Заборонені ігри
Шрифт:
Після страждань людина оновляється. Я вірю своєму синові і жінці, яку він любить.
Ти знаєш, що він її дуже любить і зараз... Він тобі це казав. Так отож.
Любов велика і сильна таки перемагає зло...
...в першу ніч я думав збожеволію від щастя і шалу... в мене виривалося стільки всього що я й сам про себе не знав і не відав з мене йшов струм і блискавки... я бачив велике світло великий вогняний шар кулю яка світилася в мене перед очима і в ній були ми обоє поєднані в неймовірному сплетінні тіл... вона казала ти шалений диявол ти нащо робиш... я викручував її в усі боки я перевертав її з усіх сторін я залазив на не їверхи просто над її ротом встромляв їй стрижня в pom… і вона піддавалася усьому моєму божевіллю і я кінчав їй в pom npocmo трахаючи
— Я свідома того, що я — злочинниця, і з погляду законів і звичаїв нашого суспільства я скоїла злочин, закохавшись у підлітка, який став батьком моїх дітей.
Мені про вас розповіла його мама, вона приїжджала недавно до мене на побачення.
Я не буду перед вами виправдовуватись. Світові неможливо пояснити, що зі мною сталося і як воно сталося. якщо хтось хоче це зрозуміти, то зрозуміє, а як ні — то не зрозуміє ніколи.
Якщо ви людина освічена і певне багато чого читали, то зможете зрозуміти формулу — любов не знає слова «ні» і ще інше — любов часто постає проти логіки, неспроможна піддатися повному аналізові.
Любов — це окрема спеціальна стихія, це матерія, яка існує поза розумом і логікою. Авіценна писав колись, що кохання — це хвороба, бо людина втрачає глузд і живе в стані афекту.
Я вже знаю, що загалом вам це зрозуміло і прийнятно, отож я вам теж розповім про себе.
Насправді мені би дуже хотілося, щоби хтось написав правду.
Але зрозумійте мене — не правду про зовнішній факт нашої драматичної, майже трагічної, історії, а правду ту, яку розумом не обняти, яка є нашою з ним правдою, моєю правдою, його правдою, правдою наших дітей, правдою іншого світу, ніж той, в якому ми живемо, світові правдивого кохання і неземних пристрастей.
He дивуйтесь, що я говорю до вас такими словами і таким тоном. Уявіть собі мене в тюрмі на роботі і вільний мій час — я постійно читаю і дуже багато прочитала про теорії почуттів, про кохання і любов — як дві різних теми, і я шукала сама для себе і для нього правди про себе і про нас. I думаю, я її знайшла.
Тобто я її знала і він знав — але було знання поза артикуляцією в словах, це було знання позасвітнє, те, яке було в наших генетичних кодах, які переплелися зараз в наших дітях, знання, яке потребує висловлення в словах і коли ти знаходиш десь ці слова — ти щасливий, бо ти це знав, це про тебе, але не вмів це висловити, це знаходиться і в художній літературі і в психологічних дослідженнях, в різних книгах по частинці правди, і одного разу ти її маєш.
Я чекаю свого часу, щоб йому розповісти все, що я прочитала і надумала.
I ще одне наперед скажу. Я тут наслухалась різних історій від своїх товаришок по тюрмі і навчилась багато чого.
Можна закохатись в підлітка, як в янгола, бо він гарний, бо він чистий, бо він як пуп’янок, ще багато чого може обіцяти і хочеться вірити, що за світлими очима, за чистим обличчям, за блискучими очима якраз і є те, що висвітлює в обличчі душа.
Але часто це є обман або самообман.
Підліток ще дитина і ще табула раса. Він сам ще не знає, хто він і що він, і може бути дуже жорстокий і зрадливий, і боягуз, і егоїст, і невідомо, що з нього стане, коли він буде дорослий. Може, просто звичайний тупуватий рагуль і міщанин, таке собі звичайне батярувате ніщо. Або алкаш, наркоман, злодій чи ґвалтівник. А той янгол, якого ми собі уявляємо під якимось тиском батьків під страхом і непевністю легко може зрадити, здати, підвести хоч сам цього хотів і прагнув близькості
і ніби сповнений був почуттів, і був щасливий, але батьки здебільшого вороги дорослим його друзям, бо ті можуть забрати його увагу, його почуття, і батьки роблять усе, аби розлучити його із старшим об’єктом його бажання, почуття чи пристрасті.Мені пощастило, він не такий, він справжній, це мій справжній янгол, і те, що я в ньому гукала і у що безумно повірила, виявилось правдою, мені Бог дав це щастя, і тому я вірю, як каже його мама, що це Провидіння, що це Божа воля, і я в ній лише знаряддя, виконання того, що було нам послано зверху, з Неба.
