Жити сьогодні

Зрозумів, радше відчув, що її нема, вона десь там, у незнаному польоті, її не варто турбувати, аби не сполохати. Він також усвідомив, що готовий стерегти її спокій стільки, скільки їй буде потрібно. Тому він просто мовчки чекав.

Несподівано вона струснула головою, наче проганяючи від себе надокучливу думку, і поглянула на нього трохи відсутнім поглядом. І в тому погляді, він був упевнений, промайнуло задоволення. Хотілось би вірити – задоволення від його присутності. Від того поруху злетіла з голови блакитна стрічка, якою була перехоплена її школярська кіска. Рудими пасмами розлилося по плечах волосся. Сонячні промені, що поволі зникали за обрієм, купалися в ньому, поширюючи руде з мідним відливом сяйво. Те сяйво розлилося коридором і вилилося крізь відчинене вікно. Лилося, затоплюючи луки, плавно, безпечно пливло до горизонту. Повітря навколо стало золотаво-медовим і з’явився легкий запах солоду. І лише втягнувши носом запах, що струменів від неї та з золотого надвечір’я, він зрозумів, що ще один день добігає кінця. Хоч як би він намагався розтягнути робочий день, все одно доведеться повертатися додому. В помешкання, де після загибелі дружини його ніхто вже не чекає.