Із Росії з любов'ю

Потім знову виникло відчуття маленької кімнати, до якої долинали пахощі моря, що вливалися крізь відчинене вікно. Зсунута завіска пурхала разом з поривами вітру. І знов на підлогу впали дві купки одягу, а на диванчику сплелися, щось шепочучи, двоє тіл. Руки повільно блукали, допомагаючи тілам сплестись у любовний клубок. Поїзд торохкотів на стрілках і, коли він уже в'їжджав під лунке склепіння станції Венеція, з вуст коханців вихопився останній відчайдушний зойк. А поза стінами їхньої манюсінької кімнатки чулося металічне брязкання, човгання багатьох ніг, і все те помалу затихало вві сні.

Падуя. Вінченца. І ось крізь планки жалюзі пробилося золотаво-червоне проміння величного заходу сонця над Вероною. Знов у коридорі задзеленчав дзвоник. Обоє прокинулись. Бонд одягся і вийшов з купе. Сперся на бильце і визирнув у вікно на вже пригасле мерехтливе рожеве світло над Ломбардією. Він думав про Тетяну і про їхнє майбутнє.

Поруч з ним на темному склі виникло обличчя Неша, який підступив упритул, так що його лікоть торкнувся Бонда.

— Гадаю, я засік одного з них, приятелю,— пошепки повідомив він. Це не здивувало Бонда, бо він і сам вважав, що головне має відбутися саме сьогодні вночі.

— Хто він? — майже байдужно запитав Бонд.

— Я не знаю його справжнього імені, та він раз чи двічі вже бував у Трієсті. Щось там пов'язане з Албанією. Можливо, шеф резидентури. Зараз у нього американський паспорт. Вілбур Френк. Називає себе банкіром. Він у купе номер дев'ять, поруч з вами. Не думаю, приятелю, що я помиляюсь.

Бонд зазирнув йому в очі. І знову немов відчинилась заслінка мартена. Червоне полум'я хлюпнулось і згасло.

— Добре, що ви його запримітили. Сьогодні вночі можна чекати сутички. Тепер вам краще триматися поблизу нас. Ми не повинні залишати дівчину саму.

— Я так і думав, приятелю.

Вони пішли вечеряти. То була мовчазна трапеза. Неш сів поруч з дівчиною і втупив очі в свою тарілку. Ножа він тримав, як авторучку, і часто обтирав виделку. Він був такий незграбний, що, потягшись по сіль, звалив Тетянин келих з к'янті. А тоді велемовно вибачився і зробив справжню виставу замовляючи інший келих і власноруч наповнюючи його.

Подали каву. Тепер незграбність виявила Тетяна, яка зненацька перекинула свою чашку. Вона зблідла, дихання її почастішало.

— Тетяно! — Бонд хотів був підвестися. Та капітан Неш прудко підскочив і заволодів ініціативою.

— Дамі запаморочилось,— кинув він. — Дозвольте мені. — Він допоміг їй устати. — Я відведу її назад до купе. А ви подбайте про вантаж і рахунок. Я догляну її до вашого приходу.

— Все гаразд,— запротестувала Тетяна, ледь ворушачи вустами. — Не хвилюйся, Джеймсе, я трохи полежу... — її голова прихилилася Нешу до плеча, а той поклав свою грубу руку дівчині на талію і швидко повів її крізь тісний прохід вагона-ресторану.

Бонд нетерпляче клацнув пальцями, підкликаючи офіціанта. Бідолашна дівчина. Напевне, страшенно стомилася. Як він не зважив на те нервове напруження, що випало на її долю? Він картав себе за егоїзм. Хвалити Бога, що з'явився цей Неш. Незважаючи на всю його незграбність, цього разу він повівся доволі слушно.

Розплатившись, Бонд підхопив важкий чемоданчик і як міг швидко подався до свого вагона. Він тихо постукав у двері купе номер сім. Неш вийшов звідти з пальцем на вустах і обережно причинив за собою двері.

— Вона знепритомніла,— повідомив він. — Зараз їй краще. Ліжка були застелені, тож вона заснула на верхній полиці. Трохи забагато всякого такого для дівчини, хіба не так, приятелю? Га?

Бонд кивнув у відповідь. Тоді ввійшов до купе. Біла рука звисала з-під соболиної шубки. Бонд примостив її під полу шубки, і його вразило те, яка вона холодна. Від Тетяни не долинало жодного звуку. Певне, краще дати їй цілковитий спокій, подумав Бонд і по-котячому безгучно вийшов у коридор.

Неш блимнув на нього безвиразними очима.

— Гадаю, нам слід лаштуватись на ніч. Я маю книжку. — Він показав її. — «Війна і мир». Ось уже кілька років намагаюся подужати її. Ви будете спати перший. Приятелю, у вас у самого доволі блідий вигляд. Я збуджу вас, як тільки відчую, що більше не в змозі тримати очі розплющені. — Неш кивнув головою на двері купе номер дев'ять. —Він ще не показувався, та й, певно, не покажеться, якщо має на меті якісь фокуси. — Неш помовчав. — До речі, приятелю, ви маєте пістолет?

— Так, а чому я не бачу його у вас?

— На жаль, свій «люгер» я залишив удома. — Неш вибачався всім своїм виглядом. — Для такої роботи він завеликий.

— Гаразд,— непевно мовив Бонд. — Візьміть мій. Заходьте. Бонд спершу зачинив за ними двері, а потім дістав «Беретту» і передав її Нешу.

— Вісім набоїв,—тихо пояснив він,— напівавтоматичний. Стоїть на запобіжнику.

Неш узяв пістолет і, професійно зваживши його в руці, поклацав туди-сюди запобіжником. Бонд терпіти не міг, коли хтось торкався його пістолета, без якого він почував себе наче голим. Тож грубувато сказав:

— Трохи залегкий, але вбиває справно, якщо послати кулю в належне місце. Неш кивнув. Тоді примостився біля вікна на краю нижнього диванчика.

— Я сидітиму в цьому кутку,— прошепотів він. — Добрий сектор обстрілу. — І поклав на коліна свою грубу книжку.

Бонд зняв піджак, краватку і поклав їх на постіль поруч себе. Потім відкинувся на подушки і примостив ноги на чемоданчик із «Спектром», що стояв на підлозі поряд з «дипломатом». Він узяв свого Амблера і, зручно влаштувавшись, спробував читати, та через кілька сторінок відчув, що не може зосередитись на тексті, бо надто стомлений. Отож поклав книжку на коліна й заплющив очі. Чи міг він дозволити собі отак заснути? Чи існують ще якісь запобіжні засоби, до яких вони не вдалися?

Клинці! Бонд намацав їх у кишені піджака, вислизнув з ліжка і, ставши навколішки, щосили загнав їх під обидві двері. Потім знову зручно вмостився і вимкнув маленький світильник для читання. .фіолетове око нічника затишно світило згори.

— Дякую, приятелю,— тихо мовив капітан Неш. Поїзд із стогоном увігнався в тунель.

Розділ 26 Смертельний зашморг

Легкий удар у кісточку збудив Бонда. Він якийсь час сидів нерухомо. Його відчуття запрацювали на повну потужність, як це буває у тварин в мить небезпеки.