Зачарована Десна

 - Сядеш у карцiю,-сказав Макар i понюхав на припiчку жарене порося.- Замiсть грамоти за врятування чоловiчества й скотини, битимеш блощиць у буцигарнi.

 - Добре,здався батько.- Будь ви неладнi, душогуби. Iду.

 Мати, як завжди перед паскою, здавалася трохи несамовитою, крикнула в жалiбному розпачi:

 - Ну, куди ти поїдеш? Паска!

 - Давай несвячену. Грiшить так грiшить, сiдай, Макаре! Христос воскрес!.. Наливайте по другiй! З весною вас, з вербою, з водою, з бiдою!

 Отак почавши розговлятись у суботу, потрошки-помаленьку поснули ми, проспали службу божу i тiльки вдосвiта з великими труднощами стали пiдпливати човном до затопленого села Загребелля. Вся загребельська парафiя сидiла на стрiхах з несвяченими пасками. Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсiм новий свiт. Нiчого не можна було впiзнати. Все було iнше, все краще, могутнiше, веселiше. Вода, хмари, плав - все пливло, все безупинно неслося вперед, шумiло, блищало на сонцi.

 Весна красна!..

 Ми гребли з усiх сил пiд мудрим керiвництвом нашого батька. Було нам жарко од труда i весело. Батько сидiв з веслом на кормi - веселий i дужий. Вiн почував себе спасителем потопаючих, героєм-мореплавателем, Васко да Гамою. I хоч життя послало йому калюжу замiсть океану, душа в нього була океанська. I саме тому, що душi в нього вистачило б на цiлий океан, Васко да Гама часом не витримував цiєї диспропорцiї й топив свої кораблi в шинку. Кажуть, п'яному море по колiна. Яке там! Неправда. Тiльки довiдавсь я про це не скоро. Топив наш батько кораблi задля того, щоб бодай хоч iнодi у брудному шинку маленька калюжа його життя обернулась хоч на час у море - бездонне i безкрає.

 Вода прибувала з великою люттю. Не встигло село отямитись, як опинилося на островi, i острiв став зникати пiд водою, потопати.

 - Рятуйте-е!..

 Бистра текла по вулицях, левадах з пiною i аж сичала попiд призьбами й сiнешнiми дверима, заливала хлiви, кошари, клунi. Потiм, пiднявшись аж на пiвтора аршина зразу, ввiрвалась в хати через дверi й вiкна.

 - Ой про-бi, ря-а-атуйте!

 Хати хитало течiєю. Ревла худоба по кошарах. Позаклякали конi на припонах по шию у водi, свинi потопились. З сусiднiх задесенських сiл несло потоплених роздутих бикiв. Вода добралася до церкви, до самих царських врат. Потонуло все село. Один лише Ярема Бобир, наш родич по дiдовому колiну, не постраждав у цiй пригодi. Вiн знав прикмети до всiх природник явищ i особливо вiрив у мишей. Про повiдь вiн довiдавсь наперед, ще аж зимою. Коли на хрещення мишва почала тiкати з клунi й комори по снiгу, наш хитрий дядечко зразу догадався, що буде весною бiда. I як не смiялись тодi з нього дурнi необачнi кутчани, вiн мовчки розiбрав на сiнях стрiху, зробив на даху кошару, побудував схiдцi, наносив повне горище сiна i збiжжя. I ось, коли село замiсть: "Христос воскрес",- гука в розпачi: "Рятуйте",- велике Бобиреве сiмейство розговлялось на даху коло ясел в оточеннi корови, коней, овечок, курей i голубiв, зовсiм як на старiй картинi, що висiла колись у церквi.

 - Рятуй-те! Хата пливе!..- гукали знизу.

 - Христос воскрес!

 Тут Христу довелось почути за воду таке, якого чув нi один засiдатель за невiдповiднi дiла. Та ще хтось пустив провокацiйну чутку, нiби попадя у великий пiст їла скоромне, яке вона одержувала вприпуст з закритого попiвського розподiльника. Галасу було багато. Проте, коли вдуматись, це не були антирелiгiйнi безбожницькi розмови. Сидячи на стрiхах з несвяченими пасками серед потопленої худоби, вiруючi, очевидно, хотiли, щоб бог був трохи бiльш уважним до створеного ним свiту. Простiше кажучи, їм хотiлось вiд бога, матерi божої i всiх святих чогось кращого, а не таких пригноблюючих i невчасних прикростей.

 - Ну справдi, яка це в нечистого паска, коли її, хай бог простить, доводиться їсти несвячену. Вся парахвiя на стрiхах, а в хатах соми плавають.

