Ймовiрнiсть дорiвнює нулю (на украинском языке)

Ул вiв далi:

– У другому пунктi було сказано: "Якщо хмара антигазу, що перетинає орбiту Чеа, повнiстю знищить атмосферу i життя стане неможливе, вiдправити вiдiбраний загiн на Голубу планету. А населення, яке залишиться, трансформувати".

"На Голубу планету?"

Костя не запитав, а тiльки подумав. Та Ул зразу ж вiдповiв:

– Так. Це далеко. Три тисячi ангiв. Я покажу вам на зорянiй картi.

– Але ж у сонячнiй системi...

– Нема. Та, яку ви називаєте Венерою, занадто гаряча. Фаетон загинув. А ваша Земля... Тричi нашi кораблi вiдвiдували цей чудовий острiв життя. Рада вiдхилила пропозицiю iнженерної Академiї про колонiзацiю Землi. Ми не мали права, бо на нiй уже був господар. Ученi не помилилися. Я розповiм їм про нашу зустрiч.

Другий пункт ухвали вступив у дiю ранiше, нiж передбачалося. Чеа задихалася. Запасiв кисню бракувало. Атака антигазу тривала. Вiн iшов хвилями. I кожна хвиля "злизувала" частину атмосфери. Атоми антигазу мiрiадами дрiбненьких бомб вривалися в атмосферу, спалюючи її. I коли хмара, нарештi, вiдiйшла, Чеа була вже мертвою пустелею. А життя, загнане пiд землю, було на порозi агонiї.

Ми мали лише триста великих зорельотiв. Все, що ми встигли побудувати. Вони могли взяти майже сто тисяч чоловiк. Але ж вiдiбраному загоновi потрiбнi були машини, роботи, iнструменти. I Рада скоротила загiн до двадцяти тисяч чоловiк. Це були вченi, iнженери, лiкарi - двадцять тисяч, якi взяли на свої плечi долю мiльярдiв.

Кораблi стартували протягом десяти днiв. Я вилетiв на дванадцятому, разом з групою енергетикiв...

– А тi, що залишилися, вони...
– Морєв не мiг зразу пiдiбрати слово, вони всi... загинули?

Уява розгортала страхiтливi картини. Останнiй зорелiт зникає у фiалковiй безоднi неба, i на планетi настає мертва тиша. Все. Край. Разом з тишею в пiдземнi мiста заповзає жах. Мiльярди маленьких жахiв зливаються в один величезний i чорний, як нiч. Багатоголосий i слiпий, вiн стогне й корчиться в катакомбах Чеа, в мiстах-могилах...

Ул нерозумiюче глянув на Морєва.

– Ви питаєте про тих, що лишилися? Вони тут, - i зробив невиразний жест, - я покажу.

Коридори здавалися безконечними. Вони то сплiталися, утворюючи гiгантськi майдани, то роздвоювалися, розбiгалися в рiзнi кiнцi. Попереду засвiчувалися вогнi й гасли за спиною, як тiльки люди проходили далi. А на змiну їм спалахували новi. В однiй з лунких зал-майданiв Ул спинився й показав на стiну:

– Тут.

Вiн провiв по стiнi рукою, i вона засвiтилась холодним люмiнесцентним свiтлом, стала майже прозора i раптом щезла зовсiм. Вiдкрилося величезне примiщення, облицьоване темним металом. Вздовж стiн i посерединi нього тяглися багатояруснi стелажi, забитi з низу до верху срiблястими скриньками.

– Ось, - сказав-прорадирував Ул, - тут пiвмiльярда. Ми вiдправимо їх завтра. Перша партiя буде на Голубiй через сiм обертiв Чеа.

– Пил, - тихо промовив Костя, - цивiлiзацiя, яка стала пилом.

– Нi, не пил, - заперечив Ул.
– Ми довели рiвень трансформацiї до можливостi одержання кристалiчних структур. Це надiйнiше. Так, надiйнiше i легше повернути людину до початкового стану.

Космонавти очманiло дивилися один на одного. Ул якось дивно звузив очi i вперше вiд часу зустрiчi трiшечки розтулив рота. Вiн усмiхнувся: земляни здивованi, вони нiчого не зрозумiли.

"Решту населення трансформувати",- так було сказано в другому пунктi ухвали Ради. За тих умов це був єдиний вихiд. Адже вони не могли чекати так довго.

– То, виходить, вони живi!
– у Морєва шалено калатало серце.
– I отi вашi кулi з Ями?..

– Так, - передав обруч-перекладач думку-вiдповiдь Ула.
– За дев'ять рокiв вiдiбраний загiн пiдготував Голубу планету до прийому чеанцiв. Усiх шести мiльярдiв. Ми зараз тут, щоб виконати третiй пункт ухвали: "Провести повну евакуацiю". Кулi - це новий енергетичний метод долання простору, його розробили нашi вченi уже на Голубiй планетi.

Стiна почала тьмянiти й згасла. Примiщення, де зберiгаються мiльйони законсервованих життiв, поринуло в темряву. Людей знову прийняв лункий лабiринт коридорiв, що стоять на вартi бiля людей-кристалiв, якi заснули п'ятдесятитисячорiчним сном.

Триногий робот, що чергує бiля лiфта, вiдхилив сталевi дверi-люк, i сонце вдарило в вiчi слiпучим сяйвом. "Краб" осиротiло стояв на краю Ями, розчепiривши свої трубчастi ноги. Пiсок струмочками стiкав по жолобках мiж плитами. В глибинi Ями мерехтiли невиразнi тiнi.

– Але як же ви один упораєтеся з такою величезною роботою?
– запитав Костя.

– Нас десять. Товаришi працюють в iнших сховищах. Ми прийдемо до вас завтра, щоб довiдатись про життя на Землi.

Ул пiдняв обидвi руки над головою. "Краб" повiльно розвернувся й побрiв на схiд.

– Менi незрозумiло лише одне, - нiби сам до себе сказав Морєв, п'ятдесят тисяч рокiв, а Уловi не бiльше п'ятдесяти, по-нашому... Як же, виходить, далеко Голуба i з якою шаленою швидкiстю вони перемiщаються, якщо ефект часу такий величезний!

– Треба було запитати про корабель, - мовив Костя.

– У них нема корабля.

– Тобто?

– Вони повернулися так, як вiдправляють цi кристали. В кулях.

"Краб" прискорив ходу. Сонце сiдало. Тонколиста трава, кущики якої рiдкими сiрими плямами тулилися на схилах барханiв, стала наїжачуватися i згортатися в клубочки Крижане дихання ночi, яка причаїлася за обрiєм, обпiкало.

Вони були не далi як за два кiлометри вiд ракети, коли в навушниках почули голос Раєва:

– Морєв, Славiн, чому не вiдповiдаєте? Негайно повертайтесь на корабель. Одержано радiограму з "Мрiї-5". Вона прибуває завтра. Ви чуєте мене?

– Чуємо, - сказав Морєв, - не хвилюйся.

– Де ви пропадали?

– Були в гостях у марсiян.

– Дурнi жарти. Ймовiрнiсть iснування марсiян...

– Знаємо, - весело перебив Костя, - дорiвнює нулю.

– Саме так.