Загнуздані хмари

— Раю! — покликав Мак голосніше. — Раю!

Вона не озивалась. Обурений Мак торкнув її за плече, зняв з бильця її руку. Стурбований, придивився до її обличчя. Але Рая спокійно спала, і свіжий рум'янець заливав її обличчя.

— Знаєш, — зашепотів Галинці Мак, — її усипили. Вона завжди спить надзвичайно чуйно. Це, певно, зробив «він»!

Галинка злякано озирнулась навколо, ніби могла «його» побачити. Але ззаду нікого не було, крім Марго, яка спокійно вмивалася.

— Давай побігаємо тут з тобою, — сказав тихенько Мак, — щоб зігнати «його» з місця. Може, «він» десь спіткнеться, а ми й почуємо.

Він побіг до трансформаторів, а потім назад, широко розкинувши в повітрі руки. Галинка теж…

Так вона бігала по полю назустріч вітру… Це зовсім не було страшно. Гірше було стояти, бо здавалося, що «він» націляється на тебе.

Так вони перевіряли, чи немає в цій частині корабля невидимки. Потім зупинились, дослухаючись. Коли це почулось звідкись гавкання Мухи.

— Які ми дурні! — сказала Макові Галинка. — Та Муха краще нам розповість, чи «він» тут, чи «його» нема.

— Правда, — зрадів Мак. — Тільки спочатку треба сховати кицьку.

Він вмить схопив її, виніс у коридор і відразу ж повернувся з Мухою.

Муха вискочила, з його рук, потім заклопотано почала бігати, обнюхуючи речі, шукаючи чогось і гарчанням виявляючи свої підозріння. Але, очевидно, «його» не було, бо вона знову кинулася до дверей.

— Муха, звичайно, шукає Марго, — сказав Мак. — «його» тут немає, інакше вона поводилася б не так. Тоді…

— Що ж тепер робити? — запитала Галинка.

— Я побіжу до Гандіна, — сказав Мак, — і попрошу його дати наказ про негайне приземлення корабля, а головне, треба телеграфувати таткові. Боюся, що й радист заснув. Ти ж отут десь заховайся і стеж за всім, що робиться. В разі чого, сигналізуй — сигнал ось тут, біля дверей. Муху я заберу з собою, щоб виявити, де «він».

І Мак вийшов з електрички, залишивши Галинку саму. Вона швиденько заховалася за горбате тіло трансформатора, але так, щоб їй було видно двері. У тихій кімнаті, де мертвим сном спала Рая, їй стало знову неприємно, боязко.

Проте все було спокійно, і в Галинки почали злипатись очі: вона ж сьогодні стільки пережила! Дівчинка позіхала.

Раптом сон утік від неї. Дівчинці здалося, що відчинилися і зачинилися двері, ніби «щось» увійшло в кімнату і стало під стінкою. Це сталося так швидко, що видалося Галинці сном. Але «щось» таки стояло під стіною і це «щось» було собі звичайнісіньким віником. Невже у двері увійшов віник? Не може бути!

Раптом вона відчула якийсь рух. Здавалося, хтось наближався до неї. Страх обійняв Галинку. Вона виразно побачила в повітрі велику блискучу крапку. Крапка наближалася до її зляканих очей, і не було сили їх одвести…

І Галинка побачила, що це був звичайний собі великий павук. Він плив у повітрі, виблискуючи своїм черевом, зовсім близько. І повітря навколо нього неначе тремтіло, струмувало, як вода. У Галинки чомусь відлягло віл, серця. Павук?.. Це ж не невидимка. Чи, може, це витівки невидимки, щоб її злякати? Так вона ж тепер анітрохи не боїться павуків. Подумаєш, який жах!

І вона вилізла з-за трансформатора. — Стривай же, я тебе впіймаю!.. Тебе, я вже не боюся!

Вона кинулась за павуком, а він зупинився зовсім близько, нестерпно блискучий, а над ним ще дві блискучі маленькі крапки. Дівчинці здалося, що хтось пильно дивиться на неї. Раптом «щось» схопило Галинку за руку, примусило її зупинитись на місці.

Розширеними від жаху очима вона дивилася на павука, а очі раптом стомилися, закрились.

Непереможний сон охопив Галинку. Вона схилилась на підлогу.

За хвилину, зовсім сонна, вона все ж таки знайшла сили на мить відкрити очі і побачила неймовірну картину: по кімнаті швиденько-швиденько бігав віник, сам собою підмітаючи кімнату.

Галинка щось хотіла сказати, крикнути і… заснула ще міцніше.

СТАРИЙ І ДІВЧИНКА

Галинка спала.

Вона не чула, як до електрички повернувся Мак, як стурбовано метушився біля неї… Як сигнал тривоги збентежив увесь повітряний корабель. Дівчинка не бачила, як прилетів Горний і поволі заспокоїв сполохану станцію. Давно прокинулася Рая від незрозумілого сну, прокинувся і вийшов з кабінету Ролінський, який теж, за його словами, несподівано заснув під час роботи. А Галинка все ще спала, комфортабельно влаштована на тій самій канапці в кімнаті Мака, де вона уперше побачила на стінах станції зображені хмари. Вона спала вже двадцять годин.

Минав день, коли до станції, що стояла на аеродромі, примчав білий літачок, що привіз до Галинки з міста якогось відомого лікаря.

Та лікар не знав, як збудити Галинку; він вислухував її серце, згинав їй руки, піднімав повіки і намагався заглянути в заснулі очі. Потім вийняв якісь ліки і, вливши кілька крапель їй в рот, зацікавлено прослухав пульс. Нарешті стомлено сів на стілець і, замислений, довго протирав окуляри.

— Що ж ви думаєте, товаришу лікар? — різко запитав його Мак. Він сам доглядав свого друга і цілісінький день сидів біля Галинки. Турбуючись про її здоров'я, хлопчик викликав уже трьох лікарів. Мака дуже обурювала їх безпорадність.

— Гм, — сказав лікар, — дівчинка спить. Пульс у неї нормальний, дихання хороше…

— Але вона спить майже добу і ніяк не прокидається! — заперечив Мак.

— Ну, як?.. — запитала, заходячи до кімнати, заклопотана Рая. За нею зайшов і Горний. Лікар почав викладати свою думку, засипав медичними термінами. Очевидно, це особливий вид летаргії, а може сонна хвороба, а може просто… глибокий гіпноз.

— Гіпноз?.. Можливо… — жваво сказав Горний.

Рая розповіла, в яких умовах, де і як заснула Галинка. Додала, що вона й сама заснула несподівано міцно і діти не могли її добудитися.

Зацікавлений лікар запропонував перевезти Галинку до лікарні. Там можна спробувати проробити над нею деякі маніпуляції. Коли сон затягнеться, треба буде добре налагодити штучне годування.

— А буває такий сон, — раптом запитав лікаря Мак, — після великого нервового напруження?

— Я думаю, буває, — сказав лікар. — А хіба дівчинка пережила якесь велике нервове напруження?