Зів'яле листя
Шрифт:
Обняла б достоту всю твою істоту,
Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, -
Тільки мій там образ і ясніє й гріє…
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
Якби був я лицар і мав панцир добрий,
І над всіх був сильнй і над всіх хоробрий,
Я би з перемоги вороги під ноги,
Що мені до тебе не дають дороги!
Я б добувсь до тебе через мури й стіни,
Я побив би смоки, розметав руїни,
Я б здобув всі скарби, що їх криє море,
І до ніг би твоїх положив, о зоре!
Де б тебе не скрито,
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
Якби я не дурень, що лиш в думах кисне,
Що співа і плаче, як біль серце тисне,
Що будуще бачить людське і народне,
А в сучаснім блудить, як дитя голодне,
Що із неба ловить зорі золотії,
Але до дівчини приступить не вміє, -
Ідеали бачить геть десь за горами,
А живеє щастя з рук пустив без тями
І тепер, запізно, плаче і дуріє -
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
Що щастя? Се ж ілюзія,
Се привид, тінь, омана…
О ти, ілюзіє моя,
Зрадлива і кохана!
Кринице радощів, чуття
Ти чарочко хрустальна!
Омано дум, мого життя
Ти помилко фатальна!
Я хтів зловить тебе, ось-ось,
Та враз опали крила:
З тобою жить не довелось,
Без тебе жить несила.
З тобою жить - важка лежить
Завада поміж нами;
Без тебе жить - весь вік тужить
І днями, і ночами.
Нехацй ти тінь, що гине десь,
Мана, луда - одначе
Чому ж без тебе серце рвесь,
Душа болить і плаче?
Нехай ти тінь, мана, дім з карт
І мрія молодеча,
Без тебе жить - безглуздий жарт,
І світ весь - порожнеча.
Як той Шлеміль, що стратив тінь,
Ходжу я, мов заклятий,
Весь світ не годен заповнить
Мені твоєї страти.
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
То не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко.
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Коли будуть цвісти верболози.
І востаннє тобі, замість слів про любов,
Посилаю я муки і сльози.
Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Будь щаслива, весела, як завжди.
Що було - схороню аж у серце на дно…
Не шукай між людьми більше правди.
Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні.
Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю
красу лугів і поля.Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.
Сипле, сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає…
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.
Третій жмуток (1896)
Покоїк і кухня, два вікна в партері,
На вікнах з квітками вазонки,
В покою два ліжка, підхилені двері,
Над вікнами білі заслонки.
На стінах годинник, п'ять-шість фотографій,
Простенька комода під муром,
Насеред покою стіл круглий, накритий
І лампа на нім з абажуром.
На кріслі при ньому сидить моє щастя,
Само, у тужливій задумі:
Когось дожидає, чийсь хід, мабуть, ловить
У вуличнім гаморі й шумі.
Когось дожидає… Та вже ж не для мене
В очах її світло те блима!
Я, сумерком вкритий, на вулиці стою,
У рай той закрався очима.
Ось тут моє щастя! Як близько! Як близько!
Та як же ж далеко навіки!
І крається серце, та висохли сльози,
Огнем лиш пашіють повіки.
Гаряче чоло я в долоні зціпивши,
Втікаю від тихої хати,
Мов ранений звір той тікає у нетрі,
Щоб в своїй берлозі здихати.
Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям власних рук
Здобути вихід з страшних мук,
Хотів я вирваться з ярма
Твойого чару - та дарма!
Зусиллям всім неперекір
У мні трусливий, підлий звір
Бунтуєсь, плаче, мов дитя, -
Сліпая привичка життя,
Прив'язання до тих кутів,
Де я не жив, а животів,
До праці, що з'їдає дни,
А замість рож дає терни,
До того краю, що, мов смок,
Із серця ссе найкращий сок,
Аж висхне віра в нім жива, -
Тоді отрути долива.
Я чую се - не варто жить,
Життям не варто дорожить,
Тебе утративши навік,
Я чую се - єдиний лік,
Се кулька в лоб. Та що ж, хитка
Не піднімається рука.
Увесь свій жаль, увесь свій біль
Хтів я в одну звернути ціль,
В один набій страшний, як грім,
Зібрать свою всю силу в нім
І вилить голосно, мов дзвін,
Остатній спів, страшний проклін,
Такий проклін, щоб мерзла кров,
В ненависть зстилася любов,
Змінялась радість в темний сум,
І щоб краси не бачив ум,
І щоби уст цурався сміх,
І від повік би сон відбіг,
Тюрмою б весь зробився світ
І в лоні мами гиб би плід -
І сей проклін, душе моя,
Хотів на тебе кинуть я
За насміх твій, за весь твій чар,