Але ось що я вам розповім про себе.
Я росла отам в Луцьку, на Кічкарівці, єдина донька старих батьків і, певна річ, куди мене було послати вчитися, як не в наш тоді ще педінститут, і я шкодувала, що виїхала вчитися до іншого міста. Бо мала ніби волю і жила би зі всіма в гуртожитку, а так була змушена щовечора вертатись додому, аби не пізно.
Часом я ночувала в гуртожитку, але завжди наперед попереджала батьків, і це було в крайніх випадках, і я завжди телефонувала їм зранку, що все гаразд. I так велося два курси, аж був Новий рік, гулянка була чудова, я була просто щаслива, танцювала і співала, як ніколи, я дуже люблю танцювати. I в мене виходить добре. I я співаю і ще закінчила художню школу, і граю на фортеп’яні, одне слово — душа компанії.
Але впилася і прокинулась на ліжку в чоловічих обіймах, зовсім гола.
Можете уявити собі мій жах. Я хотіла вирватись, але важка чоловіча рука обхопила мене, і я вже бачила, що це Микола, він давно за мною упадав, але не надто мені подобався.
Вже пізно, сказав Микола, ти моя, тут в кімнаті нікого нема крім нас, я подбав, так що не пручайся, будемо продовжувати трахатись по-тверезому.
To справа сумна і давноминула. Я завагітніла, і ми з Миколою одружилися. Він з Червонограда, родом з шахтарської родини, і коли почалася незалежність, вдався до всяких бізнесових справ і мене фактично кинув дуже швидко. Інтимні справи в нас бували добре якщо раз на місяць, і я вже знала, що в нього е коханка в Червонограді, і не тільки.
В нас народилася донька, я пішла працювати, а Маринку він постійно відвозив до своїх батьків у Червоноград, бо мої були старші, хворіли і одне за одним швидко померли упродовж п’яти років, і дитину не було кому глядіти, і Микола одвозив її у Червоноград, і вона виростала там.
Він багато пив, зі мною був дуже грубий, постійно матюкався, кілька разів п’яний кидався мене бити, і я вже сама була рада, щоби мала більше була в Червонограді, і не чула всіх оцих скандалів і сварок.
Думка в мене була така, що ось дитина підросте, я з Миколою розійдуся, заберу малу до себе, і ми собі спокійно удвох заживемо. А далі — як Бог дасть. Я ніколи ні з ким йому не зраджувала, ніколи й гадки не було такої.
А він постійно кепкував над моїм захопленням музикою і малюванням, то все було дурне, на його думку, жінка повинна мати дітей і дбати про хату.
А я більше часу, ніж вдома, проводила в школі з дітьми і була щаслива там більше, ніж вдома.
Василько появився в мене на очі, коли був ще в другому класі, а я проходила в школі практику, щойно закінчувала інститут, бо мала перерву через народження дитини.
Його не можна було не помітити серед наших дітей, і не тільки тому, що він був циганчук, у нас в школі чимало циган, і його якась родичка навіть в інституті в нас училась, і прізвище в неї було дивовижне — Джаджа, що означає по-їхньому «іди, іди», тобто йди два рази.
Але він був такий гарний, що на нього не можна було надивитись, але ще одне — в нього були такі очі, що я ще тоді не могла і хотіла від них відриватися, я занурювалась би у них все життя... і, сподіваюсь, буду дивитись... Вони були великі, зовсім чорні і не мигаючі. Він, здавалось, ніколи не кліпав очима і коли позирав на тебе впрост, то ставало якось моторошно, і його прізвище Вовк якось в’язалося з ним, щось в ньому було таке привабливо звіряче, навіть брови широкі й густі і довгі були, якось по-звірячому загострені.