Язиката Хвеська

— Зараз перевіримо, — по можливості сухо і діловито відповів черговий.

На щастя, майор Шалига саме поїхав кудись по термінових справах. Тому старший лейтенант прийняв Соломонове рішення — він зняв трубку і подзвонив капітану Середі.

Нехай сам розбирається. Зробити послугу такій жінці офіцер вважав своїм першим обов'язком.

Підходячи до кабінету капітана Середи, Павло Шалига почув з-за дверей сміх.

Коли бути точним — два сміхи. Вірніше, два варіанти сміху: густий чоловічий і дзвінкий жіночий.

Смикнувши двері, він зрозумів, що програв. Як би там зараз не повернулася ситуація, капітан Середа вже був нейтралізований. Господар кабінету сидів навіть не зі свого боку службового столу, а зручно, зовсім по-домашному вмостився навпроти гості, ефектної білявки в такій міні-спідниці і з таким декольте, від вигляду яких навіть зразковому сім'янину Павлові Шализі стало не по собі.

Офіцер і білявка пили коньяк, заїдали конфіскованим у «блакитного» злодюжки шоколадом і вели явно задушевну розмову. З появою Шалиги капітан навіть не підвівся, як прийнято при появі старшого за званням, та ще й працівника Главку. Він остаточно розслабився, і Шалига насилу стримався, аби не зірвати на ньому свій праведний гнів.

— Драстуйте, — посміхнувшись одними губами, він простягнув білявці руку, та ледь торкнулася її своїми наманікюреними пальчиками, і навіть від такого легенького дотику через тіло майора пробіг електричний розряд. — Значить, ви маєте відношення до затриманого Максима Бойка?

Ірина кліпнула ляльковими очима.

— Він по паспорту мій рідний чоловік, товаришу начальник. І я прийшла його забрать. Ось, Віктор Вікторович каже, що він тут сидить.

Розпашілий від коньяку та хтивості Середа розвів руками. Шалига міцніше стиснув зуби: з цим козлом він ще поговорить.

— А як ви дізналися, що він саме тут, можна поцікавитись?

— Дуже просто, — знову кліпнула очима Іра. — Об'їздила на таксі райвідділ за райвідділом. Кругом питалася.

— Скільки встигли обшукати?

— Оцей — останній. Точно як у кіно: останній шанс, і він мій! — Іра троши подалася вперед, зробила круглі очі і навіть облизнула кінчиком язика пухкі губи.

Шалига визнав: аби така ляля запитала в нього, де її чоловік, він теж не довго б тримався.

— Ви самі додумалися так робити чи підказав хто?

— Подруга, — пояснила Ірина. — Вона так постійно свого алкана шукає. Знаєте, дуже часто знаходить його на вокзалі. Він там у міліції спить, його навіть уже протоколом не оформлюють. Кажуть, забирайте, бо…

— Ваш чоловік теж алкоголік? — перебив Шалига.

— Та ви що! — щиро обурилася Іра. — Хіба б я з таким жила? Просто робота така: може випити трошки і влізти в якусь пригоду.

— Я повідомив Ірину, гм, Григорівну, що її чоловік справді перебував у нетверезому стані, коли його сюди доставили, — швиденько втрутився Середа. — Тому не міг скзати, хто він такий. А документів при ньому не було. Тому ми й чекаємо, поки він протряхне. Ми ж не можемо тримати тут людину і приховувати цей факт. Так само я як офіцер міліції не маю права приховувати від дружини затриманого, що затриманий не зник без вісті, а знаходиться у нас, у безпечному, можна сказати, місці…

«Хоч тут викрутився, легенда залізна», — спробував заспокоїти себе Шалига.

— Ну, так я б забрала його і посадила б під домашній арешт, — перехопила ініціативу Ірина. — Ось ваш колега сказав — треба заплатити штраф. І я готова, раз треба.

«Цікаво, звідки ти гроші витягати будеш — практично ж гола», — мало не бовкнув Шалига, та замість цього повернув голову до розімлілого Середи.

— У нас є підстави тримати затриманого Бойка в камері?

Підстави, які були, після появи цієї блондинки зовсім не годяться. Її разом із Бойком не закриєш, і якщо його не випустити тепер, ця лялька точно піде далі по начальству.

Причому — в такому ж вигляді.

А начальство — теж люди. І Шалига, і Середа розуміли це, навіть не радячись.

— Нехай зробить вологе прибирання в камері — і до побачення, — милостиво махнув рукою капітан. — На перший раз, так би мовити. Трудотерапія.

— Почекайте, будь ласка, внизу, — звернувся Шалига до Ірини. — Повернемо вам вашу дорогоцінність!

— Заходьте ще! — вирвалося в капітана Середи.

Коли за білявкою зачинилися двері, Павло Шалига мовчки налив собі коньяку в склянку, на якій залишилися відбитки її помади, махом вилив алкоголь у себе, хукнув на долоню. Читати лекцію Середі він не збирався — все одно ситуація з Бойком чим далі, тим більше виглядала тупиковою.

— Єдине, що ми можемо — це набити йому морду без протоколу, — подав голос Середа. — І сказати, що так і було.

— Аби він справді признався і справа набула б розголосу, пальцями показували б на нас обох, — Шалига сів на стілець, який щойно обтирала своїми сідничками дружина Бойка, і закурив. — Так усе це справді скоро забудеться. Я наводив довідки: «Фокус-плюс» утратив до зниклого жіночого трупа інтерес. Один анекдот не можна розказувати два тижні підряд.

— Це вони сказали?

— Це я тобі від себе говорю, — Шалига знову налив собі і капітанові. — Тим більше, що годину тому мої хлопці накрили одну серйозну бандитську групу. Я пообіцяв, що «Фокус-плюс» напише про це першим. Все, до кінця тижня тема забудеться.

— І жінка його вчасно прийшла, — вставив Середа.

— Слину підбери! — прикрикнув Шалига. — Поплив тут… До речі, про камеру, яку треба мити — це серйозно?

— А що! — вигукнув Середа. — Не просто ж так його відпускати? Швабру в зуби і вперед!

— Давай, сам керуй процесом, — випивши, Шалига підвівся. — Я цього Бойка бачити більше не хочу. Навіть у страшних снах.

— А жінку його? — ляпнув Середа.

— З язиком обережно, — попередив Шалига. — Дивися: сам швабру візьмеш.

— У них там швабри нема, ти прикинь? Довелося оце все мити руками!

Ірина і Максим вмостилися вдвох у ванну, наповнену гарячою водою та піною. Глянувши на його розчепірені руки, Іра зітхнула і чмокнула по черзі кожну долоню.

— Мій ти бідненький… Нічого пояснити не хочеш, навіть тепер?

Під фразою «тепер» вона мала на увазі їхні дії відразу після того, як обоє нарешті переступили поріг квартири і зачинилися зсередини на новий замок. Спочатку не встигли дістатися до спальні. Потім, коли таки дісталися, подружнього ліжка їм виявилося замало.

— Мені б самому хто пояснив, — Бойко легенько хлюпнув на дружину водою. — Так чи інакше, вони вже самі, мабуть, зрозуміли, що забрали не того. І думали, як це краще викрутити. А тут ти вчасно нагодилася. Ось вони і сплели павутину брехні, яка влаштувала всіх і дозволила обом сторонам конфлікту зберегти обличчя.

— І все ж таки — за що тебе? — не відставала Ірина. — Це ж не просто так, коли хапають прямо на вулиці. Знали, куди йдуть, увірвалися в хату. Сусідка казала — ціла міліцейська операція. Невже і такі помилки бувають?