Ще б пак! Таку лялечку відхопив, як арійська білокура бестія, принцеса Марія! Чути хрюкання.

Герр Йосип нарешті повертається до дійсності.

Його (а заодно і «арійську білокуру бестію») вітає сам рейхсканцлер. Треба було дякувати главі уряду Великої Німеччини за милість і за такий щедрий дарунок.

— Чи, може, герр Йосип не згоден взяти принцесу Марію за велику княгиню? Так ми їй швидко знайдемо іншого жениха!

— Так, так, я згоден! Згоден! — майже вигукує великий московський князь. — Як завжди, виявляючи турботу про московітів, Велика Німеччина в особі пана рейхсканцлера, виявила і цього разу ласку, подарувавши мені незрівняну принцесу Марію — білокуру арійську бестію! Історія матримоніально — шлюбних відносин російських князів, царів та імператорів переконує мене, що мені, як великому московському князеві з ласки братньої Великої Німеччини не тільки можна, а й треба женитися на німкені — в даному разі на принцесі Марії з династії Гогенцоллернів, з роду самого прусського короля Фрідріха Вільгельма. А любов… Як співала колись одна популярна співачка: все можуть королі, лише одного вони не можуть… Так, так, женитися по любові [2] . Але сподіваюся, що принцеса Марія народить мені спадкоємця? Майбутнього продовжувача моєї влади. Рейхсканцлер хрюкнув, що означало в нього сміх і майже весело вигукнув:

2

А втім, і в монархів іноді була любов — траплялося й таке диво. Писав же Петро І своїй жіночці Катерині найніжніші записочки, типу: «Катеринушка, друг мой сердешнинькой, дай Боже в радости и скоро вас видеть в Питербурхе…» (Востаннє Петро І назвав свою жіночку «Катеринушкой» в жовтні 1824 року, коли дізнався, що «Катеринушка» йому нахабно і майже відверто зраджує з іншим — дізнався, як і годиться мужу, останнім, коли всі при дворі вже знали і йому та «Катеринушке» поперемивали всі кісточки…

— О, так, так! Якщо принцеса Марія ще до шлюбу зуміла народити трьох дітей, то, гадаю, в законному шлюбі неодмінно подарує князеві довгоочікуваного спадкоємця!

— Я вірю, що принцеса Марія ощасливить спадкоємцем великий руський наро…

— Московський, герр Йосип, — безцеремонно перебив його рейхс-канцлер. — Або — московітів.

— Звичайно, це я і мав на увазі, — швидко погодився герр Йосип. — Я вірю в творчу потугу великого московського народу… Тобто московітів, — швидко поправився він, загледівши тінь невдоволення на холенім арійськім лиці глави уряду, що попри ту холеність (так писали навіть у пресі) насправді було мужикувато — простецьким. А сам подумав: «Гаразд, німчура. Товчи мене в грязь, але я все одне — великий князь. І я перетворю московське князівство на царство руське. Дасть Бог, навіть в імперію. А що гнуся перед тобою, німчику, не злиняю. Руські князі більше ста літ гнулися перед ханами Золотої Орди, а все одне взяли над ними гору — такі ми, руські…» А вголос додав: — Я твердо вірю в творчу потугу русь… е-е… московського народу.

— І в чому, цікаво, полягає така непохитна віра в творчу спромогу маленького московського народу, герр Йосип?

— А в тому… — великий князь на мить задумався, наче щось пригадуючи:

— Дозвольте, ваша величносте, розповісти одну притчу.

— Тільки коротко.

— Що таке Рос…

— Московія, — перебив його рейхсканцлер.

— Це я і маю на увазі — Московія. То що таке Московія і московський народ? Ми — не Європа. У нас будь-який п’яний сантехнік (сантехніка беру як приклад) за пляшку, даруйте, водяри, натворить таке, що і англійські академіки не розберуться.

— І німецькі теж? — посміхнувся рейхсканцлер.

— І німецькі, даруйте, теж. Трапляться, приміром, негаразди з водопостачанням. Приїде інженер… Хоч і електронщик — дарма! Довго будуть длубатися в системі водопостачання, заглядаючи в документи, креслення, а чим все закінчиться?

— «Треба кликати Федю». Приходить…

Власне, якось дістається Федя. Сантехнік. Інженерної освіти у нього — нуль. Та й шкільна не вище п’ятого класу, що їх він сяк-так колись якось пройшов. Власне, його протягли за вуха. До всього ж він постійно і міцно п’яний. Як чіп. Себто ще напівживий. І ось він приходить туди, де й інженери — електронщики не можуть дати ради, кілька хвилин, отруюючи всіх перегаром самогону, длубається викруткою і …

І — все…

Сантехніка працює.

— Так таки й працює? — гмикнув недовірливо рейхсканцлер.

— Так таки й працює. Вже працює. Після того, як п’яний і ще трохи живий Федя подлубається у ній своєю бувалою в бувальцях викруткою… То в якого ще народу ви знайдете такого Федю? В жодного… А в Росії… Пардон, в Московії вони на кожному кроці. Чим і сильна завжди була Русь, а потім і Росія. Ось чому я вірю в творчу потугу русь… себто московського великого… себто малого народу.