Юлія або запрошення до самовбивства

Мотоциклістка–поліцейська, вся в чорній шкірі, витка й прекрасна, як чорна змія, вискочила з–під повороту, різко загальмувала біля його машини, щось казала Шульзі, мабуть, нагадувала, що тут не можна зупинятися. «Тешеюор едерім» ^[27], — сказав він їй єдине, що знав по–турецьки, усміхнувся і пішов до машини. Спокуса жінкою — спокуса життям. Але він повинен перебороти спокусу.

Мотоциклістка погриміла далі, а він ніяк не міг потрапити підошвою черевика на педаль акселератора. Пальці його ніг стали чомусь липучі, так ніби між ними проступала кров. Він ворушив ними, тер один об один, як у дитинстві, коли снилося щось страшне і йому хотілося захиститися; тоді стало пекти в підошвах, так ніби сидить у запаленому німецьким термітом танку і вогонь охопив уже всю машину, підібрався йому до ніг, сягає вище й вище, він знає, що ось–ось вибухне боєкомплект, треба рятуватися, вистрибувати з баштового люка, летіти вниз, сторч головою на землю, забувши про триметрову висоту, про те, що весь простір довкола танка прошитий німецькими кулями і порятунку немає ніде, та однаково інстинкт самозбереження виштовхує його назовні, надто що так пече йому в підошвах, тому треба летіти, не гаючись, не вагаючись, не роздумуючи, летиш, як ангел, падаєш, як чорт, але падати будеш згодом, а спершу треба летіти, треба летіти, треба ле… і він кинув машину в прірву, і полетів, і вистрелив собі в голову, коли машина вже була в повітрі і коли за здивованим гарчанням двигуна і ревінням моря пострілу не було чутно зовсім, і нічого не було йому чутно, він летів у пучину, в хаос, летів у тишу, збавчу, вічну, неймовірно прекрасну.

Востаннє здригнувся для нього світ і згас навіки.

А тоді перед його духом, який у небесній легкості й радості злетів над умерлим тілом, непростежувано (в безнадії часів) і незбагненно (в тісняві земної юдолі) виник і вознісся її всемогутній жіночий дух, і сміявся, і плакав, і кликав, заманював за собою, до себе, у себе, і було в ньому таке нестерпно сліпуче сяйво і така незмірна ласкавість любові, що земною людською мовою і назвати їх незмога, бо немає в ній для того ні слів, ні захватів, ні печалей і зітхань.

«Сіється у зотлінне, устає у нетлінні…» ^[28]

1.VIII.1993–15.XII.1994.

Конча–Озерна

notes

ПРИМІТКИ

¹Китайська книга «Шицзин» уложена Конфуцієм 2,5 тисячі років тому з пісень і гімнів, що походять з часів міфічного китайського імператора Фу Сішу (3468 р. до н. е.).

²САВО — Середньо–Азіатський Військовий Округ.

³«Прекрасна мельничиха»: «Ах, сльози не примусять май зазеленіти, і тій любові, що вже вмерла, знов не розцвісти».

⁴Б. Корнілов.

⁵Шекспір. Антоній і Клеопатра, II, 67.

⁶Арістотель.

⁷М. Светлов.

⁸В. Сосюра.

⁹А. Малишко.

¹⁰Б. Паскаль.

¹¹М. Кузмін.

¹²З віршів А. Малишка.

¹³З вірша В. Сосюри.

¹⁴Шекспір. Отелло, V.

¹⁵З поезії О. Блока «Мітинг».

¹⁶Замороженість.

¹⁷Ортега–і–Гассет.

¹⁸М. Кузмін.

¹⁹Шекспір. Гамлет, 1, 4.

²⁰Ф. Ніцше.

²¹Мик. Шатров. Помер 1977 р. 50–літнім.

²²Ш. Бодлер.

²³Головна вулиця ділової дільниці Стамбула Бейоглу.

²⁴Чудово, моя мрія, жахливо, ніби вулкан…

²⁵Слова С. Беккета.

²⁶Переклад Д. Паламарчука.

²⁷Дякую (тур.).

²⁸Перше послання св. апостола Павла до коринфян, 15, 42.