 - Христос воскрес, мокрогузи!
– весело гукнув мiй батько, коли човен, пропливши поверх тину в двiр, стукнувся носом пiд стрiху.

 - А, ну його к лихiй годинi,- обiзвався з стрiхи немолодий вже чоловiк Лев Кияниця i подав батьковi чарку.-Воiстину воскрес. Рятуй, Петре, та хоч не смiйся. Скоро он хату понесе. О, вже ворушиться!

 - Ой пробi! Рятуйте! Про-о-обочку!
– закричали баби.

 - "Воскресенiя день просвiтимось, людiє! Паска господня, паска од смертi до жизнi i од землi к небесi..."

 - Рятуйте! Топимось...

 Скоро з-за хати виплив невеличкий човник, а в човнику й спiвцi - отець Кирило, дяк Яким i керманич за веслом - паламар Лука. Духовнi особи плавали давно помiж хатами i святили паски, пiдтримуючи морально-релiгiйний рiвень парафiї.

 - Давайте сюди, батюшко! Дiти паски плачуть.

 - Потерпiть, православнi!
– гукав отець Кирило.- Преблагий создатель посилає нам знаменiє в водах своїх яко благое предвозвестiє урожаю злаков i трав... Куди правиш, iроде! До стрiхи, до стрiхи прав. Ой упаду!

 Паламар Лука причалював отакечки до стрiхи. Служителi культу кропили паски й крашанки весняною святою водою i так потроху нахваталися на холодi по чарцi, що вже й забули якої спiвати.

 - Тут, батюшко, не "воскресенiя день", а "вниз по матушцi" заспiвати б слiд,пожартував наш батько, смiючись.

 - Чого смiєшся!
– розсердився отець Кирило. Вiн не любив мого батька за красу i нешанобливу вдачу.- I тут ти проти бога, нечестивець, безвiрнику лукавий!

 - Батюшко, i ви, дяче, i ти, паламарю, давайте щодо сповiдання вiри умовимось одразу: я не проти бога,- весело сказав мiй батько, притягаючи до човна арканом напiвутоплену телицю.- Сашко, хватай її роги. Держи, не бiйся! Я пiдведу аркан пiд черево... Не проти бога я, духовнi люди, не проти паски i навiть не проти великого посту. Не проти вола його, i осла його, i всякого скота його... I коли я часом гнiвлю його всесильне, всеблагеє, всевидящеє око, так це зовсiм не тому, що я в нього не вiрую чи вiрую в якогось iншого бога.

 - Ось будеш ти смалитись у пеклi за отакi слова!
– заступився за господа дяк.

 - Дарма,сказав батько i, пiдваживши телицю великим кiлком, ловко втяг її у човен.- Раз уже я грiшний, так де менi й смалитись, як не там, де ви кажете. Звичайно, богу з неба бiльш нiж нам видать, що й чого, який огонь чи воду пустити на нашого брата, чи мишву, чи черву, чи суховiй, чи лихе начальство або вiйну. Ну, з другого ж боку, я теж, як божеське створiння, маю свiй iнтерес i розсудительнiсть, хоча й дрiбну, проте не злу i не дурну неначе. Справдi, чого менi хвалити бога, i особливо на великдень, от за таку повiдь? Менi не звiснi божi плани щодо такої порцiї води. Не бачу я, яке в оцiй водi добро.

 - Путi господнi несповiдимi,- строго промов отець Кирило.

 - Авжеж,згодився батько i по-хазяйськи оглянув повiдь.- В такому плануваннi води повинен, очевидно, бути великий божественний смисл, та тiльки про себе я знаю одне: штани в мене мокрi i чуб не висихає.

 - Замовч, нечестивцю!
– гнiвно гукнув отець Кирило, i тут раптом створилася прикрiсть. Похитнувшись у човнi, священнослужитель зателiпав руками i полетiв сторч у воду! А човен тодi хить на другий бiк,- од дяка й паламаря тiльки жмурки пiшли.

 Ой як же не зарегоче наше потоплене село, як не возрадуються стрiхи! Баби, дiвки, дiди, чоловiки, дiти! От народ! Отак смiятися з святої паски, з самих себе, з усього в свiтi на Великдень! I де? На стрiхах, в оточеннi коней i корiв, що тiльки роги й голови стирчать з холодної води. Нi! Нацiональний характер загреблян не пiднявсь до верховин розумiння закономiрностi й доцiльностi лиха. Вiн спокусив їх на смiх з святої навiть паски. Дивлячись на людей, усмiхавсь i мiй батько - великий добрий чоловiк.